Види страхування та iх характеристика (стр. 56 из 74)

XtM=AXt.

(130)

(131)

(126)

Впровадження у практику цієї моделі супроводжується деяким
ускладненням у зв'язку з отриманням надійної статистичної інформації у
моніторингових системах, цей підхід також значно чутливий до точності
вимірів (при помилках може давати значні розходження). Але з позиції
конкретного визначення небезпечності підприємства - цей метод є
найточнішим у визначенні платіжних взносів при екологічному страхуванні.


Можна користуватися простішим методом визначення індивідуальних
класів небезпечності, в якому визначається (відображається) тільки ступінь
технологічного ризику підприємства. В цьому використовують тільки два
його основні параметри: економічний розмір його статутного фонду (Q) та
технологічний - ймовірність виникнення екологічної страхової події (Р). Тоді
оцінкою небезпеки для формування класів небезпеки стає добуток: At Pt ,
перелік котрих створює варіаційний ряд з відповідним видом розподілу.

Розрахунок індивідуального класу небезпеки для поточного часового
періоду потрібно проводити за даними балансу підприємства на поточний
момент та експертної оцінці ймовірності виникнення страхової події.

Далі проводять групування на основі так званої "щільності"
розташування елементів, тобто елементи одного класу повинні бути
розташовані "достатньо щільно" - їх розосередження не повинно бути
більше якої величини V, і в цьому коефіцієнт "щільності" і-го класу V
відповідає поняттю статистичного коефіцієнта варіації й залежить від
середнього (Ri) та середньоквадратичного відхилення (S) величин
індивідуальних класів небезпек:

V^SJR, (133)

Як бачимо, виходить, що при досліді функції (128) можливо адаптувати
методи дисперсійного і кластерного аналізу. Величина V і кількість різних
груп підприємств (N) є взаємозалежними (чим менше V, тим більше N і
навпаки). При достатньо малому V кожне підприємство має вигляд як
окремий клас небезпеки. При достатньо великому V всі підприємства можуть
бути згуртовані у одному класі. Це дозволяє двояко підходити до рішення
вихідної задачі - чи залежно від завданої кількості груп підприємств
варіювати V, чи визначати число груп, що мають задані ступені "щільності"
елементів.

Наданий метод визначення коефіцієнтів небезпечності підприємств
повністю вписується у визначення тарифних ставок в екологічному
страхуванні.

Брутто-величина тарифних ставок визначається у відсотках, і вона
знаходиться у межах від 0 до 100. Щоб перевести в цей інтервал значення
класів небезпеки, на них впливають так званою "звужувальною" функцією,
яка трансформує інтервал (0 + 1) у обмежений інтервал. При цьому не буде
порушено порядок черговості значень. У якості "звужувальної" функції
можливо використовувати дрібнораціональну функцію:

= (134)

R + Ь/ а

яка є достатньо простою порівняно з функціями логарифмічного чи іншого
типу й має таку властивість, що будь-яке, велике значення класу небезпеки Ri
воно переводить у точку з інтервалом, що має межу (а, b). Необхідно тільки
задати величини а і b - нижню й верхню межу відсоткової ставки страхових
тарифів:

0<a<b, b<100%. (135)


За допомогою варіювання величин а і b можна забезпечити отримання
необхідної суми прибутку фондом екологічного страхування, при цьому
зменшивши розсіяність величин тарифних ставок порівняно з кількісними
характеристиками групових класів небезпеки.

Але й така оцінка ризику забруднення довкілля, через визначення і
диференціацію страхового тарифу, не в змозі достатньо оцінити ризик.

На сьогодні страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється
навколишньому середовищу у вітчизняних страховиків базується на таких
умовах, див. схему, рис. 5.20.

навколишньому середовищу у вітчизняних страховиків
Формулювання договору екологічного страхування, а особливо
винятків у договорі страхування, - варіюється у кожному конкретному
випадку. Договори страхування укладаються на рік, згідно з вимогами закону
України "Про страхування", але розуміється його продовження так, як
присутні високі одноразові страхові премії (при пролонгації у одного
страховика вони значно зменшуються), а також великі витрати при розробці
умов страхування та програм превентивних заходів, здійснення контролю і
т.п. Страховикові і страхувальникові вигідним є партнерство на строк не
менше як 5-10 років. У договорі страхування чітко обумовлюється
географічні кордони дії страхового покриття, особливо в разі використання
транспортних засобів, наприклад, при перевезенні шкідливих речовин. А
також ліміт відповідальності страховика як грошовою сумою, так і періодом
часу відповідальності. Страхові тарифи диференціюються залежно від цих
умов.

5.6. Проблеми та напрями державної політики в галузі страхування

відповідальності в Україні

Використанні терміни: ліміти відповідальності, обов'язкові види
страхування відповідальності, компенсації третім особам, оподаткування
виплат по відшкодуванню, інвестиційна політика держави.

Внаслідок стрімкого розвитку промисловості, ускладнення
технологічних процесів збільшилася кількість техногенних катастроф. Вже у


середині ХІХ столітті в світі постала гостра потреба в законодавчих актах,
що регулюють взаємини суспільства у процесі виробництва.

Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових інтересів
страхувальника та майнових прав осіб, які постраждали у разі дії або
бездіяльності страхувальника. Завдяки економічній доцільності та соціальній
вагомості страхування відповідальності діє й на українському ринку. Рівень
розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості
національних правових інститутів. Наприклад, у Німеччині поліс
страхування відповідальності мають 60% громадян та практично всі
юридичні особи. Це, як правило, страхування відповідальності власників
нерухомості та іншого майна, опікунської відповідальності, відповідальності
перед споживачем, відповідальності роботодавця та товаровиробника,
відповідальність за забруднення навколишнього середовища,
відповідальність власників транспортних засобів, відповідальності
вантажоперевізників і т.п. Як правило, поліси страхування відповідальності
містять комбінації ризиків, що можуть від однієї дії чи бездіяльності
страхувальника нанести шкоду третім особам, їх життю, здоров'ю чи їх
майну. І в цьому державними органами вкрай необхідно чітко визначити
нормативними актами межі дії таких ризиків і міру відповідальності за
кожним, щоб один і той же ризик не був застрахований більше ніж один раз.
Така ситуація може статися з ризиком відповідальності перед споживачами.
Наприклад, вантажники, що заносили в дім нові меблі ненавмисне розбили
антикварну вазу, що знаходилась в кімнаті. Або під час спорудження
будинку випущена з рук робітника черепиця завдала травми людині, що
проходила поруч. Усі втрати повинні бути компенсовані за полісом, який
містить ризик відповідальності перед споживачем. І тут вкрай необхідно на
законодавчому рівні визначити чи це відповідальність роботодавця, чи
товаровиробника, чи цивільна відповідальність і т.п. Все це треба зробити,
щоб уникнути неоднозначної ситуації, тому, що різні визначення
відповідальності тягнуть за собою різні суми компенсації за шкоду.

На сьогодні неоднозначним є принцип побудови страхового захисту за
полісом страхування цивільної відповідальності (в тому числі й власників
транспортних засобів). Вважається, що все не обумовлене як виняток (що, в
принципі, в житті неможливо виявити і записати), покривається полісом. А
це веде до розорення страхових компаній, які надають таку послугу (чи до її
"лукавства" з клієнтом).

Розвиток страхового ринку в галузі страхування відповідальності
потребує вирішення багатьох актуальних питань і в об'єднанні страховиків,
що спеціалізуються на страхуванні найважливіших напрямів діяльності
суспільства, встановити загальні "правила гри", розробити і затвердити
нормативні регуляційні документи, координувати здійснення такого
страхування, погоджувати умови страхування, страхові тарифи, розмір
комісійних і т. ін., а також проводити єдину політику.

Подальша інтеграція України в міжнародні структури потребує
вирівняння державної політики щодо регулювання страхової діяльності в


цілому й зокрема (в першу чергу) - у страхуванні відповідальності, до
політика в цьому розвинутих країн світу.

Державна політика має також удосконалитися через регулювання
оптимального співвідношення між обов'язковим та добровільним
страхуванням.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого
виду обов'язкового страхування підвищує міру відповідальності держави за
ситуацію на страховому ринку. А це, як правило, з погляду чиновників,
зобов'язує державу (тобто чиновників) "конкретніше" працювати на
страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування
держава повинна фактично змушувати громадян або юридичних осіб до
примусового використання страхових послуг. А оскільки в умовах
демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави
має бути мінімальним, відповідальність, при запровадженні обов'язкового
страхування, набуває великої ваги.