Смекни!
smekni.com

Глобальні стратегії фінансування сталого розвитку (стр. 2 из 10)

Якби людство задекларувало і впровадило сталий розвиток на качану XX століття - десь 1910-1920 pp., коли на планеті було трохи більше 1,5 млрд населення, катастрофічного стану розвитку біосфери можна було б уникнути. Але в тій година «логічним» було витратити 50 млрд доларів на деру Світову війну і революції і не прогнозувати майбутнє цивілізації. А після другої світової війни, на якові, до. речі, людство витратило більше 500 млрд доларів, та після вибухів ядерних і термоядерних бомб - це вже сенсу не мало. Що ж можна було чекати від самміту 1992 року, коли на планеті вже десятки років вирувала глобальна екологічна кризу, коли суперзабруднено всі екосистеми, коли вичерпано до 90% природних ресурсів, копи успішно перейдено екологічний бар' єр (бар' єр зростання), який визначає вичерпування природних ресурсів і деградацію природного середовища? Зрозуміло, що пішли некеровані процеси.

І головне - вже скоро на планеті буде 7 млрд чоловік, їм треба дати їсти, пити, вдягатися, якесь житло тощо. Де взяти на усе це природні ресурси, - енергію, грунти, воду, потужну промисловість тощо?

Спеціальні дослідження свідчать, що для підтримання нормального існування такої кількості людей природних ресурсів Землі й можливостей біосфери недостатньо. Тому на планеті відбуватиметься масове вимирання людей від голоду, поширюватимуться епідемії, хвороби, спалахуватимуть війни через нестачу прісної води, нестачу природних ресурсів. Біосфера законами свого розвитку і функціонування причетна до цього в прямому сенсі. Тому що внутрішня стійкість біосфери ґрунтується на контролі за її складовими - видами, популяціями, співтовариствами. Для системи неважливо, які віди популяції її складають, головешці - щоб дотримувалась рівновага.

Людство вийшло з-під контролю біосфери, створивши нову систему - ноосферу, що регулюється законами людського розуму, а не біології. Воно розірвало всі контрольні механізми біосфери. Зростання чисельності населення понад межі природних коливань - це вже пусковий механізм епідемії. Виклик ноосфери - стрімке нарощування чисельності людей у біосфері - за своїм часовим виміром (по відношенню з еволюційними масштабами) - миттєвий. Відреагувати на нього еволюційно може лише ті, що генетичне змінюється набагато швидше за вибухоподібну мінливу ноосферу. З усього складу біосфери це притаманно лише вірусам і мікроорганізмам, їм характерна блискавична і масова мінливість. Найтривожніше ті, що зміни вірусів відбуваються стрімко, вибухова еволюція йде навіть на рівні одного індивідуума в процесі хвороби. Людина, яка заселила усю планету, є субстратом, в якому мутують віруси. Так вірус імунодефіциту мутує в мільйон разів інтенсивніше, ніж структури ДНК людини. Взагалі СНІД, нетипова пневмонія, свинячі і пташині грипи та ще багато інших хвороб і епідемій людства - це реакція біосфери на порушення рівноваги в її складових.

Тому один із важливих напрямків виживання людства - людство повинне зайти у свої природні межі.

Учені підрахували, що сучасна біосфера Землі здатна підтримати нормальне існування і розвиток не більше 4-5 млрд чоловік, до того ж за умови раціонального природокористування, охорони природи, високої екологізації виробництва і екологізації мислення, взаєморозуміння всіх націй і глобального світу.

Важливою складовою цих умів є раціональне природокористування, особливо ж енергозбереження. І це зрозуміло, тому що паливно-енергетичний комплекс - це основа розвитку сучасної цивілізації, від нього залежить рівень життя людей. Нині енергія Сонця, вітру, гідроенергія річок, морських припливів, внутрішнього тепло Землі привертають пильну увагу людства. Особливо енергія Сонця і внутрішнє тепло Землі, їх розвиток і впровадження - стратегічне завдання людства. Важливо, що використання відновлюваних джерел енергії не порушує теплового балансу Землі, бо при цьому відбувається лише перетворення одних видів енергії на інші. Використання ж невідновлюваних джерел енергії (вугілля, нафти, газу, ядерного палива худе) призводить до додаткового нагрівання навколишнього середовища. Підраховано, що тільки 0,1% потужності сонячної енергії, яка надходить на Землю (приблизно 100 млрд кВт) - безпечна межа використання невідновлюваних джерел енергії. Отже, є теплова межа, якові людство не повинне переступати, інакше це матиме для нього катастрофічні наслідки. Якщо темпи збільшення виробництва енергії залишаться такими самими, то теплової межі буде досягнуте вже в середині XXI століття.

Сьогодні ж людство ще й нарощує ці темпи - 70% усієї енергії воно отримує за рахунок спалювання вугілля, нафти й газу плюс 7% - за рахунок атомних електростанцій.

Мінеральне паливо можна віднайти в надрах Землі ще в таких обсягах, що його достатньо буде більше, ніж на 100-150 років, але ж використовувати його в цих обсягах, як джерело енергії, не можна внаслідок існування теплової межі. Тому тільки впровадження відновлюваних джерел енергії вирішує всі питання паливно-енергетичного комплексу, бо безпечна межа їх використання без шкоди для біосфери складає не 0,1%, а 3% потужності сонячної енергії, яка надходить на Землю. Така теплова межа людством практично недосяжна і забезпечуватиме всі його споживи.

І усе ж насторожує інше. За даними світових експертів (екологів, соціологів, психологів) пріоритетною складовою глобальної екологічної кризи є кризу людського духу. До її проявів належать :

►планетарна епідемія аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, жадоби швидкої наживи, бездумності і тотальної легковажності;

►деградація особистості в різних проявах; У зростання корупції, проявів некомпетентності й непрофесіоналізму у вирішенні національних і міжнаціональних питань;

►зниження культурного й духовного рівня;

Це інстинктивне ставлення людей до природи та її багатств як до чогось такого, що призначене задовольняти наші споживи й примхи. Мова йде про споживацьке й навіть хижацьке використання природних ресурсів. Мало хто з людей замислюється над доцільністю такого стану розмов, коли мі, не відчуваючи жодних докорів сумління, викидаємо на сміття ще зовсім справні речі, які могли б слугувати не один рік, заради більш модних чи таких, які мають кращий дизайн. Ми оточуємо собі безліччю маловживаних, а то й заклику непотрібних розмов. Але ж на виготовлення їх витрачаються дорогоцінні ресурси, енергія. Уся система західної, а з недавнього годині - й нашої реклами побудована на цих споживацьких інстинктах : нас запевняють, що, скажімо, без нової моделі годинника, мобільного телефону чи автомобіля мі будемо справляти враження відсталої людини. І багато хто увесь сенс свого життя вбачає в гонитві за усе новими й новими «благами».

Це надзвичайно важливий чинник, тому що ступінь розвитку цивілізації визначається не кількістю кіловат, які виробляються енергетичними об'єктами, а низькою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, особливо тихий із них, котрі рухають уперед цю цивілізацію. Взагалі дії людства стосовно природи, а означати і собі, алогічні.

Підраховано: накопичених ядерними державами боєголовок, кількість яких перевищує 60 тис. штук, а їхня сумарна потужність становить 20000 Мт, достатньо для того, щоб 70 разів знищити всі великі й малі міста планети, і сьогодні тільки США витрачає на воєнні споживи до 600 млрд доларів. З часом потрібні будуть не менші кошти, щоб усе це озброєння утилізувати. Колі б кошти, які витратило людство на воєнні цілі за останні 100 років, булі спрямовані на збереження природи, біосфери загалом, на розробку і впровадження альтернативних джерел енергії (особливо сонячної), на підтримку здоров'я людей, то багато проблем і катастроф, які накопичились за увесь цей період і стримують подальшу ходу цивілізації, могли б і не виникнути.

Очевидно, що дальший поступ суспільства на засідках, на яких воно розвивалося від найдавніших часів і до наших днів, вже неможливий, оскільки майже повністю вичерпано рекреаційні можливості глобальної соціоприродної системи «Людина (суспільство) - Природа». Можна категорично і впевнено стверджувати: якщо люди залишаться зі старою ментальністю й не відбудеться перетворення людства на спільноту, свідому небезпеки глобальних екологічних і соціальних проблем, то попереду нас чекає життя на смітнику й велике підвищення смертності (голод і війни).

Тому наступний шлях виживання цивілізації - формування нового типу світогляду у людини, формування людини з новою філософією життя, формування нового типу особистості.

Суть нової філософії життя - нова поведінкова домінантна людини в природі і суспільстві, визначення розумної (достатньої) межі задоволення власних потреб, тобто обмеження споживацьких інстинктів, рух до ноосфери як нині, так і на віддалену перспективу. На зміну праці як діяльності, продиктована тільки матеріальною необхідністю, має прийти умотивоване бажання розкрити собі відповідно до власної внутрішньої природи. Ідеться про зміну ціннісних пріоритетів людини, створення ситуації, коли головним устремлінням особистості стає вдосконалення її внутрішнього, духовного потенціалу. Пріоритетом освітянської діяльності у XXI столітті має бути гуманізація навчання, формування нового типу особистості, що своєю діяльністю створить новий тип культури. А це вимагає формування нової духовної парадигми та нової просторової структури культури.[1, стор.26-29]

Дбаючи про створення сприятливих умів для сталого розвитку на міжнародній арені, передусім необхідно подолати конфронтаційні тенденції, які стали супутниками глобалізації. Серед них головна - нерівноправність взаємовідносин між суб'єктами світового господарства, в деру чергу між розвиненими країнами і тими, що розвиваються. Сучасна система світового розподілу праці, світової торгівлі та кредитування міжнародними фінансовими установами побудована так, що країни, які розвиваються, практично не мають можливості поліпшувати своє становище шляхом чесної конкуренції. До того ж транснаціональні корпорації, що діють на території цих країн, як правило, тільки погіршують їхнє становище, експлуатуючи місцеві ресурси, використовуючи методи нееквівалентного обміну і формуючи національні ринки з урахуванням переважно власних інтересів. У цьому аспекті справи від часів Конференції в Ріо -де-Жанейро тільки погіршуються, жодних ознак формування передумов сталого розвитку поки що не спостерігається.