Термін «неплатоспроможність» означає нездатність боржника вчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами, в результаті чого можна припустити, що активи такої особи перевищують пасиви. Крім того, критерій неплатоспроможності дає можливість швидше розпочати процедуру банкрутства при виявлені перших ознак неплатоспроможності для уникнення різного роду зловживань з боку боржника. Цей фактор частково нівелюється наявністю інституту визнання угод недійсними, укладених до та після порушення провадження у справі. Але це не гарантує повного повернення майна боржника на стадіях судових процедур, оскільки не завжди можливо довести наявність підстав для визнання угоди недійсною, а витрати, пов'язані з таким провадженням призводять до зменшення ліквідаційної маси. До того ж боржника набагато легше виявити, оскільки для нього не потрібно вивчати стан його внутрішніх справ, а лише достатньо зовнішньої нездатності до платежу. Отже, такий критерій дає можливість оперативно реагувати на фінансові труднощі боржника шляхом швидкого порушення провадження у справі про банкрутство [3].
У сучасному законодавстві Російської Федерації використовується термін «банкрутство» у двох значеннях:
1) як синонім терміна «неспроможність»;
2) як окремий випадок неспроможності, коли посадова особа або громадянин-замовник (власник) неплатоспроможного боржника вчиняє каране діяння, яке завдає шкоди кредиторам.
Закон Російської Федерації «Про неспроможність (банкрутство)» виділяє два види такого банкрутства – умисне банкрутство та фіктивне банкрутство. Деякі російські вчені-юристи, що досліджують інститут банкрутства підтримують позицію дореволюційного права, де банкрутство – «деликт своеобразный: он слагается из двух злементов, из которых один (несостоятельность) – понятие гражданского права, другой (банкротское деяние) – понятие уголовного права»» [6]. Цю точку зору підтримували і П.П. Цитович, і Н.А. Тур. Крім того, сучасні дослідники цього питання вважають, що застосовування терміна «банкрутство» в значенні неспроможності при умисному завдані шкоди боржником кредиторам може сприяти термінологічній ясності нормативних актів. Проте багато російських вчених-юристів вважають такий підхід законодавця неправильним. Наприклад, Телюкіна М.В. вважає, що «банкротство является несостоятельностью, сопряженной с виновным поведением должника, направленным на причинение вреда кредиторам». Такої ж думки притримується і Васильєв Є.А.: «термин «банкротство» имеет и узкое, строго специальное значение, описывающее частный случай несостоятельности, когда неплатежеспособный должник виновно совершает уголовно наказуемые деяния, наносящие ущерб кредиторам» [4].
Деякі українські вчені-юристи підтримують позицію російського законодавця та ототожнюють поняття неспроможність та банкрутство. З аналогії законодавства про банкрутство України можна зробити висновок, що термін «банкрутство» використовується у двох значеннях:
1) як визнана господарським судом нездатність відновити свою платоспроможність та вдовольнити вимоги кредиторів не інакше, як через ліквідаційну процедуру
2) як «фінансова неспроможність» суб'єкта господарської діяльності, з яким так чи інакше пов'язані злочинні дії громадянина-засновника, власника, службової особи підприємства (установи, організації).
Відповідно з принципу неплатоспроможності як більш сучасного, побудовані законодавства про неспроможність (банкрутство) більшості держав, що, мають розвинуті ринкові відносини. Так, наприклад, Закон Російської Федерації «Про неспроможність (банкрутство)» викладений в новій редакції вже побудований на принципі неплатоспроможності і в даний час успішно застосовується в Російській Федерації [8].
Верховна Рада України також провела реформування законодавства про банкрутство і 30 червня 1999 року внесла зміни в Закон України «Про банкрутство», виклавши його в новій редакції. У цій редакції Закон називається «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» і заснований він також на принципі неплатоспроможності. Неплатоспроможність є одним із ключових понять зазначеного Закону.
Прийнято розрізняти абсолютну і відносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність містить неможливість боржника через повне руйнування фінансового положення оплатити борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства. Відносна неплатоспроможність складається з неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові утруднення і наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче провадження, минаючи інститут банкрутства.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) установлює визначені зовнішні ознаки абсолютної неплатоспроможності. Відповідно до ст. 1 Закону неплатоспроможність – це нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну оплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через поновлення платоспроможності (через проведення судових процедур банкрутства) [5].
Далі Закон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості і термін прострочення. Розмір заборгованості встановлений у сумі 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Причому, до складу та у розмір грошових зобов'язань, по яких формуються вимоги кредиторів, не включаються: неустойка (пеня, штраф); фінансові санкції, збитки, вимоги по відшкодуванню шкоди, заподіяного життю і здоров'ю громадянина; зобов'язання по виплаті авторської винагороди; зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичними особами, що виникають від такої участі.
Наявність перерахованих зовнішніх ознак неплатоспроможності боржника характеризують її абсолютність (стійкість) і дають підставу ініціювати процедуру банкрутства.
У свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває двох видів: зворотна та незворотна. Оборотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різні санаційні механізми процедури банкрутства. Необоротна неплатоспроможність означає можливе відновлення платоспроможності боржника винятково через ліквідаційну процедуру. Таку неплатоспроможність установлює суд шляхом визнання боржника банкрутом. Боржника може визнати банкрутом тільки господарський суд.
банкрутство боржник правовий регулювання
Висновок
Категорія «банкрутство» з'явилася доволі давно. Поволі ця категорія змінювала свою назву, певні критерії відношення її до цивільного чи кримінального права, відбувалися інші зміни. Також різними були тлумачення банкрутства. У різні часи до боржників застосовували різні методи впливу, проводили різні заходи…
Існування цього інституту обумовлено перш за все тим, що існує необхідність рішення проблем, пов'язаних з нездатністю суб'єкта підприємницької діяльності виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами. Його значення полягає в тому, що, з одного боку, з господарського обороту при ліквідації виключаються неплатоспроможні суб'єкти, що сприяє оздоровленню ринку, а з іншого – цей інститут дозволяє підприємствам, закладам, організаціям досягнути фінансової стабільності та добробуту, за умови дотримання норм закону.
Як свідчить час, незмінним залишається одне – після своєї появи категорія «банкрутство» не зникне ніколи нікуди, тому що це невід'ємний інструмент економіки.
Використана література
1. Господарський процесуальний кодекс України від 11.06.1991 р. з наступними змінами. Відомості Верховної Ради України, 1992, №6 (11.02.92), ст. 56.
2. Бланк И.А. Основи финансового менеджмента. Т2. – К.: Ника-Центр, 1999. – 512 с. – (Серия «Библиотека финансового менеджера»; Вып. 3).
3. Поляков Б.М. Совершенствование правового регулирования отношений несостоятельности (банкротства) в Украине. – Донецк: 2001. – С. 440.
4. Васильев Е.А. Правовое регулирование конкурсного производства в капиталистических странах. – М.: 1989.–С. 64.
5. Про поновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом» Закон України від 14.05.1992 р. з наступними змінами.
6. Цитович П.П. Очерк основных понятий торгового права. – К.: 1886. – С. 23.
7. Поляков Б.Н. Судебные процедуры банкротства в Украине // Хозяйственный процессе. – 2002. – №9 – с. 22.
8. Иванова Г.П. Антикризисное управление: от банкротства – к финансовому оздоровлению / Закон и право, ЮНИТИ, 1995.-с. 130.
9. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384 с.
10. Селіванов А.О. Процедура «штучного банкрутства» підприємств: колізії у законодавстві та практика господарських судів. // Вісник господарського судочинства. – К. 2005. – №2. – С. 137 – 144.