Грошово-кредитна політика України (стр. 4 из 4)

До 70-х рр. Х1Х ст. на теріторії сучасної Німеччини знаходилася 21 держава, які користувалися різними грошовими системами. Вони базувалися , як правило, на срібному монометалізмі, лише в Бременській системі основою виступав золотий талер. В обізі також знаходилися банкноти та паперові гроші.З початком першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в цей активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час та особливо після війни у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію у країні.Німеччина опинилася на межі економічної катастрофи.За таких умов США та Великобританія надали позики.Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю – німецьку марку (Дойч Марк).Реформу було проведено таким чином, що монополіі не лише не втратили, а навіть збільшили свої капітали.У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що знаходилась на руках у населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.

У країнах Центральної та Східної Європи одним з пріоритетних завдань ринкових реформ стало формування ефективної системи кредитно-грошового регулювання, що дає можливість прискорити вирішення проблем фінансової стабілізації, стимулювання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стабілізації рівня життя населення. Щоб вирішити ці завдання, необхідно здійснити цілеспрямовану реформу фінансової системи.

У ринковій економіці фінансовий сектор перебуває в центрі мобілізації та розподілу ресурсів, ціноутворення й оцінки ризику. У плановій економіці функції мобілізації коштів виконує податкова система, а фінансова — примітивна і пасивна — ігнорує чинники ризику і пристосовується до планових запитів кредитів. Тож реформа і розвиток фінансового сектору життєво важливі для системних реформ. Країни Центральної та Східної Європи реформі фінансової системи приділяють основну увагу.

Важливим напрямком формування національної ринкової політики у країнах СНД стало створення самостійних грошових систем. Національні валюти запроваджено в Росії, у Вірменії, Білорусії, Казахстані, Киргиз стані, Молдові,Туркменістані,в Азербайджані, Узбекистані, у Грузії, Таджикистані, в Україні. У переважній більшості держав СНД спостерігається тенденція до зниження курсу національних валют стосовно долара США. Невід”ємними елементами нових кредитних систем у країнах СНД є комерційні банки. В умовах зниження обсягів прямого державного фінансування вони покликані вирішувати питання кредитування економіки. Проте фінансова криза дуже обмежує їх можливості.

Щоб забезпечити ефективний розподіл ресурсів у ринковій економіці, потрібні механізми визначення реальної вартості капіталу та переливання капіталів між сферами економіки. Формування таких механізмів передбачає розвиток фінансового ринку.

У країнах Центральної та Східної Європи одним з пріоритетних завдань ринкових реформ стало формування ефективної системи кредитно-грошового регулювання, що дає можливість прискорити вирішення проблем фінансової стабілізації, стимулювання інвестиційної активності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стабілізації рівня життя населення. Щоб вирішити ці завдання, необхідно здійснити цілеспрямовану реформу фінансової системи.

У ринковій економіці фінансовий сектор перебуває в центрі мобілізації та розподілу ресурсів, ціно утворювання й ризику. У плановій економіці функції мобілізації коштів виконує податкова система, а фінансова – примітивна і пасивна – ігнорує чинники ризику і пристосовується до планових запитів кредитів. Тож реформа і розвиток фінансового сектору життєво важливі для системних реформ.

Розділ 3. Шляхи покращення грошово-кредитної політики в Україні в умовах світової кризи.

Причиною світової фінансової кризи є надмірно ризиковані операції комерційних банків і відсутність належного ефективного контролю за ними з боку центральних банків та урядів різних країн, передусім США. На жаль, у тому числі й України.Зростання проблемних кредитів на іпотечному ринку США зумовило зростання вартості запозичень і обмеження доступу до зовнішніх кредитних ресурсів багатьом країнам, включаючи Україну. У зв’язку з цим українські позичальники потребують підтримки держави, оскільки вони зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов’язань на зовнішніх ринках.Є підстави вважати, що фінансова криза — це насамперед криза влади, це наслідок неадекватності та неефективності державного управління. Слід відзначити, що в Україні кризові явища розвиваються не так за рахунок зовнішніх, як внутрішніх причин. Таких як:1. Значне зростання обсягів зовнішньої заборгованості приватного сектору (до 100 млрд. доларів) внаслідок високих темпів кредитування за рахунок залучення кредитних ресурсів за межами країни, що є серйозною загрозою дестабілізації курсу гривні у зв’язку з необхідністю погашення великих обсягів короткострокового боргу (29 млрд. гривень) та у зв’язку із значним дефіцитом рахунку поточних операцій.2. Невиправдано високий рівень доларизації та значні зобов’язання банків в іноземній валюті.3. Виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти на міжбанківському ринку зумовило зниження курсу гривні.4. Неадекватна й неефективна валютно-курсова політика, що спирається винятково на жорсткі монетарні антиінфляційні заходи, наслідком чого стало обмеження інвестиційних можливостей українських підприємств і втрата частини своїх коштів громадянами.5. Неконтрольоване зростання імпорту в Україну, у зв’язку з чим негативне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 12,5 млрд. доларів.6. Розгортання кризи ліквідності в банківській системі України, зокрема, пов’язаного з рейдерською атакою на Промінвестбанк і наростанням паніки вкладників.7. Зростання недовіри інвесторів до фінансової системи України, що зумовило вивезення капіталу і згортання інвестицій в Україну, відсутність сприятливих умов для зростання ділової активності і розвитку підприємництва.Основні загрози на поточний момент такі:переростання банківської кризи у промислову;дефолт не лише по зовнішніх боргах держави, а й по зовнішніх боргах приватного сектору;масові банкрутства і зростання безробіття.З метою недопущення наростання кризових явищ в банківській сфері та економіці загалом необхідно:1. Створити національний стабілізаційний фонд (як мінімум 25 млрд. гривень) за рахунок надходження коштів від перевиконання доходної частини державного бюджету України, надходження коштів від приватизації, коштів Єдиного казначейського рахунку, нерозподілених залишків Резервного фонду Кабінету Міністрів України.Кошти стабілізаційного фонду повинні використовуватись для надання кредитів для погашення й обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та суб’єктами господарювання в іноземних кредиторів, фінансування інвестиційних та інфраструктурних проектів загальнодержавного значення, кредитування проектів малого та середнього бізнесу, пов’язаних із створенням нових робочих місць.2. Ту частину активів ризикових банків, яку нині рятує держава, необхідно націоналізувати. Комерційні банки, які прагнуть нагріти руки на кризі, мають бути покарані.3. Розмір гарантування відшкодування коштів вкладників, включаючи відсотки, збільшити до 150 тис. гривень, у зв’язку з чим внести відповідні зміни до Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».4. Припинити дію Закону України «Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України», який було прийнято 20 квітня 2000 року під жорстким тиском МВФ, як одну із ключових умов отримання кредиту «стенд-бай».5. Скасувати п. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу України: «Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансуваннядефіциту Державного бюджету України».6. Скасувати ст. 54 Закону України «Про Національний банк України»: «Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України».7. Сформувати державний бюджет на 2009 рік з оптимальним дефіцитом, але обов’язково задіявши власні фінансові ресурси для його покриття.Комплекс вироблених учасниками «круглого столу» рекомендацій спрямований на економіко-правове забезпечення антикризових заходів, підтримку сталого економічного розвитку, а також гарантування державою соціальних стандартів населенню України.Практична реалізація запропонованих рекомендацій дасть можливість здійснити масштабні фінансові вливання в банківський та реальний сектори економіки, як це робиться в усіх розвинених країнах, дасть змогу використовувати грошову емісію, виходячи з гострих потреб національної економіки і в такий спосіб відчутно зменшити потребу в зовнішніх запозиченнях.ВиновкиГрошово-кредитна політи­ка є основною складовою системи загальнодержавної економічної політики, її роль у розвитку еконо­мічних процесів дуже важлива. Гро­шово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіскальній політиці. На підставі прогнозних макроекономічних показників, Закону України "Про Державний бюджет Ук­раїни" на відповідний період Націо­нальний банк України розробляє Ос­новні засади грошово-кредитної полі­тики на відповідний рік.Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих про­цесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної ре­форм. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямову­валася на забезпечення стабільності національної валюти.Зараз в Україні продовжує діяти різнопла­новий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної полі­тики забезпечується змішаним мето­дом (частково з використанням рин­кових інструментів, частково - адміністративних).Побудова майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базува­тися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвинутості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід та­кож враховувати чинне законодавст­во і не намагатися його змінити лише з метою ефективного запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України законодавчі зміни - це дуже складний, занадто політизований, довготривалий процес, наслідки яко­го можуть суттєво відрізнятися від початкових намірів. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов'язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому у майбутньому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів.Враховуючи специфіку України щодо розподілу повноважень у сфері грошової вла­ди, в процесі розроблення грошово кредитних стратегій необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку Ук­раїни, а якщо точніше - взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерст­ва економіки та Міністерства фінансів України.Формулювання цілі підтримання стабільності грошової одиниці як умо­ви фінансової рівноваги та еко­номічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі віддзеркалює особливості макроекономічних умов 2007-2009 років. Завдання забезпе­чення фінансової рівноваги значно актуалізується в цей час у зв'язку з підвищенням цін на енергоносії, по­гіршенням стану поточного рахунку платіжного балансу, появою в Україні іноземних банків та їх філій, зростан­ням приватних запозичень іноземної валюти, високим рівнем соціальних виплат із бюджету за недостатнього розширення бази надходжень до ньо­го та іншими ризиками.Таким чином прийняття монетарної політики в наступні роки потребуватиме формування окре­мого блоку монетарного аналізу з ме­тою управління перебудовою емісійно­го і трансмісійного механізмів моне­тарної політики. Це і можна назвати першою опорою прийняття монетарних рішень у 2007-2009роках. Другою опо­рою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.Проте не слід забувати, що реальним підґрунтям для економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку є не лише правильна грошово-кредитна політика, а й ство­рення конкурентоспроможної еко­номіки і пошук суб'єктами господарю­вання власних ніш як основи для підви­щення попиту економки на гроші, тоб­то для розширення товарообороту.