Смекни!
smekni.com

Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства (стр. 19 из 26)

Дискусійним є питання щодо строків притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. Деякі з вітчизняних дослідників вважають, що до юридичних осіб можливо застосувати строки, передбачені ч. 1 ст. 38 КУпАП: адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня виявлення.

Водночас у вітчизняній юридичній літературі висловлюється думка про недоцільність застосування зазначених процесуальних строків. Таке положення обґрунтовується тим, що певні правопорушення юридичних осіб (зокрема, за здійснення яких передбачено застосування фінансових санкцій) можуть бути виявлені державними контролюючими наглядовими органами лише за результатами відповідних перевірок. Періодичність таких перевірок чітко визначена в законодавстві і є досить обмеженою, оскільки інакше буде практично паралізована діяльність господарюючих суб’єктів [117]. Якщо ж застосовувати положення даної статті до юридичних осіб, то більшість правопорушень залишаються без відповідальності, оскільки строк притягнення їх до відповідальності дуже малий, що, в свою чергу, знизить ефективність державного впливу на правопорушників. Тому деякі вітчизняні дослідники пропонують встановити інші строки, які робили б можливим оперативне виявлення контролюючими органами скоєних правопорушень і водночас відповідали нормальній роботі суб’єктів господарської діяльності.

Для того щоб відповісти на поставлене запитання, проаналізуємо природу таких видів правопорушень, як продовжувані та триваючі.

Найбільш повно та лаконічно про продовжувані та триваючі правопорушення (проступки) сказано у листі Мін’юсту від 01.12.03 № 22-34-1465, тому дозволимо собі процитувати цей лист:

Продовжуваним адміністративним проступком називають ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими ж суб’єктами, засобами дії і які складають у сукупності єдине правопорушення (наприклад, дрібне розкрадання державного або колективного майна) [111]. Проте триваючими адміністративними проступками є проступки, пов’язані з тривалим, неперервним невиконанням обов’язків, передбачених правовою нормою (наприклад, проживання без паспорта, самовільне будівництво будинків або споруд тощо), припиняються або виконанням регламентованих обов’язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності... Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу...

КУпАП у статті 38 містить поняття триваючого правопорушення, але не розкриває його змісту. Поняття продовжуваного правопорушення кодекс не містить. Отже, доводиться користуватися теорією. Також можна застосовувати аналогію з іншими нормативними актами (це цілком допустимий спосіб "заповнення" прогалин у законах). Так, визначення поняття триваючого правопорушення, що відповідає наведеному нами вище, міститься у Методичних рекомендаціях щодо провадження у справах про порушення митних правил, затверджених наказом Держмитслужби від 30.12.04 № 936.

Ми з’ясували, що продовжуване правопорушення, хоча воно і справляє враження кількох однотипних правопорушень, є саме одним правопорушенням. Це ж стосується і триваючих правопорушень. І висновок цей є суттєвим, адже він дозволяє відповісти на поставлене запитання про можливість накладення на правопорушника кількох адміністративних стягнень за одне триваюче чи одне продовжуване правопорушення [51]. Наскільки б таке правопорушення не розтягнулося у часі, до відповідальності за його вчинення можна притягнути лише один раз.

Продовженими вважатимуться також такі проступки: порушення чи невиконання колективного договору, угоди (ст. 41-2 КУпАП), порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155-1 КУпАП); порушення правил про валютні операції (ст. 162 КУпАП) тощо. Одне з правопорушень, передбачених ст. 163-1 КУпАП, а саме відсутність податкового обліку на підприємстві, є триваючим. Таких прикладів можна наводити безліч.

Згідно роз’яснень податкового органу, викладеного в листі від 22.03.94 №04-115/10-1018 до разових правопорушень відноситься несвоєчасне надання аудиторських висновків, платіжних вимог на сплату платежів тощо, до триваючих право рушень належать відсутність податкового обліку об’єкта оподаткування, ведення його з порушенням установленого порядку, порушення при нарахуванні податків, виявити які можна тільки при проведенні документальної перевірки.

Крім того, в п.1.3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 30.05.01 №7-рп/2001 зазначено наступне: "Положення частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного чи податкового законодавства" [49].

Врешті-решт, слід відзначити, що думка про можливість визнання юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності знайшла відображення в нормативно-правових актах Російської Федерації, зокрема, в Законі Російської Федерації "Про адміністративну відповідальність підприємств, установ, організацій та об’єднань за правопорушення в галузі будівництва" від 17 грудня 1992 р. № 4121-1, Законі Омської області "Про адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення прав інвесторів на території Омської області" від 9 грудня 1997 р., Законі Російської Федерації "Про адміністративну відповідальність організацій за порушення законодавства в галузі атомної енергії" від 12 травня 2000 р. № 69–ФЗ тощо. Проте відсутність єдиного правового акта, який би встановлював порядок притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності і порядок оскарження рішень про накладення відповідних стягнень, зумовлювала значну кількість протиріч та виникнення спорів на практиці.

Важливим позитивним кроком стало прийняття 30 грудня 2001 р. Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення, який закріпив належність юридичних осіб до суб’єктів адміністративної відповідальності, визначив стягнення, що застосовуються до них за вчинення відповідних правопорушень тощо. Разом із тим російські дослідники вказують на відсутність у зазначеному Кодексі чіткого порядку розгляду судами спорів, пов’язаних з адміністративною відповідальністю юридичних осіб, а також на необхідність встановлення такого порядку з метою усунення неоднозначного застосування судами норм Кодексу при розгляді таких справ.

Таким чином, можна дійти висновку, що сьогодні вже існує достатнє теоретичне підґрунтя для того, щоб визнати юридичних осіб суб’єктами адміністративної відповідальності і внести відповідні зміни до чинного адміністративного законодавства. Внесення таких змін і подальше узгодження існуючих нормативно-правових актів між собою дозволить подолати численні суперечності й проблеми, пов’язані з накладенням відповідних стягнень та порядком провадження у цих справах.

Ще хотілося б звернути увагу на такий факт. Як вже йшлося, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку тягне за собою адміністративну відповідальність. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв’язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків (ст.14 КУпАП). Стаття 89 Господарського кодексу України визначає, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства.

Поряд з поняттям "посадова особа" в законодавстві вживається поняття "службова особа". Принципової відмінності між ними не існує, тому їх можна вважати синомічними. Так, службовою особою є особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також займає постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності посади, пов’язані з використанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями. Організаційно-розпорядчі обов’язки – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Адміністративно-господарські обов’язки – це обов’язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном [108].

Слід зазначити, що посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за недодержання лише тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов’язків. До того ж безпосереднім порушником може бути не сама посадова особа, а інші, зокрема, підлеглі їй особи. Інакше кажучи, вона відповідає не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість.

Так, відповідальність за дотримання порядку ведення податкового обліку, своєчасне та повне надання податкової звітності покладається на керівника господарюючого суб’єкта. Податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються Державною податковою адміністрацією. Ведення податкового обліку дає змогу складати податкову звітність. Достовірність даних податкової звітності підтверджується підписами керівника і головного бухгалтера та засвідчується печаткою [118].