елемент керуючий;
елемент виконавчий.
Керуючий елемент сприймає:
· через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища
· через канал зворотного зв'язку імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи
На підставі сприйнятих Імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра , тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.
Під впливом команди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності - вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної командир через канал зворотного зв'язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.
Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати вихідний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектору. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.
По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування - процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.
По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Організація - це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитись виконувати свої обов'язки, визначені планом. Тому для досягнення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.
Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємництва. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації. Мотивація - це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.
По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхідності - коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.
Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємництвом відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємництва.
Головною проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ні прибуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не є суттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залучених фінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти – 45-55%.
Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення бізнесу органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів і ін.
Так, наприклад, правові принципи державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в Україні визначені в Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва». В ньому визначено, що підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються згідно з законодавством.
Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 №2157-III і передбачає напрями активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, зокрема такі: – формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва і кредитно-гарантійних установ; – розробка і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;
– створення і підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.
З практичної ж погляду:
– з одного боку, більшість намірів так і залишається деклараціями. Наприклад, питання про формування і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва так і не отримало подальшого розвитку;
– з другого боку, навіть за умови, що всі пропозиції були б втілені в життя, навряд чи вони дали б очікуваний позитивний ефект, оскільки перевага віддається адміністративним інструментам регулювання. Натомість, задіювання ринкових механізмів і інститутів розширило б можливості підприємців самостійно вирішувати власні фінансові проблеми, що у свою чергу дало б стабільний позитивний ефект для економіки на довгострокову перспективу.
Одним з ринкових шляхів вирішення фінансових проблем суб'єктів вітчизняного підприємництва є підтримка їх діяльності через розвиток послуг мікрокредитування, які можуть надаватися комерційними банками і небанківськими фінансово-кредитними установами (небанківськими мікрофінансовими організаціями - МФО).
На сьогодні, мікрокредитування підприємницьких структур в Україні здійснюється комерційними банками. Отримати кредит у розмірі декількох тисяч доларів чи дойчмарок приватний підприємець або підприємство може в банках – учасниках програм мікрокредитування ЄБРР і Німецько-українського фонду: «Аваль», Приватбанк, «Форум», «Надра», Кредитпромбанк, Прокредитбанк. Також передбачається розширити число відділень банків-партнерів, які надають послуги з мікрокредитування до 336.
Основні умови надання мікрокредитів в Україні передбачають:
– видачу мікрокредитів на розвиток бізнесу, але не на його запуск;
– наявність застави (нерухомість, автомобілі, домашні електропобутові прилади, товарнапродукція на складі, обладнання);
– необов'язковість складання бізнес-плану.
Розмір кредиту, в першу чергу, залежить від фінансово-економічних можливостей підприємства і від застави та може становити від 100 до 125 тис.ол. Термін кредиту – від 3-х місяців до 2-х років. Процентна ставка коливається від 11,75-12,5% річних до 18-24% річних у валюті і 30-36% річних у гривні (залежно від банку, розміру кредиту та специфіки бізнесу позичальника). Ухвалення рішення і оперативність видачі кредиту залежить від розміру кредиту і складності структури підприємства позичальника і може займати від декількох годин до 2-х тижнів.
Основними споживачами послуг з програм мікрокредитування є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).
Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.
До чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:
– неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2% );
– низький рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;
– невисока рентабельність цього виду бізнесу для банків. Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% до Libor +3% (тобто 5–8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15–18% у валюті і 20–25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10–15 мікрокредитів на місяць.