В Україні, незважаючи на значну частку соціальних витрат у видатковій частині бюджету, фінансування їх здійснюється на недостатньому рівні через обмеженість бюджетних коштів узагалі, їх не зовсім ефективне використання і збільшення кількості зубожілих внаслідок зниження рівня життя.
Витрати на оборону, а також на утримання різних гілок державної влади, тобто адміністративно-управлінські витрати, впливають на попит на товари і послуги широкого вжитку. Водночас зростання цих витрат відволікає ресурси від державної підтримки підприємств та галузей, що виробляють предмети споживання і засоби виробництва. Це може призвести до того, що на збільшення попиту на предмети споживання та послуги економіка не зможе відреагувати адекватним зростанням пропозиції. Виникає дефіцит, викривлюється структура виробництва.
Однією зі статей державних витрат є витрати на підтримку зовнішньої торгівлі -кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, що вивозиться. Ці витрати спрямовані на стимулювання експорту і в довгостроковому плані — на поліпшення платіжного балансу, зміцнення національної валюти.
Особливою статтею витрат державного бюджету є витрати на здійснення платежів за державним боргом. Якщо платежі за внутрішнім боргом підвищують сукупний попит у країні, отже, позитивно впливають на її економіку, то платежі за зовнішнім боргом -це кошти, які вивозяться з країни.
Про масштаби державного боргу та коштів, що спрямовуються на його обслуговування в розвинених країнах, можна зробити висновок за такими даними. 1995 р. сумарний борг відносно ВВП становив: у США — 69 відсотків, Німеччині — 56, Франції — 51,9, Японії — 87, Італії — 126,7 відсотка. На сплату відсотків з державного боргу в США було виділено 232 175 млн дол. Це четверта за обсягом стаття видатків у федеральному бюджеті США. В Україні станом на 1 січня 2000 р. державний зовнішній борг становив 51 відсоток до ВВП. За цим показником Україна вже перевищила критичний рівень, яким прийнято вважати 40 відсотків до ВВП. Внутрішній борг, що офіційно відображається в статистиці державного боргу, становив 11,8 відсотка до ВВП, а заборгованість держави, яка не включається до складу державного боргу, — 109,7 відсотка до ВВП.
Державний борг — явище, похідне від дефіциту державного бюджету. Метою бюджетної політики є забезпечення балансу між доходами та витратами державного бюджету. Однак таке балансування здійснюється не щороку. В окремі роки, під час спаду виробництва, з метою його стимулювання витрати з державного бюджету можуть перевищити надходження до нього, виникає дефіцит. Проте під час економічного піднесення бюджет має бути збалансований, оскільки його дефіцит стимулює інфляцію та прискорює входження економіки у фазу кризи.
Отже, дефіцит державного бюджету не можна охарактеризувати як однозначно несприятливе для економіки явище. Він може відігравати і стимулюючу роль. Питання лише в тому, наскільки значним є дефіцит державного бюджету і на які цілі витрачаються державні кошти.
Фінансується бюджетний дефіцит або за рахунок емісії, або за рахунок державних позик (внутрішніх і зовнішніх). Емісійне фінансування дефіциту державного бюджету, як вважав Дж. М. Кейнс, справляє більший стимулюючий вплив на економіку. Однак це відбувається тільки в тому випадку, коли емісія не породжує неконтрольованої Інфляції, здатної підірвати стимули для довгострокових інвестицій.
Державні позики менш небезпечні в цьому плані, але й вони справляють певний негативний вплив на економіку країни, адже державні позики, по-перше, поглинаючи тимчасово вільні кошти, звужують можливості отримання кредитів приватними фірмами. По-друге, інколи уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує цим ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-третє, державні позики породжують державний борг, який важким тягарем лягає на майбутні покоління.
Особливо негативний вплив на економіку країни справляє, як уже зазначалося, зовнішній борг, який може накопичуватися і перетворити країну на безнадійного боржника. Для того щоб цього не сталося, запроваджуються певні заходи:
1. Традиційний шлях — сплата боргів за рахунок золотовалютних резервів. Проте в багатьох країнах-боржниках ці резерви вичерпані або обмежені, тому цей шлях є для них непридатним.
2. Консолідація зовнішнього боргу, тобто перетворення коротко- та середньострокової заборгованості на довгострокову. Цей шлях можливий лише за згодою кредиторів.
3. Зменшення зовнішнього боргу через конверсію — перетворення його на довгострокові іноземні інвестиції. В рахунок боргу іноземним кредиторам пропонують придбати в країні, що е боржником, нерухоме майно, а також участь у капіталі.
4. Звернення країни-боржника, що потрапила в скрутне становище, до міжнародних банків. Ці банки можуть надати пільгові кредити для подолання платіжної кризи, але обумовлюють їх жорсткими вимогами щодо емісійної, кредитної, бюджетної політики.
Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон'юнктури, дістала назву грошово-кредитної політики.
Вихідним пунктом розробки і впровадження грошово-кредитної політики є те, що, регулюючи за допомогою певних засобів кількість грошей в обігу, можна впливати на обсяг національного виробництва, тобто на обсяг ВНП. Механізм цього впливу з погляду кейнсіанців та монетаристів є різним. Кейнсіанці вважають, що зміна грошової пропозиції обумовлює зміну норми позикового відсотка, остання впливає на граничну ефективність капіталовкладень, а отже, на обсяг інвестицій. Зміна інвестиційних витрат призводить до зміни сукупного попиту, а останній впливає на обсяг національного виробництва.
Монетаристи вбачають між грошовою масою і динамікою національного виробництва найтісніший зв'язок:
MV = PQ
де М - пропозиція грошей; V - швидкість їх обігу; Р — середня ціна реалізації національної продукції; Q — кількість товарів і послуг.
Основним чинником, що впливає на обсяг реалізованого продукту (РQ), є кількість грошей, тому що швидкість їх обігу відносно стабільна. Відповідно до теорії монетаристів пропозиція грошей впливає на всі складові сукупного попиту, а не лише на інвестиційні витрати. Для того щоб підтримати макроекономічну рівновагу, запобігти інфляції, регулювання грошової пропозиції має забезпечити таке зростання сукупного попиту, яке відповідає темпам зростання ВНП. Оскільки середні темпи економічного зростання в розвинених країнах становлять оптимально 3 — 4 відсотки на рік, такими самими темпами має зростати і щорічна грошова емісія.
Проте з позицій монетаристів зміна грошової маси впливає на економічні процеси з деяким запізненням. Через це короткострокова грошова політика є неефективною, її слід замінити довгостроковою політикою, розрахованою на тривалий, постійний вплив на економіку.
В практичній діяльності грошово-кредитна політика може бути спрямована або на стимулювання грошової емісії та кредиту (кредитна експансія), або на стримування і обмеження їх (кредитна рестрикція). В умовах падіння виробництва та зайнятості провадиться політика кредитної експансії, спрямована на пожвавлення економічної кон'юнктури. В умовах економічного піднесення з метою запобігання надвиробництву застосовують політику кредитної рестрикції.
грошово-кредитна політика здійснюється у кількох напрямах:
1. Регулювання ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов'язання перед вкладниками. Метою цього регулювання е забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства банків.
2. Управління державним боргом впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям грошово-кредитного регулювання застосовується її умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості. Використовують різні методи управління державним боргом: купівля-продаж державних зобов'язань, зміна їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для приватних інвесторів. Так, здійснюючи управління державним боргом, центральний банк бере активну участь в організації розміщення державних позик, провадить операції з продажу облігацій, виконує функцію достатки державних цінних паперів на місця тощо. Крім того, він здійснює на ринку купівлю і продаж таких державних цінних паперів, як векселі державної скарбниці, облігації, ощадні (депозитні) сертифікати. Купівля-продаж центральним банком таких паперів є важливим засобом впливу на грошовий ринок, а отже, на економічну кон'юнктуру в цілому. Зміна портфеля векселів державної скарбниці в центральному банку - це один з показників відповідної кредитної політики, яку здійснює банк (кредитної експансії при збільшенні портфеля чи кредитної рестрикції при його зменшенні).
3. Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого е вплив на економічну кон'юнктуру.