Смекни!
smekni.com

Діяльність акціонерних товариств (стр. 2 из 7)

Найважливіші рішення загальних зборів акціонерів, зокрема про склад правління, про фінансовий план, про розподіл прибутку, про зміну статуту та ліквідацію державного акціонерного товариства, мали затверджуватися відповідним Народним комісаріатом. Останньому надавалось також право посилати своїх представників на загальні збори (із правом голосу), виносити на їх обговорення будь-які питання та скликати надзвичайні загальні збори акціонерів.

У документі також наголошувалося, що державні і змішані акціонерні товариства лише за формою були акціонерними, а за суттю вони цілком зберігали риси державного підприємства. Крім того, змішані акціонерні товариства, яких налічувалось у країні всього 10%, розглядались радянським законодавством як перехідний етап до державних товариств.

Із часом державний капітал почав все глибше проникати до акціонерних компаній, прибутки яких розподілялися між відповідними відомствами. Відмова радянського уряду від принципів НЕПУ тільки погіршила становище акціонерних товариств. До початку 30-х років практично всі вони були перетворені у державні підприємства, виключення становили лише деякі зовнішньоекономічні об’єднання.

1.2 Акціонерні товариства в незалежній Україні

З початку 90-х років минулого століття в Україні відбуваються приватизаційні процеси, які можна розділити на три етапи: перший етап відбувався з 1992 року по 1994 рік; другий етап тривав з 1995 року по 1999 рік; третій етап розпочався з 2000 року. У результаті приватизації сформувалася нова форма підприємницької діяльності – акціонерне товариство – господарське товариство, яке має статутний фонд, розподілений на певну кількість акцій та несе відповідальність по зобов’язанням своїм майном, акціонери несуть ризик збитків в межах вартості акцій, якими вони володіють.

В Україні формування акціонерного капіталу відбувалося шляхом розподілу державного майна. Але до теперішнього часу існує проблема відсутності теоретичної підготовки як керівників акціонерних товариств, так і акціонерів, які б могли сприяти втіленню моделей управління. Від того, як побудована система управління, залежить ефективність діяльності акціонерних товариств.

Капітал акціонерного товариства називають „реальний капітал” або „власний капітал”. Капітал, представлений цінними паперами отримав назву фіктивного капіталу. Реальний або власний капітал включає статутний фонд, резервний капітал, капіталізований прибуток, інші надходження.

Також акціонерний капітал розглядається як капітал, сформований шляхом випуску акцій, які надають їх власнику право на частку прибутку та повноваження у вирішенні справ компанії.

Країни з розвиненою ринковою економікою використовують різні моделі управління акціонерним капіталом, основні з них це англо-американська, німецька, та японська моделі.

Англо-американська модель характеризується наявністю дрібних індивідуальних акціонерів і зростаючою кількістю акціонерів (аутсайдери), а також чітко розробленою законодавчою базою, яка визначає права й обов’язки директорів, менеджерів і акціонерів.

Німецька модель характеризується високим ступенем концентрації акціонерної власності, при цьому більша частина акцій корпорацій належить іншим компаніям. Основне поняття на якому базується дана модель: саме існування компанії, та досягнення нею своїх стратегічних цілей є вищим, ніж інтереси акціонерів (на відміну від англо-американської моделі).

Японські корпорації на базі яких заснована японська модель корпоративного управління – самодостатні, універсальні, багатогалузеві економічні комплекси, які включають у свою структуру фінансові установи, торговельні фірми, а також виробничі підприємства. Основою японської корпорації – є головний банк, що контролює велику кількість дочірніх банків, це надає можливість корпораціям залучати великі кошти.

Японська і німецька моделі корпоративного управління мають характерні спільні риси: міцні фінансово-господарські зв’язки між філіями корпорації, що обумовлюються загальним акціонерним капіталом, спільною оперативною діяльністю, та неформальними діловими контактами.

Особливості вищезазначених моделей управління акціонерним капіталом обумовлюють принципово різне ставлення до фондового ринку як інструменту залучення додаткового капіталу. Можна сказати, що фондовий ринок є основним джерелом залучення інвестицій для англо-американської моделі, яка застосовується для управління відкритими акціонерними товариствами, акції таких товариств розповсюджуються шляхом відкритої підписки та вільної купівлі-продажу на біржах. А для японської та німецької моделі залучення додаткового капіталу відбувається шляхом отримання позик. Німецька та японська моделі управління акціонерним капіталом призводять до збільшення закритих акціонерних товариств. Акції яких розподіляються серед засновників або серед заздалегідь визначеного кола осіб.

Розподіл українського акціонерного капіталу відбувається за німецько-японською моделлю, хоча на державному рівні створюються програми розвитку фондового ринку – держава орієнтується на англо-американську модель. Тобто єдиної стійкої моделі управління акціонерним капіталом в Україні ще не має.

До проблем, які визначають напрям розвитку управління акціонерним капіталом в Україні відносяться: забезпечення ефективних механізмів перебудови економічної системи з планової на ринкову; недосконалість банківської системи; стихійність приватизаційних процесів та порушення прав власників; відсутність або недосконалість законів і нормативних актів стосовно управління акціонерними товариствами, функціонування фондового ринку; недовіра до акціонерної форми власності; управління товариствами здійснюється керівництвом, яке стояло на чолі державних підприємств; складне фінансово-економічне становище акціонерних товариств.

Враховуючи все вище зазначене, необхідно відмітити, що на сучасному етапі розвитку економіки більшість акціонерних товариств не мають ефективного механізму управління акціонерним капіталом, а особливості національного перехідного періоду заважають застосуванню вже існуючих технологій, що використовують країни з розвиненою ринковою економікою.

Тому для становлення системи управління капіталом необхідне виконання низки умов: розробка механізму оцінки ефективності управління акціонерним капіталом; удосконалення законодавчої бази; удосконалення податкової системи; формування ринку цінних паперів; підвищення рівня кваліфікації менеджерів. Тільки при комплексному рішенні даних проблем шляхом конструктивної взаємодії державних структур, власників і управлінців українських акціонерних товариств можливе створення фундаментальної бази для упровадження міжнародних принципів корпоративного управління, і як наслідок досягнення рівня культури корпоративного управління властивого розвиненим країнам. Це повинне стати основою для підвищення ефективності функціонування вітчизняних підприємств.

Розділ II. Класифікація акціонерних товариств та їх динаміка в Україні

Акціонерне товариство – це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об’єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутку. Можна сказати, що акціонерне товариство — це так зване товариство капіталів.

Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше – несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.