Смекни!
smekni.com

Формування прибутку підприємства. Права студента (стр. 2 из 5)

Критерії визнання доходу використовуються окремо до кожної операції.

1)Визнання доходу від звичайної (основної) діяльності класифікується за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг);

2)інші операційні доходи;

3)фінансові доходи;

4)інші доходи.

Визначення чистого прибутку здійснюється на підставі фінансової звітності підприємства, де наведені його доходи та витрати.

Дохід (виручка) від реалізації (ВР) продукції (товарів, робіт, послуг) відображає загальний дохід (Д) (виручку) від реалізації товарів, робіт, послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (ПДВ, акцизних зборів і т. ін.).

У складі доходу відображається сума ПДВ та акцизних зборів, які включені до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

5)дохід (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг);

6)інші операційні доходи;

7)фінансові доходи;

8)інші доходи.

Визначення чистого прибутку здійснюється на підставі фінансової звітності підприємства, де наведені його доходи та витрати.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відображає загальний дохід (виручку) від реалізації товарів, робіт, послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (ПДВ, акцизних зборів і т. ін.).

У складі доходу відображається сума ПДВ та акцизних зборів, які включені до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

П ідприємства, що сплачують інші збори або податок з обороту, відображають їх окремим рядком у звіті, якщо є надані знижки, повернення то-варівта інші суми, які треба відрахувати здоходу (виручки) від реалізації.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка буде реалізована, з нерозподілених постійних загальновиробничих витратта понаднормативних вироб­ничих витрат. Для реалізованих товарів собівартість

Доходи від операційної діяльності підприємства (стаття «Інші опе­раційні доходи») включають:

дохід від операційної оренди активів

дохід від операційних курсових різниць ;

3. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку

Показники прибутку характеризують абсолютну ефективність господарської діяльності підприємства. На розмір прибутку впливають дві фупи факторів - зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів відносяться природні транспортні та соціаль­но-економічні умови, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків ціни на виробничі ресурси й ін.

До внутрішніх факторів зміни розміру прибутку відносяться: -основні фактори (обсяг продажу, собівартість продукції, структура продукції і витрат, ціна продукції);

-неосновні фактори, пов'язані з порушенням господарської дис­ципліни (цінові порушення, порушення умов праці і вимог до якості продукції, шо ведуть до штрафів, економічних санкцій тощо).

Оскільки зовнішні фактори не піддаються регулюванню з боку підприємства, слід більш докладно розглянути основні внутрішні фактори, що впливають на розмір прибутку.

Прибуток залежить від обсягу реалізації продукції. При високій питомій вазі постійних витрат у собівартості продукції зростання обсягу реалізації приведе до ще більшого зростання прибутку в результаті зниження частки постійних витрат, шо припадають на одиницю продукції. Оскільки прибуток обчислюється як різниця між ціною і собівартістю продукції, то очевидним є той факт, що на розмір прибутку впливають зростання цін і зниження собівартості.

У період високих темпів інфляції зростання прибутку забезпечується за рахунок цінового фактора. Уповільнення темпів інфляції, насичення ринків товарами, розвиток конкуренції обмежують можливість виробників підвищувати ціни і отримувати прибуток за допомогою цього фактора. В результаті актуальним стає фактор зниження витрат. При цьому використовуються такі прийоми, як економія паливно-сировинних ресурсів, матеріальних і трудових витрат, зниження частки амортизаційних відрахувань у собівартості, скорочення адміністративних витрат і т. д. Однак варто мати на увазі, що зниження собівартості має межу, після якої воно неможливе без зниження якості продукції. Це ж відноситься до адміністративних і комерційних витрат, які неможливо звести до нуля, оскільки без них підприємство нормально функціонувати не зможе і продукція реалізовуватися не буде.

До числа факторів зростання прибутку варто віднести і відновлення асортименту та номенклатури продукції, що випускається. Прибуток у ринковій економіці є рушійною силою відновлення як виробничих фондів, так і продукції, що випускається. Використовуючи концепції життєвого циклу продукції, необхідно пам'ятати, що підприємство по-винно починати освоєння нового виду продукції на етапі зростання прибутку для того, щоб до моменту зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитковості.

Підвищення якості продукції, її дизайну, технічні вдосконалювання й інші прийоми підтримки попиту на продукцію вимагають додатко­вих витрат, а тому також повинні застосовуватися задовго до того, як рівень рентабельності почне знижуватися, чи принаймні відразу ж, як тільки така тенденція намітиться. Більше того, на вершині попиту поліпшення товару, що пропонується, може викликати підвищення як ціни на нього, так і відповідно прибутку.

Крім того, на розмір прибутку істотний вплив справляють методи регулювання, самостійно обумовлені підприємством на підставі діючих загальних правил організації бухгалтерського обліку при виборі облікової політики. Вони зводяться до таких положень:

1)зміни вартості границь віднесення предметів — до основних засобів чи до малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШП). При віднесенні предметів до МШП підприємство одержує більше можливостей управляти собівартістю продукції за допомогою варіювання способами віднесення вартості МШП на витрати виробництва та обігу. Крім цього, спрощується процедура їх обліку, а також реалізації та іншого вибуття;

2)вибір способу нарахування зносу по МШП. Спосіб нарахування зносу по МШП впливає на собівартість продукції. Знаючи інтенсивність
споживання МШП (передачі їх у виробництво), можна заздалегідь визначити межу підвищення собівартості продукції по кожному з регламенгнтованих варіантів погашення вартості МШП: нарахування зносу в розмірі 100% вартості МШП; нарахування зносу в розмірі 50% вартості МШП;

3)вибір порядку нарахування зносу з основних засобів. Відповідно до діючого положення підприємства мають можливість здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних засобів. Метод прискореної амортизації дозволяє в більш короткий термін перенести вартість використовуваних основних засобів на витрати виробництва і обігу, тобто їх відтворення. При цьому собівартість продукції зростає, шо веде до зменшення прибутку і податків з прибутку;

4)вибір порядку нарахування зносу по нематеріальних активах.Підприємства самі визначають порядок нарахування зносу і перелік об'єктів нематеріальних активів, на яких нараховується знос. Норми зносу також установлюються підприємством самостійно, що дозволяє використовувати чималі можливості для регулювання собівартості про­
дукції (первісна вартість і термін використання активів визначаютьсяпідприємством);

5)вибір методу оцінки спожитих виробничих запасів (сировини, матеріалів, палива і т. д.). Діючими Положеннями оцінку витрачених матеріальних ресурсів дозволяється відображувати в обліку одним із обра­
них методів оцінки.

В умовах інфляції оцінка матеріальних витрат по першому і другому методах веде до невиправданого заниження собівартості продукції і, як наслідок, до невиправданого завищення прибутку і податку з прибутку, і навпаки;

6)вибір порядку списання витрат по ремонту основних засобів на
собівартість продукції. Ці витрати можуть бути віднесені на собівартість
одним із таких способів:

-фактичні витрати на ремонт списуються на рахунки витрат вироб­ництва чи обігу;

-створюється ремонтний фонд із наступним списанням з нього фактичних витрат по ремонту основних засобів;

-фактичні витрати по ремонту основних засобів акумулюються на рахунку «Витрати майбутніх періодів» з наступним рівномірним спи­санням на витрати виробництва й обігу.

При першому способі списання витрат по ремонту основних засобів існуючі коливання у витратах на ремонт, викликані нерівномірністю ремонтних робіт протягом року, прямо переносять на собівартість продукції. Другий і третій способи вільні від цього недоліку, однак їх використання призводить до збільшення фінансово-експлуатаційних потреб підприємства в оборотних коштах;

7) вибір способу розподілу непрямих витрат між окремими об'єктами обліку і калькулювання. Такий розподіл може здійснюватися пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників чи пропор­ційно виробничій собівартості. Це впливає на достовірність визначен­ня собівартості і рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг);

8)зміни термінів погашення витрат майбутніх періодів. Скорочення термінів погашення витрат майбутніх періодів веде до зростання собівартості продукції звітного періоду;

9) вибір методу визначення виручки від реалізації продукції. Невідповідність між доходами і витратами має місце як при касовому способі обліку виручки, так і при використанні методу нарахувань. Однак при другому методі величина нарахованого прибутку не підкріплена надходженням реальної грошової маси на підприємство. При цьому навпаки відбувається відтік грошей у вигляді платежів у бюджет по податках з прибутку, ПДВ та ін. У випадку затримки платежів покупцями можна чекати погіршення фінансового стану підприємства, тому найчастіше виникає необхідність у переході на передоплату продукції;