Види страхування та iх характеристика (стр. 19 из 74)

Тс = С1 + С2 + С3, (108)

де: С1 - тариф за страхування ризиків збереження при перевантаженнях, під
час перевезення з проміжним збереженням, у період, зазначений у
страховому сертифікаті (полісі);

С2 - тариф за страхування ризиків збереження на складі в пункті
відправлення;

С3 - тариф за страхування ризиків збереження на складі в пункті
призначення.

Примітка: У випадку, якщо термін збереження на складі, під час
перевезення з проміжним збереженням, перевищує зазначений у страховому
сертифікаті (полісі), додатковий тариф визначається страховиком окремо.

За ламані рейси додаткова премія не стягується, проте при
встановленні ставки загального тарифу варто виходити зі ставки для більш
віддаленого пункту.

У випадку комбінованого перевезення розрахунок провадиться за
формулою:

То = То 1, або То2 (більше значення) + Тс, (109)

де: То1 - загальний тариф за страхування перевезення першим видом
транспорту;

То2 - загальний тариф за страхування перевезення другим видом транспорту;
Тс - тариф за покриття страхуванням ризиків збереження при перевезеннях із
проміжним зберіганням, а також ризиків збереження в пунктах/портах
відправлення і призначення.

Конкретні значення тарифів вантажоперевезень для різних випадків
перевезень: географії (маршрутів) перевезень; різним транспортом - для
конкретних розрахунків можливо використовувати наданими опосеред-
кованими значеннями таких тарифів у довідковому матеріалі 2 цього
посібника. Додаток 2 подає форму заповнення даними при розрахуванні
таких тарифів та узгодження їх значень з клієнтом (страхувальником).

Отже, можна зробити такий висновок: головною особливістю
діяльності у страховому процесі є те, що на відміну від сфери виробництва,
де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім
уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, у страховому процесі
спочатку акумулюються кошти, що надходять від страхувальників чим
створюється страховий фонд (страхові резерви), а лише тільки після цього
проводяться витрати, пов'язані з фінансуванням превентивних робіт чи
компенсацією збитків за укладеними страховими угодами за об'єктами


страхування. Головними характеристиками такого процесу є страхова премія,
страхова сума та страховий тариф які взаємозалежні один від одного:

Страхова премія = страхова сума х страховий тариф

(110)

Тобто: страхова премія (платіж клієнта) визначається залежно від суми, на
яку укладається договір страхування (страхові суми), і страхового тарифу.
Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових
тарифів - це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є
фінансовою основою взаємовідносин між всіма учасниками страхового
процесу: страховиком і страхувальником; страховиком і агентом (брокером);
страховиком і державними (фіскальними) органами, оскільки безпосередньо
впливають на ціну страхової послуги.

Самі ж страхові послуги, їх надання, класифікують залежно від об'єктів
страхування (галузей життєдіяльності суспільства), які в свою чергу
класифікуються за різними ознакам. Але у всіх країнах світу також, і в
Україні, для загального поняття найбільш поширеного і більш близького для
сприйняття людиною набули підходи до об'єктів з економічного погляду
(відзнакою), що класифікує їх на три великі сфери взаємовідносин між
учасниками страхового процесу: у особистому страхуванні, майновому
страхуванні та страхуванні відповідальності. Ці об'єкти страхування за
сферами взаємовідносин сторін конкретніше розглянемо у наступних темах
цього посібника.

ТЕМА 2. ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ

Еволюція особистого страхування.
Страхування життя та пенсій.
Медичне страхування.
Страхування від нещасних випадків.

Проблеми та напрями державної політики в галузі особистого страхування
в Україні.

Прикладні задачі в особистому страхуванні.
Завдання для практичних (семінарських) занять.

1. Еволюція особистого страхування

Використані терміни: особисте страхування, страхування життя, пенсійне
страхування, нещасний випадок, вигодонабувач, застрахований,
індивідуальне страхування, колективне страхування, медичне страхування,
асистанс.

Особисте страхування здійснюється з метою надання певних
послуг фізичним (окремим громадянам, членам їх сімей), особам.


Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників
(застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього
життя і здоров'я. Підгалузі особистого страхування див. у таблиці
3.1.

Таблиця 3.1

Підгалузі особистого страхування

Страхування життя

Пенсійне страхування

Медичне страхування

Страхування від нещасних випадків

Здійснення особистого страхування має певні особливості у зв'язку з
тим, що дуже важко правильно оцінити ризик, який береться на страхування.
Тому це страхування пов'язане, як правило, з установленням умовної
страхової суми (як вже наголошувалось в попередній темі - математичним
обчисленням на базі показників економічного розвитку конкретної країни),
яка наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ особистого страхування на окремі підгалузі зумовлюється
сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів
страхування, а також накопичуванням страхових сум.

Класифікація страхування передбачає поділ його на види, що дає змогу
страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від
характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, які
розробляються для різних видів страхування, визначати особливості
формування резервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види в особистому
страхуванні: змішане страхування, страхування дітей, страхування до вступу
в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах
страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком
довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або
своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть),
накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або
певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Взагалі особисте страхування, як соціальний інститут захисту людини
було притаманне людству з моменту пізнання себе і свого місця в природі і
суспільстві. Розвиток такого інституту - це закономірний наслідок
удосконалення превентивних форм багатовікової боротьби людства з
небезпеками які його оточували.

Багато свідчень дійшло до нас про взаємне страхування ритуальних
витрат у Римській імперії. Єгипетські каменярі, що брали участь у возведенні
пірамід вже 2500 років до н.е. укладали спілки підтримки сімей, члени


котрих гинули від нещасних випадків на будівництві цих пірамід. Влада
Іонітського міста Мілпет (Греція) ще у 205 р. до н.е. надала можливість своїм
громадянам накопичувати гроші на ритуальні заходи шляхом кожномісячних
внесків до спеціальних фондів. Рим застосовував такі правила самозахисту
від розповсюдження різних хвороб. Цільове використання коштів
забезпечувалось правовими гарантіями влади.

18 червня 1583 р. у Лондоні складено перший договір про страхування
життя. Практично через сто років (1693) Е.Галлей друкує науково -
обгрунтовані розрахунки визначення тенденцій підвищення чи зниження
рівня смертності - так звані "таблиці смертності", які стали підвалинами
теорії страхування життя. У 1774 р. в Англії прийнято закон про страхування
життя, що лишається в складі чинного законодавства у цій країні й досі. А в
1778 р., 1 серпня, в Німеччині створено "Гамбурзьке товариство домів для
осіб похилого віку", яке базувалось на принципах розповсюдженого зараз
пенсійного страхування. До набуття Україною статусу незалежної держави
страхування на її території здійснювалось згідно з економічними,
соціальними та правовими умовами, чинними у відповідні періоди існування
Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-
Угорської імперії, Турецько-татарського іга, Царської Росії, колишнього
СРСР. Центри страхування, зокрема й особистого страхування, традиційно
базувались в Україні у містах, які мали політично-економічну вагу у ті
періоди (Київ, Полтава, Львів, Одеса, Харків).

Загалом у світі особисте страхування як галузь страхування
сформувалась у 30-х роках ХІХ ст. Протягом тривалого часу страхування
життя практично у всіх країнах світу було монополією держави. Державні
страхові товариства проводили, як правило, страхування за чотирма видами
(розрядами) у особистому страхуванні: А - страхування капіталу; В -
страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття застрахованого
до певного строку; С - страхування пенсій на користь самого
страхувальника; Д - страхування капіталів і пенсій на користь дітей при
досягненні ними певного віку. Досвід показує, що понад 97% всіх страхових
угод припадало на розряд А.