Смекни!
smekni.com

Ефективність діяльності інвестиційних компаній в Україні (стр. 2 из 3)

Недосконалість регіональної структури господарства; недостатньо високий технологічний рівень виробництва, що негативно позначається на конкурентоспроможності продукції; високий рівень безробіття населення тощо. Для вирішення цих проблем іноземні інвестиції до своєї економіки залучають переважно середньо- та високорозвинуті країни;

На основі взаємності, тобто в рамках торгових, політичних та інвестиційних уступок, які є результатом договорів про економічне співробітництво з іншими державами або умов при вступі до різних міжнародних організацій. Укладаючи угоди про економічне співробітництво з іншими державами або вступаючи до міжнародних організацій, учасники угоди часто змушені лібералізовувати доступ іноземних інвестицій в національну економіку.

На теперішньому етапі розвитку економіки України для неї характерні дві перші причини. При подальшому входженні держави у світове співтовариство і стабілізації її господарського стану, а також зростанні зацікавленості іноземного капіталу в інвестуванні української економіки, на неї буде чинитися все більший тиск в цілях лібералізації умов залучення іноземних інвестицій.

Таким чином, залучаючи в силу перелічених вище причин іноземні інвестиції, Україна має змогу досягти цілий ряд цілей, зокрема:

модернізація діючих або створення зовсім нових підприємств для структурної перебудови економіки держави, для виробництва продукції, яка зараз не випускається або випускається у недостатній кількості для потреб внутрішнього ринку;

створення нових експортоорієнтованих та імпортозамінюючих виробництв;

створення нових господарюючих суб’єктів для розвитку конкуренції;

прискорене освоєння нових родовищ корисних копалин як для внутрішнього споживання, так і для розширення експортного потенціалу;

прискорений розвиток менш розвинутих територій;

створення структур за іноземною участю для використання закордонного досвіду в галузі консалтингу, маркетингу, підготовки кадрів тощо.

При експорті прямих інвестицій інвестори керуються переважно одним з наступних міркувань:

Основна частина прямих капіталовкладень за кордоном призначається для організації виробництва товарів і послуг на місці, виходячи, як правило, з того, що:

ввіз деяких товарів або послуг до закордонної держави є неможливим або утрудненим через різні обмеження (митні тарифи, квоти) або властивості цих товарів та послуг, коли єдиний спосіб продати послуги - це виробити їх на місці;

торгівля з іншою країною ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів і послуг на місці виявляється більш дешевим, ефективним засобом обслуговування цього закордонного ринку;

країна прикладання підприємницького капіталу виявляється найбільш дешевим місцем виробництва товарів і послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи і ринок країни походження інвестицій;

для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливе післяпродажне обслуговування, консультаційні і інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку.

Значна частина прямих інвестицій здійснюється з техніко-економічних причин і націлена на створення за кордоном власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв’язків (складів, транспортних підприємств, банків, страхових компаній тощо). Іншими словами, товаро- та послугопровідної мережі, переважно для збуту товарів та послуг, вироблених в країні-експортері;

Частина інвестицій вивозиться в рамках "втечі" капіталу, який "тікає" (в тому числі і з розвинутих країн із стабільною економікою і низькими податками) в ті країни, де податки нижчі і де більші можливості приховати незаконно нажиті кошти. Найбільш характерна "втеча" капіталу з країн із нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, високими податками і інфляцією, жорсткими обмеженнями господарської діяльності, а також з високим рівнем економічної злочинності.

Отже, захист української економіки у зв’язку із залученням необхідних Україні іноземних інвестицій означає не обмеження їх припливу, а нейтралізацію негативних ефектів процесу їх вкладання, забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.

Справа в тому, що інтереси закордонних партнерів частіше розходяться із загальнонаціональними інтересами сторони, що приймає іноземні інвестиції. За ступенем цієї розбіжності іноземних інвесторів поділяють на добросовісних, недобросовісних та псевдоінвесторів. Останні зовсім не мають наміру здійснювати накопичення інвестицій. Під виглядом вивчення об’єкта інвестування вони збирають необхідну комерційну, технічну або якусь іншу інформацію про ті чи інші підприємства приймаючої сторони.

Порядність іноземних інвесторів можна визначити як таке ведення справи, яке забезпечує їм прийнятний доход і одночасно зміцнює економіку країни, що приймає іноземний капітал.

Непорядна поведінка іноземних інвесторів має ряд форм, серед яких:

спекулятивна купівля підприємства (його акцій) з метою подальшого перепродажу;

прагнення до короткострокового, але швидкого отримання прибутку за будь-яку ціну;

закриття і згортання виробництва з метою переведення його за кордон та обмеження пропозиції, щоб забезпечити більшу вигоду для діючих закордонних підприємств;

придбання підприємства виключно заради "ноу-хау" із втратою українського пріоритету у відповідних галузях як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

перетворення українського підприємства у не спроможний до самостійного розвитку технологічний придаток закордонної компанії шляхом обмеження та згортання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з подальшим переведенням їх за кордон;

переслідування при інвестуванні не економічної, а військової мети, коли за покупцем стоїть відповідне відомство тієї чи іншої країни.

Постійне зростання у світі вивозу капіталу у вигляді прямих приватних інвестицій, а також те, що домінуючою формою такого іноземного інвестування є транснаціональні корпорації. Адже найбільш ефективно всі перелічені вище форми недобросовісної поведінки іноземних інвесторів можуть бути реалізовані саме в рамках таких транснаціональних утворень.

Значне поширення ТНК в світі викликано перш за все тим, що в результаті переведення частини своєї виробничої діяльності за кордон ці об’єднання отримують ряд переваг, серед яких:

- можливість підвищення ефективності виробництва компанії та конкурентноздатності її продукції, загальна для всіх великих об'єднань і пов'язана з притаманними ринковим трансакціям ефектом масштабу та економією на витратах;

- доступ через свою закордонну філію до ресурсів іноземної держави (таких, як більш дешева або кваліфікованіша робоча сила, сировинні ресурси, науково-дослідний потенціал тощо);

- наближеність до споживачів продукції філії компанії, а також можливість отримання інформації, яка дає змогу оцінити перспективи ринку та конкурентний потенціал фірм країни розміщення філії. При цьому закордонні підрозділи ТНК в конкуренції з підприємствами країни-реципієнта отримують важливі переваги в результаті використання науково-технічного та управлінського потенціалу своєї материнської фірми та усіх її філій;

- можливість використання у своїх інтересах особливостей державної політики (наприклад, податкової) в різних країнах, різниці в курсах валют тощо. Наприклад, будь-яка зміна курсу валюти в умовах багатонаціональної ТНК приносить зиск частині підприємств компанії, не завдаючи реальних втрат іншим її філіям. Більше того, з цієї ситуації ТНК може отримати цілком відчутну користь. Так, завищений курс валюти в країні базування материнської фірми (що сприяє експорту інвестицій) можна використати для того, щоб без значних витрат ресурсів з боку фірми надати значну фінансову підтримку своїм філіям або за допомогою захоплення чужих фірм полегшити наслідки скорочення при ревальвації товарного експорту;

- здатність подовжувати життєвий цикл своїх технологій і виробів, "скидаючи" їх в міру старіння у свої закордонні філії, і завдяки цьому зосереджувати на розробці нових технологій і виробів зусилля та ресурси своїх структурних підрозділів, що базуються в країні знаходження материнської фірми;

- можливість подолання різного роду бар'єрів на шляху до опанування ринку тієї чи іншої країни за рахунок експорту прямих інвестицій.

Таким чином, можна зробити висновок та визначити, що серед основних факторів можливого позитивного впливу діяльності ТНК на економіку країни, що приймає прямі іноземні інвестиції, можна назвати:

- приток фінансових ресурсів і сучасних технологій, що сприяє модернізації виробничої бази країни-реципієнта;

- впровадження у практику господарської діяльності країни, що приймає капітал, передових методів управління і маркетингу;

- посилення експортного потенціалу країни-реципієнта;

- підрив монопольного становища компаній країни, що приймає інвестиції, і підвищення конкурентного тонусу її господарського середовища;

- послаблення впливу на державну економічну політику галузевих еліт, які стримують модернізацію господарської структури країни-реципієнта.

До основних факторів можливого негативного впливу діяльності ТНК на економіку країни, що приймає прямі іноземні інвестиції, належать:

- небезпека перетворення країни-реципієнта в місце скидання застарілих і екологічно небезпечних технологій;

- захват ТНК найбільш розвинутих і перспективних сегментів промислового виробництва країни, що приймає капітал, та її науково-дослідних структур;

- нав'язування компаніям країни-реципієнта далеко не самих перспективних напрямів у системі розподілу праці в рамках ТНК;

- можливість масового відтоку іноземних інвестицій з економіки приймаючої їх країни, що може викликати закриття підприємств та виникнення пов'язаних з цим негативних явищ;