Смекни!
smekni.com

Об’єкти і суб’єкти лізингових відносин в умовах ринкових трансформаційних процесів (стр. 2 из 4)

Чистий лізинг (net-leasing) – це вид лізингу, що не пред'являє до лізингодавця додаткових вимог. Усе обслуговування взятого в лізинг обладнання бере на себе лізингоодержувач. У цьому разі «чистий» означає, що в лізингові платежі не включаються видатки лізингодавця щодо обслуговуванню майна; це "чисті" платежі, платежі "нетто". В Україні ще тільки формується ринок лізингових послуг і практично поки немає таких лізингових компаній, які змогли б забезпечити належне технічне обслуговування об'єктів лізингу, що є одним із найслабкіших сторін вітчизняного лізингового підприємництва у порівнянні із закордонною практикою. Це, насамперед, пов'язано з тим, що засновниками лізингових компаній виступають залежно від джерел фінансування такі господарюючі суб'єкти, як банки, адміністрація, іноземні інвестори, фізичні особи, юридичні особи.

В Україні на даний момент зареєстровано майже 200 лізингових компаній, але на практиці надають послуги фінансового лізингу менше половини із них. Засновники здебільшого не в змозі здійснювати сервісні послуги з лізингу. Нестабільність роботи залежить від різних причин: банки й адміністрації не мають відповідних кваліфікованих кадрів, немає необхідних площ і обладнання; фізичні і юридичні особи не мають необхідних фінансових ресурсів, і поки що в Україні найбільш поширений чистий лізинг.

Наступна відмінність лізингу й оренди полягає у тривалості дії договорів. У нинішніх умовах приватизації державної власності орендарі намагаються укладати договори оренди на максимально можливі тривалі строки. Подібні прагнення пояснюються зацікавленістю орендарів, якомога довше втримувати у своїх руках власність на обладнання для того, аби одержувати з неї дивіденди. В умовах економічної кризи і високого рівня інфляції збільшення вартості об'єктів нерухомості випереджає ріст цін на багато інших товарів, тому набуття різними способами прав володіння і користування власністю є надзвичайно вигідним. Це пояснюється тим, що об'єктом орендних відносин є, в першу чергу, нерухомість.

У лізингових операціях не існує однозначного надання переваги довгостроковому чи короткостроковому періодам дії договору. Це питання вирішується в кожній угоді окремо, але той факт, що об'єктом лізингових відносин є високотехнологічне обладнання, додає своєї специфіки. Таке обладнання частіше підлягає високому ступеню морального спрацювання, крім того, на ринок постійно надходить обладнання, в якому зібрані останні досягнення науки і техніки. Відповідно лізингоотримувач у більшості випадків буде обмежувати максимальний строк лізингового договору, для того щоб мати можливість використати у своїй основній діяльності сучасне обладнання.

Лізингові угоди повинні укладається на строк протягом якого відбувається істотна модернізація високотехнологічного обладнання. Виходячи із цього, можна зробити такі висновки: терміни лізингових угод не залежать від ступеня розвиненості лізингових відносин (в Україні лізингові відносини значно менш розвинені, ніж у Європі). У першу чергу, на нашу думку, тривалість лізингових договорів залежить від їх об'єктів, тобто від виду обладнання.

Якщо об'єкт лізингових відносин швидко морально застаріває, то лізингоодержувачу вигідніший короткостроковий лізинг, тому що, по закінченню такого договору він має можливість взяти в лізинг більш сучасне обладнання.

Відмінність лізингу від оренди закладено і в особливостях платежів за володіння й користування майном. При оренді орендодавець укладає з орендарем договір таким чином, щоб у певний час одержувати грошові платежі. Орендодавець не бажає брати участь у підприємницькому ризику – нести додаткові витрати чи навіть збитки. Для нього основним є чітке виконання орендарем договору щодо строків оренди, сплати орендної плати, технічного стану орендованого обладнання. Стосовно цього лізинг більш гнучкий. Так, при компенсаційному лізингу платежі можуть здійснюватися зустрічними поставками продукції, одержуваної на взятому в лізинг обладнанні, або поставками сировини і напівфабрикатів, не пов'язаних з функціонуванням об'єкта лізингу. Останнє рівнозначне бартерній угоді чи зустрічній закупівлі (залежно від того, чи проходять платежі через банк, чи ні), тобто зводиться до обмінної операції "лізингові послуги - товар". Крім того, графік лізингових платежів установлюється найбільш сприятливим чином для лізингоодержувача. Можливі варіанти, коли в початковий період дії договору платежі становлять менший обсяг, а до кінця терміну договору вони поступово зростають. Це дозволяє лізингоотримувачу встигнути освоїтися з виробництвом і реалізацією продукції.

Орендар змушений усю відповідальність і ризик за результати своєї діяльності брати повністю на себе. У разі невдачі орендодавець буде вимагати з орендаря виконання всіх умов договору, незважаючи на ситуацію. У лізингових відносинах лізингодавець частину ризику, хай і незрівнянно меншу, ніж ризик лізингоодержувача, готовий взяти на себе. Особливо це помітно при аналізі лізингового обміну Схід-Захід, де компенсаційний лізинг досить поширений. При правильному структуруванні угоди організації одночасно вирішують питання експорту й одержання вільно-конвертованої валюти із придбанням необхідного обладнання.

При здійсненні угод компенсаційного лізингу сторони стикаються з необхідністю вирішення цілої низки проблем. Наприклад, часто лізингові фірми, що спеціалізуються на поставках машин та обладнання, мало зацікавлені в зустрічних товарах, пропонованих східноєвропейським лізингоодержувачем. У цьому разі до угоди доводиться підключати третю сторону в особі західного торгового дому. У деяких випадках західний продавець майна, що здається у лізинг, залучає своїх клієнтів як покупців зустрічного товару.

У кожному із цих випадків для координації різних аспектів угоди вона повністю проводиться через торговий дім.

Ключовою проблемою при компенсаційному лізингу стає фактор гарантій, які надаються західному лізингодавцю. Традиційні гарантії за експортними кредитами, поширені в багатьох країнах заходу, як правило, за лізинговими угодами вони не надаються. Лізингова фірма має, по суті, дві альтернативи: купити страховий поліс у приватної компанії для покриття своїх ризиків за угодою, або запросити лізингоодержувача про надання банківської гарантії за лізинговим контрактом. Останній варіант є менш дорогим, але не завжди реальний для конкретного лізингоодержувача.

Характерно, що у відносинах Схід-Захід нормальні лізингові угоди, в яких лізингові платежі здійснюються в іноземній валюті, мають у середньому початковий строк 4-5 років. Однак, якщо лізингова фірма погоджується одержати платежі у вигляді товарних поставок, то лізингоодержувач, як правило, погоджується на більш короткий термін, приміром, 3 роки. У цьому разі останній одержує можливість відновити лізинговий контракт після закінчення первинного строку, але вже на нових умовах з розрахунком лізингових платежів на базі залишкової вартості майна.

З точки зору лізингодавця, більш короткий лізинговий період дає можливість зменшити ризик, пов'язаний з фіксацією цін на зустрічний товар у наступний проміжок часу. Що довше лізинговий період, то більший ризик лягає на лізингодавця у зв'язку з тим, що зростає ймовірність несприятливої зміни ринкової ціни на зустрічний товар, що постачається на погашення заборгованості по лізингу. І навпаки, що коротший період компенсаційної лізингової угоди, то менший ризик. До проблем компенсаційного лізингу належать також його відносно високі витрати, пов'язані, у тому числі і з тим, що на зустрічний товар укладається кілька послідовних контрактів, які збільшують адміністративні витрати і вартість лізингу. З іншого боку, вартість угод зростає у зв'язку з необхідністю відкриття в банку лізингодавця спеціального умовного рахунку (escrow account) для акумуляції виторгу від реалізації зустрічного товару і покриття заборгованості по лізингу. Комісія, що стягується західними банками за управління умовними рахунками, досить висока. Зрештою, вартість угод може зрости у зв'язку з необхідністю оплати посередницьких послуг західного торгового дому. Угоди компенсаційного лізингу є найбільш імовірною формою укладення лізингових угод багатьма українськими організаціями.

Характерна відмінність лізингу від оренди пов'язана із числом суб'єктів цих відносин. Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємин між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем обладнання. У класичній лізинговій угоді взаємини між суб'єктами вибудовуються за такою схемою: майбутній лізингоодержувач, котрий потребує певних видів обладнання, самостійно підбирає постачальника, що має це обладнання. Через відсутність власних коштів і складність в одержанні позикових коштів для придбання його у власність він звертається до майбутнього лізингодавця, який має необхідні кошти, із проханням щодо участі в угоді. Лізингодавець повинен за умовами лізингової угоди придбати у власність необхідні основні засоби і в подальшому передати їх лизингоодержувачу на умовах фінансового лізингу.

Згідно із Законом України «Про лізинг» визначені певні обмеження щодо сторін у договорі лізингу – ними можуть бути тільки суб'єкти підприємництва [14, ст.68].

Суб'єктами лізингу у відповідності зі ст.3 даного Закону є:

– лізингодавець – суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;