Норми культури - це правила культурної поведінки людей. В них відображується духовний розвиток народу.
Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей в звязку з уявленнями про красоту людських вчинків (норм етикету).
Технічні норми - правиланеобхідного,доцільного поводження людей зпредметами природи,знаряддями праці та іншими технічними засобами. До них належать іструкції про користування електропобутовими приладами, правила виконання певних будівельних робіт, норми витрачення сировини, топлива та інші нормативи.
Норми права - норми, які встановлюються і охороняються державою.
Норми моралі - це норми, принципи, правила поведінки, які склались в суспільстві під впливом громадської думки і у відповідності з обумовленими економічним базисом уявленнями людей про добре, зле, обов"язок справедливість, честь тощо, і забузпечуються в результаті внутрішнього переконання та засобами громадського впливу.
Звичаї - це норми, які склались історично, закріпились у суспільній практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносин і ввійшли в звичку дій людини, колективу людей.
Дуже близькі до звичаїв традиції - способи поведінки людей, соціальних груп, які склались в суспільстві і передаються з покоління в покоління.
Норми громадських організацій - це норми, які встановлюються і охороняються громадськими організаціями. Деяким з них держава надає обов"язковість.
Релігійні норми - норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів). Вони відображені в Статутах, священних книжках, інших релігійних документах.
Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те,
- що вони виникають, коли формується держава;
- встановлюються або санкціонуються державою;
- виражають волю виробничої частини суспільства;
- утворюють внутрішньо-узгоджену систему;
- формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов"язків;
- формально визначенні і мають чітко визначені форми зовнішнього виразу.
Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризується такими його проявами:
1) Право визначається як міра свободи й недоторканості людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення з соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня.
2) Воно об’єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їх специфічних інтересів.
3) Цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві.
4) Право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку.
5) Як явище культури і цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного характеру.
Праву як особливому виду соціальних норм притаманні певні ознаки. Вони дають можливість встановити відмінності правових норм поведінки у первісному соціально однорідному суспільстві; показати місце норм права серед інших соціальних норм державного суспільства; визначити поняття та властивості права як основного засобу державного регулювання суспільних відносин.
Взаємозв’язок держави і права
Держава здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві:
- підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;
- забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості й милосердя;
- не втручається в особисте життя людини;
- регулює суспільні відносини в межах чинної конституції, законів та інших джерел права.
Право як юридичне явище і держава як політична організація влади виникли одночасно і тісно взаємозв’язані.
Право залежить від держави, оскільки:
- виникає як інституйована система джерел, що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право походить від держави;
- є більш-менш сталим і недоторканим завдяки державі;
- завдяки державі та її органам впроваджується в життя;
- його авторитетність і престижність залежать від держави;
- сутність права відображає соціальну сутність і призначення державної організації.
Але слід мати на увазі, що право має відносну самостійність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права, бо право:
- обмежує в демократичному суспільстві державну владу;
- упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форму;
- дозволяє державним органам відповідні дії;
- організовує побудову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування;
- надає державним органам престижності і авторитетності.
Права людини. ЇЇ визначення, поділ
Права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей.
У кожній державі основні права людини закріплюються насамперед в основному її законі – Конституції. У поточних законах та в інших підзаконних нормативно-правових актах передбачаються юридичні процедури, порядки, механізми здійснення, реалізації на практиці основних прав людини, закріплених у конституції.
В Загальній декларації прав людини, яка була проголошена і затверджена Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948р., сказано:
1.Всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом та совістю і повинні діяти у відношені один до одного в дусі братерства;
2.Кожна людина повина мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища;
3.Кожна людина має право на життя, свободу і особисту недоторканість;
4.Ніхто не повинен бути у рабстві або підневільному стані;
5.Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження та покарання;
6.Всі люди рівні перед законом і мають право на рівний їх захист перед законом від любої дискримінації і від підбурюваня до такої дискримінації;
7.Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом;
8.Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання;
9.Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його корнспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань;
10.Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи і свою власну, і повернутися у свою країну.
11.Кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права на своє громадянство;
12.Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім’ю. Шлюб може укладатись при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. Сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.
13.Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії;
14.Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення: це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати та поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
Виходячи із змісту Конституції України та відповідних міжнародно-правових актів всю сукупність прав і свобод прийнято розділяти на такі групи:
1.політичні права і свободи;
2.особисті права і свободи;
3.соціально-економічні та культурні права.
Права нації. ЇЇ визначення і поділ.
Основні права нації – це певні можливості кожної нації, які необхідні для нормального її існування та розвитку в конкурентно-історичних умовах, об’єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх народів та націй. Потрібно відрізняти права нації і народу, оскільки в суспільстві та державі може існувати кілька націй. В умовах багатонаціональності права націй обумовлені правами держави і всього суспільства. Всі ці права знайшли своє відображення в Декларації про державний суверенітет України, в Акті проголошення незалежності України, в Декларації прав національностей України, в Законі «Про національні меншини», та інших законодавчих актів. Основні права нації можна класифікувати на фізичні, етнічні, культурні, економічні, політичні. Право на самовизначення або на державну самоорганізацію належить до найважливіших, визначальних прав всього народу, а не окремоїнації, яка може існувати в суспільстві і державі. Ці питання викладені в Резолюції ООН «Право народів і націй на самовизначення» (1952 р.).
Функції права
Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити роль права у громадянському суспільстві, його впливу на суспільні відносини між людьми.