В 2003 р. цукрова промисловість працювала за умов дії Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" та відповідної постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2003 року № 1977, якими встановлена квота поставки цукру на внутрішній ринок (1,8 млн. т), мінімальна ціна на цукрові буряки - 165 грн./т (з ПДВ) та на цукор - 2370 грн./т (з ПДВ). На жаль, цінова ситуація на внутрішньому ринку цукру перед початком виробничого сезону 2003 р. не була стабільною.
В 2003 р. цукровими заводами України вироблено товарної продукції в порівняльних цінах на суму 4902,1 млн. грн., що на 1314,5 млн. грн. більше, ніж в 2003 році. Зростання обсягів виробництва продукції пояснюється збільшенням давальницьких обсягів виробництва цукру з тростини на 663,2 тис. т в порівнянні з 2002 р. (вироблено 789,4 тис. т), збільшенням виробництва цукрового сиропу на 341 тис. т (вироблено 405,9 тис. т) та виробництва цукру з цукрових буряків на 30 тис. т більше (вироблено 1450 тис. т) ніж у минулому році. Вперше в минулому році проведено реалізацію квот на ввіз цукру-сирцю в кількості 380 тис. т і бюджет держави отримав 250 млн. грн. Якби ще частина цих коштів була спрямована на розвиток і селекцію насінництва цукрових буряків, заміну обладнання по їх прийманню на заводах, вирощування сировини — то такі дії були б позитивно сприйняті цукровиками.
Потреба внутрішнього ринку в цукрі з 1 вересня 2003 р. по 1 вересня 2004 р. становила 1,8 млн. т. З урахуванням перехідних запасів цукру 500 тис. т на початок маркетингового року, власного виробництва із цукрових буряків урожаю 2003 р. - 1450 тис. т, та очікуваного імпорту (квота на ввезення цукру-сирцю з тростини 125 тис. т та 80 тис. т контрабандного) в повному обсязі задовольняють потребу держави в цукрі до початку нового сезону переробки цукрових буряків.
Максимальна потреба цукру на рік для забезпечення внутрішнього ринку держави (населення, спецспоживачі, промпереробка) становить 1,8 млн. т (з розрахунку 38 кг на душу населення), а максимальна місячна потреба цукру не перевищує 150 тис. т. При цьому не враховується те, що понад 6 млн. українців працює та живе за кордоном і наш цукор не споживає - а це більше 200 тис. т цукру [6].
Розроблена Програма „Цукор України 2005 – 2007”, основною метою якої є призупинення спаду виробництва цукрових буряків та цукру, задоволення внутрішньої потреби держави в цукрі та регулювання його ринку, створення реальних передумов для оптимального функціонування галузі в майбутньому та нових робочих місць. Прогнозовані результати виробництва вказані в таблиці 1.2.4.
Таблиця 1.2.4
Виробництво цукрових буряків
(за Програмою „Цукор України 2005 - 2007)
| Рік | Цукрових буряків | Цукру |
| 2005 рік | 17630 | 1980 |
| 2006 рік | 18675 | 2120 |
| 2007 рік | 20160 | 2320 |
Для реалізації завдань програми випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції буде щорічно проводитися:
• атестація цукрових і насіннєвих заводів, насінницьких господарств;
• ліцензування об'єктів оптової торгівлі насінням цукрових буряків;
• квотування виробництва цукрових буряків, насіння та цукру;
• атестація керівників і спеціалістів підприємств бурякоцукрового комплексу.
Головна причина проблем бурякоцукрової галузі в тому, що на державному рівні до цього часу не визначено стратегію її розвитку. Якщо необхідно зберегти потужності цукрових заводів як експортний потенціал - це один шлях розвитку, якщо виробляти цукор в обсягах лише для внутрішнього споживання – інший. Можливий і третій варіант, який не хочеться допускати, - політика держави в галузі буде спрямована на підтримку бізнесу, пов'язаного з переробкою цукру-сирцю тростинного, що приведе до ліквідації власного бурякоцукрового виробництва.
Враховуючи останні заяви Уряду, все-таки є надія на підтримку вітчизняного бурякоцукрового виробництва. Закон України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" дає можливість її здійснювати, зокрема, через мінімальну ціну, порядок розподілу квот, механізм пільгового кредитування галузі, ліцензування оптової торгівлі цукром. Виконання цього закону в повній мірі дасть можливість відрегулювати внутрішній ринок цукру, сформувати галузь, збільшити обсяги виробництва, задіяти експортний потенціал, зробити галузь інвестиційно привабливою.
Одним із основних інструментів забезпечення відродження галузі є встановлення державою мінімальної ціни на цукрові буряки і цукор. Проте, вона так і залишатиметься декларативною доти, поки не буде створений надійний механізм утримання мінімальної ціни, сформовані правила гри на внутрішньому ринку.
Стосовно захисту внутрішнього ринку цукру необхідно сказати, що необгрунтоване ввезення тростинного цукру-сирцю в Україну в кінці дев'яностих років минулого сторіччя за умов надлишку бурякового цукру на внутрішньому ринку скоротило вітчизняне виробництво до рівня, нижчого від обсягів внутрішнього споживання. На сьогоднішній день головна проблема - неконтрольоване ввезення в Україну цукру і цукровмісних продуктів. Існуючі прогалини у законодавстві та недобросовісні виконавці з контролюючих органів дають можливість обходити закони і дестабілізувати внутрішній ринок. Якщо у 2002 р. в Україну було ввезено 500 тис. т цукру, то у 2003 р. обсяги його збільшились втричі і перевищили 1,5 млн. т, з яких левова частка припадає на давальницьку сировину. При цьому лише за офіційними даними у 2003 р. невивезеними з України залишилось близько 500 тис. т цукру з цієї сировини [22].
Основні схеми надходження імпортного цукру в Україну - через давальницькі операції у зовнішньоекономічній діяльності, через угоди про вільну торгівлю з країнами СНД, митні і податкові режими спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, в обхід Закону „Про Митний тариф України” і пряма контрабанда.
Бурякоцукрова галузь України все ще перебуває в полоні затяжної системної кризи. Незважаючи на ряд правових, організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів, здійсненних державними органами за останній період, кардинальних змін в розвитку бурякоцукрової галузі України поки що не відбулось.
Зазнавши значної руйнації в період 1997-2002 рр., буряківництво і цукрова промисловість України до певної міри загальмували розвиток негативних процесів, але на протязі трьох останніх років не рухаються у своєму розвитку вперед, зупинившись на показниках щорічного виробництва 13 млн. т цукросировини і 1,5 млн. т цукру. Аналіз свідчить, що основний спад виробництва (70%) зумовлений скороченням посівних площ під цукровими буряками і лише на 30% - зниженням врожайності і цукристості.
Прикро, що значні скорочення посівних площ відбулися саме в регіонах інтенсивного бурякосіяння - в Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Тернопільській та інших областях.
Найбільше зниження цукристості також відмічено в областях: Черкаській - на 2,74%, Полтавській - на 2,41%, Київській - на 2,12%, Вінницькій - на 1,72%. На 1,2... 1,5% знизилась цукристість у Миколаївській, Чернівецькій, Харківській, Сумській і Кіровоградській областях. І лише одна Волинська область підняла цукристість від 15,18% до 16,02%.
Прикро й те, що глибокого детального аналізу причин скорочення посівних площ і падіння якості сировини в кожному конкретному випадку досі практично не здійснено. Можна говорити лише про загальні закономірності, які більш-менш проявились у останні три-чотири роки. Серед них найсуттєвішим є помітний поворот агробізнесу в бік більш прибуткових сільськогосподарських культур і виробництв, а саме: соняшнику, кукурудзи, сої, озимої пшениці. Так, за останні 10 років посівна площа під кукурудзою на зерно в Україні зросла у 1,85 раза (з 1,2 млн. га до 2,3 млн. га), під соняшником-у 2,4 раза (з 1,6 млн. га до 3,8 млн. га) і лише в 2004 р. площі під соняшником дещо скорочені.
Бурякова галузь неприваблива для капіталовкладень та інвестицій. Нові власники, яким дістались цукрові заводи за досить низькими цінами, не поспішають фінансувати ані виробництво сировини, ані її переробку. А окремі спроби вкласти кошти в сировинну базу, за деякими виключеннями, закінчились невдачами. Тому значна частина власників, яка до того ж слабко розбирається у такому складному виробництві, як цукрове, воліє експлуатувати природну родючість грунтів і мати прибутки від урожайності 200...220 ц/га або від здачі заводів у металобрухт.
Не виправдовує себе позиція очікування "стратегічного інвестора", яким в усьому цивілізованому світі є високий рівень заробітної плати основної маси населення та досить високі внутрішні ціни на продукцію. Заробітна ж плата в Україні, в т.ч. працівників бурякоцукрової галузі, дуже низька. А хронічний дефіцит коштів у основної маси виробників, постійне вимивання їх через недосконалість системи ціноутворення та посередництво - основні причини технічної відсталості цукрового виробництва, небажання працювати в такій складній галузі. Крім того, надмірне і безсистемне завезення в Україну тростинного цукру-сирцю і переробка його на вітчизняних цукрових заводах є основною причиною деформації українського буряківництва. Цей фактор вимагає детальнішого осмислення та прийняття заходів щодо його врегулювання, тому що багато негативних рішень з цього приводу приймається саме на рівні державних органів.