приватне забезпечення, наприклад, за допомогою податкових пільг. Очевидно. що
зменшення (збільшення) державних пенсій приведе до підвищення (зниження) значення
приватного пенсійного забезпечення.
Державна допомога може надаватися постійними грошовими сумами або сумами,
що залежать від минулих прибутків. Є різні способи, внаслідок яких держава може
покривати витрати на надання пенсійних виплат (крім збільшення своїх позик). Такі
надходження фактично являють собою різновид податку.
Єдині підходи до державної допомоги припускають однаковий рівень виплат для
усіх. Гарантування усім певного життєвого рівня і забезпечується базове підґрунтя, на
якому буде формуватися інший вид пенсійного забезпечення. Єдині підходи в сфері
державної допомоги передбачають прості виплати, за якими не потрібно спеціально
направляти кошти бідним верствам населення, але вони більш ефективні для
низькооплачуваних категорій працівників у порівнянні з допомогою, що нараховується за
заробітком. Крім того, розмір допомоги не пов'язаний із прибутком і тому може не
відповідати рівню життя до виходу на пенсію.
Унесення єдиних внесків у пенсійний фонд може вимагатися від усіх громадян.
Єдині внески простіше збирати і вони врівноважені з наданням єдиних виплат. Поняття
"внески" не тотожне поняттю "допомога", адже вони не є постійними для усіх громадян.
Проте єдині внески можуть бути непопулярні, оскільки виплати, а значить, і внески,
вимагають частого перегляду внаслідок інфляції. Нарешті, стягнута висока єдина плата,
по суті, є регресивним податком, тому що вона являє собою більш високу частку
заробітку для низькооплачуваних, ніж для високооплачуваних.
Пенсійна допомога може залежати від заробітку перед виходом на пенсію. Однак
такий підхід викликає чимало спірних питань:
а) ним можуть зловживати, оскільки компанії можуть підвищити заробітну
платню безпосередньо перед пенсією для підвищення державної пенсійної допомоги;
б) витратний підхід, бо головним чином націлений на забезпечення потреб
найбідніших верств;
в) витрати є потенційно нестабільними внаслідок можливості зловживань, а
також завдяки несподіваним підвищенням розмірів заробітної платні у виробничій сфері.
У альтернативному варіанті допомога може ґрунтуватися на доходах працюючого
протягом усієї службової кар'єри. Однак, якщо прибутки за кожним роком служби не
переоцінюються, то допомога може девальвуватися внаслідок інфляції. Більш
привабливою є система, коли прибутки, на підставі яких нараховується допомога,
переоцінюються до виходу на пенсію.
Цим підходом не зможуть зловживати окремі компанії в такому масштабі, як це
відбувається в разі обрахування допомоги відповідно до розміру останньої заробітної
плати. У випадку його використання допомога значною мірою буде відповідати
життєвому рівню людини. Проте надання такої допомоги усім категоріям населення
обійшлося б дуже дорого. Зокрема для тих хто має низькі посадові оклади, необхідне
надання додаткової матеріальної підтримки після виходу на пенсію. Така система ще й
досить складна і для адміністрування.
Розмір внесків також може ґрунтуватися на заробітку людини, тобто більш високі
внески будуть вимагатися від тих, хто отримує більш високі прибутки, отже може собі
дозволити такі внески. При інших доходах особи, що мають високу заробітну плату,
можуть одержати малу ціну за внесені кошти.
Як виплати, так і внески можуть мати:
межу, нижче котрої допомога/внески не виплачуються(тобто „поріг");
межу, вище котрої допомога/внески не виплачуються (тобто „стелю").
Якщо фінансування державних пенсій не є перерозподільним або регресивним, то
важливо, щоб виплати і внески мали однакові "пороги" і "стелі".
Перевагою "порога" є те, що незалежно від рівня виплат особа, що не може собі
дозволити сплату внесків, може бути від цього звільнена.
Встановлення верхньої межі для виплати (а не для внесків) дозволить державі
перерозподіляти кошти, хоча в такому разі практично неможливо досягти узгодженості
між внесками і витратами. Навпаки, можливо, хоча і малоймовірно, діяти прогресивно і
здійснювати перерозподіл на користь високооплачуваних категорій населення.
Пенсії більшого розміру можуть бути надані також особам, які припинили трудову
діяльність, але мають утриманців. Пільги можуть даватися і тим особам, що доглядають за
утриманцями до виходу на пенсію, адже в іншому випадку вони були б позбавлені такого
права.
Як і в системі приватного пенсійного забезпечення, держава має наважитися на
певне рішення про створення фондів для того, щоб мати можливість у майбутньому
робити пенсійні виплати. Альтернативним шляхом є здійснення поточних пенсійних
виплат безпосередньо з внесків, зроблених працюючими на даний момент. Підхід, згідно з
яким держава не має потреби у створенні державних пенсійних фондів, і виплачуватиме
пенсії із поточних прибутків, є надто ризикованим. Досить значна кількість країн
впровадила державні системи виплати пенсій із поточних прибутків, однак. згодом було
встановлено, що такі „без фондові" системи є надмірно витратними через збільшення
середньої тривалості життя людей після виходу на пенсію і порушення рівноваги між
чисельністю працюючих і отримуючих пенсійну допомогу.
Світовою тенденцією в наш час є гармонійне поєднання державного пенсійного
забезпечення з приватним.
3. ПРИВАТНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
У приватному пенсійному забезпеченні домінують дві схеми - професійна і
персональна. Кожна має як свої переваги, так і недоліки і не може повністю замінити одна
одну.
Схема пенсійного забезпечення передбачає фінансування роботодавцем надання
пенсій та/або іншої допомоги, вона поширюється на їхніх утриманців при виході на
пенсію, у випадку смерті чи припинення служби.
Професійні пенсійні структури можуть бути фондованими, що дає гарантію виплати
допомоги їхнім членам і надає можливість скористатися податковими пільгами, наданими
за пенсійними схемами. Фондована пенсійна схема означає, що заздалегідь створюється
об'єднання активів з метою покриття пенсійних виплат у майбутньому. Це сприяє безпеці,
оскільки активи пенсійної схеми обліковуються окремо від активів самого роботодавця.
Однак не всі схеми є фондованими. Часом роботодавець може просто пообіцяти
оплачувати допомогу і накопичувати кошти за взятими зобов'язаннями без акумулювання
активів ззовні з метою оплати цих зобов'язань. Коли необхідно здійснювати виплати,
роботодавець використовує для цієї мети наявні кошти і, як правило, має можливість
обліковувати з акумульовані кошти, як витрати на ведення своєї виробничої
(підприємницької) діяльності.
Пенсійна схема припускає, що розміри пенсійних виплат визначаються заздалегідь.
Наприклад, схема може забезпечувати фіксовану пенсію за кожний рік служби.
Альтернативний варіант припускає, що пенсійні виплати випливають з розміру окладу
службовця та/або терміну його службового стажу у роботодавця (як і у випадку схеми, що
визначає розмір пенсії за останнім перед виходом на пенсію окладом). Наприклад, схема
може передбачати пенсію за вислугу років, що дорівнює 1/60 окладу незадовго до пенсії
за кожний рік служби, так що службовець після 40 років виробничого стажу при
„нормальному" виході на пенсію може очікувати надання пенсійної допомоги в розмірі
двох третин останнього окладу.
Виплати, що здійснюються кожній окремо взятій особі, прямо не пов'язані зі
сплаченими внесками. Крім того, вартість надання допомоги точно невідома доти, поки не
припиняється її повна виплата. Оцінки можуть робитися заздалегідь на базі припущень за
майбутніми прибутками від інвестицій, за структурою зайнятості та інфляцією з метою
визначення регулярності внесків для створення фонду. Проте остаточна вартість схеми
буде залежати від фактичної дії цих чинників.
Від учасників даної схеми можуть вимагати внесення внесків залежно від вартості
надання визначеної допомоги (але не завжди), хоча це може бути і на фіксованому рівні,
наприклад, від 3% до 6% окладу. У цьому випадку роботодавець покриє свій баланс
витрат.
Для зручності внески роботодавця можуть бути виражені у вигляді відсотка від
окладів усіх учасників, що накопичують кошти для майбутніх виплат у даній пенсійній
схемі.
Крім схеми з визначеною допомогою, використовується також так звана схема з
визначеним внеском.
Розміри внесків, виплачуваних службовцем і роботодавцем, за цією схемою
визначаються і акумулюються на спеціальному рахунку, відкритому для кожного
учасника. Розмір виплат, що надаватимуться учаснику схеми, невідомий і не гарантується
заздалегідь, але залежатиме від того, скільки було внесено коштів, від інвестиційного
прибутку за цими фондами за період до виходу на пенсію і від вартості "купівлі" пенсії в
момент виходу учасника на пенсію.
При такому підході роботодавцю і учасникам відома вартість, але не розмір
майбутніх виплат. Розмір виплат буде залежати від чинників, зазначених вище, і
вираховується шляхом, так би мовити, „купівлі" коштів у момент виходу на пенсію. Це є
одним із вагомих недоліків цієї схеми.
Крім вищезазначених, є також так звані гібридні схеми,
Деякі пенсійні схеми можуть комбінувати різні пенсійні схеми, пропонуючи
привабливі сторони кожної з них своїм майбутнім учасникам. Вони відомі як гібридні
схеми. Наприклад, схема може гарантувати пенсію у розмірі 1/100 останнього окладу за
кожний рік служби плюс допомога, виплачувана із частини обумовленого внеску, до якого
додаються також внески роботодавця. Інший варіант гібридної схеми обіцяє виплати за
формулою визначених виплат, а також виплат від накопичення внесків заздалегідь
визначеного рівня.