Вступ.
У нових умовах формування ринкових відносин, функціонування підприємств із різними формами власності необхідно шукати нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також уміло використовувати економічні методи керування підприємством.
У цьому зв’язку зростає роль економічного аналізу, що є функцією керування. Такий аналіз дозволяє одержати нові характеристики досліджуваного об’єкта дослідження і застосувати обґрунтоване управлінське рішення, що веде до досягнення мети об’єкта.
В сучасних умовах необхідна система знань про основи економічного аналізу господарської діяльності, його методах і методології, вміти використовувати економіко-логічні й економіко-математичні методи і моделі при вивченні економічних процесів, що відбуваються на виробничих підприємствах, навчитися методики аналізу головних показників, що характеризують господарську діяльність підприємства, з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Це дозволить освоїти методику і методологію побудови аналізу і використання у своїй практичній діяльності моделей об’єкта дослідження, а також придбати навички практичної роботи з ними, направити творчу думку на удосконалювання організації і методики економічного аналізу відповідно до вимог теорії і практики ринкового господарства.
Володіння прийомами і методами економічного аналізу створює підґрунтя для розвитку їх економічного мислення, набуття здатності сприймати економічні процеси, що відбуваються на підприємствах (а також в інших об’єктах управління) у всій їх багатогранності і взаємозумовленості.
Це особливо важливо в умовах розвитку і поглиблення ринкових засад в нашій економіці, які об’єктивно ускладнюють завдання у сфері прийняття управлінських рішень на кожному підприємстві, на кожному об’єкті управління.
Контрольна робота складається з двох розділів : теоретичного
( два питання) і практичного ( дві задач ).
І. Теоретична частина.
1. Використання економіко-логічних методів аналізу господарської діяльності на підприємстві.
В основі методології фінансово-економічного аналізу лежить діалектичний метод, тобто економічні явища, що вивчаються, аналізуються, розглядаються у зв’язку і взаємозалежності, русі і розвитку. Застосування діалектичного підходу до вивчення цих явищ викликає до життя такі найхарактерніші особливості методу аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств.
По-перше, це системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, який виявляється у комплексному вивченні взаємопов’язаних економічних, організаційних, технічних та інших факторів, у застосуванні системи показників для аналізу.
По-друге, це широке використання логічних методів, а саме: дедукції та індукції.
Дедукція — такий метод вивчення економічних явищ, коли нові знання про об’єкт здобувають шляхом переходу від загальних фактів до окремих висновків.
Індукція — навпаки, такий логічний метод, за якого міркування ведеться від окремих, поодиноких фактів, положень до загальних висновків. Наочним прикладом використання дедуктивного підходу є розв’язання аналітичної задачі, суть якої зводиться до виявлення причин (факторів), що зумовили той чи інший фінансовий результат діяльності підприємства, наприклад прибуток: спочатку визначають суму прибутку, показники його динаміки, відповідність запланованому рівневі тощо, а далі — всі фактори, які забезпечили саме такий кінцевий результат.
Інша аналітична задача — визначення резерву зростання того чи іншого економічного показника, хоча б того самого прибутку: вона потребує вивчення окремих шляхів досягнення вищого результату за рахунок, наприклад, кращого використання засобів праці, предметів праці, скорочення простоїв, удосконалення технології, маркетингових програм тощо. Вона потребує індуктивного підходу, який забезпечує визначення загального резерву зростання (у нашому випадку — прибутку) за рахунок різноманітних факторів, які його формують.
По-третє, вивчення причин, які спричиняють зміни тих чи інших явищ економічного життя, оскільки всі явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю.
Мистецтво аналітика полягає в умінні відшукати найсуттєвіші причини, які найбільшою мірою вплинули на той чи інший результат.
По-четверте, аналіз передбачає не тільки виявлення напрямків впливу різних причин (факторів) на той чи інший економічний показник, а й надання кожному з цих напрямків конкретної цифрової визначеності і, по можливості, представлення характеру цього впливу у формалізованому вигляді, тобто математично, через певні функції, моделі.
І, нарешті, по-п’яте, матеріали фінансово-економічного аналізу повинні вміщувати інформацію, яка була б здатна служити базою для прийняття управлінських рішень, спрямованих на розробку проектних варіантів розвитку підприємства, на підвищення ефективності діяльності за рахунок мобілізації резервів, виявлених аналізом.
Серед традиційних статистичних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється аналітична обробка (головним чином первісна), найпоширеніші такі:
• використання абсолютних і відносних величин;
• використання середніх величин;
• порівняння;
• побудова рядів динаміки;
• групування;
• балансовий метод;
• індексний метод.
Абсолютні величини економічних явищ і процесів — це конкретні числові вирази цих явищ і процесів (обсяг виробництва, сума доходів, витрат, прибутку тощо). Без використання даних про ці величини аналіз найчастіше не може бути повноцінним, проте, на противагу статистиці, де абсолютні величини є основними вимірниками, в аналізі вони служать головним чином для розрахунку відносних і середніх величин.
Відносні величини — це величини, які встановлюються шляхом порівняння з будь-якими іншими (процент, питома вага, індекс, темп зростання, прибуток на одну гривню вкладеного капіталу тощо). Тільки відносні величини дають точне і наочне уявлення про розвиток того чи іншого економічного явища.
Наприклад, цілком зрозуміло, що вираз: “Підприємство № 1 у 1999р. одержало 2,5 млн. грн. прибутку, а підприємство .№2 — 0,6 млн. грн. прибутку” має незрівнянно менше аналітичне значення, ніж вираз:
“Підприємство .№ 1 за 1999 р. одержало прибуток у розмірі 0,17 грн. на одну гривню вкладеного власного капіталу, а підприємство № 2 — 0,53 грн. на одну гривню вкладеного власного капіталу”. Те ж саме можна сказати про вирази: “У 1999 р. підприємство виробило продукції на суму 3400 тис. грн.” і “Випуск продукції підприємства у 1999 р. становив 82,4% до обсягу продукції за 1998 р.” і т. ін.
Середні величини — це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних сукупностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей, вивчати явища за різними сукупностями, вивчати явища, що змінюються, у динаміці, нівелювати нетипові, випадкові варіанти значень показників.
Наприклад, ніякі аналітичні висновки не можуть бути зроблені, якщо є дані про фактичні місячні заробітки 2593 працівників підприємства А за 12 місяців року і 429 працівників підприємства Б за ті самі 12 місяців року. Лише підрахувавши середньомісячні заробітки на одного працюючого на цих підприємствах (наприклад, вони становили 167 і 202 грн.), можна робити певні висновки і використовувати ці дані для аналізу інших економічних показників.
У фінансово-економічному аналізі найчастіше використовуються такі середні величини:
• середня арифметична проста;
• середня арифметична зважена;
• середня хронологічна;
• середня квадратична.
Порівняння — дуже поширений прийом, який застосовується в аналізі. Саме з нього, звичайно, розпочинається розв’язання багатьох аналітичних задач, саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню. У фінансово-економічному аналізі застосовуються такі порівняння:
• явищ, показників у динаміці, тобто з аналогічними даними за минулий період (минулі періоди), що приймається за базовий;
• даних фактичних (звітних) за аналізований період з плановими (бізнес-плановими);
• звітних даних з середніми (у межах підприємства, галузі, держави в цілому, розвинених країн);
• просторові порівняння з даними роботи інших підприємств.
Основна умова ефективності застосування прийому порівняння (і водночас одна з найскладніших задач фінансово-економічного аналізу) — це досягнення зіставності показників, які характеризують процес, що аналізується. Тільки після того, як з’являється повна впевненість, що показники зіставні між собою за всіма параметрами, можна проводити аналітичні розрахунки, які базуються на порівнянні.
Безглуздо порівнювати без попередньої обробки, наприклад, фінансові ресурси підприємства за даними звітних балансів для висновків про їх динаміку в умовах значної інфляції, так само, як фондовіддачу основних засобів підприємства хутряної промисловості з аналогічним показником підприємства машинобудування, або, скажімо, річні суми одержаного українським підприємством прибутку в 1992—1997 рр., коли інфляція у країні досягала 10 000%, а вимірник прибутку — карбованець, гривня — постійно змінював свою купівельну спроможність.
Динамічні порівняння майже завжди потребують перерахунку показників у зіставні ціни за допомогою індексів цін і тарифів.
Побудова рядів динаміки. Для відображення розвитку аналізованого показника у часі (в динаміці) будують ряди динаміки. Вони являють собою хронологічні (моментні) або часові (інтервальні) ряди значень показника, які дають змогу аналізувати особливості розвитку того чи іншого економічного явища. Ряди динаміки можуть бути побудовані за абсолютними, відносними або середніми величинами. Прикладом рядів можуть служити такі дані фінансово-господарської діяльності промислового підприємства за період 1993—1999 рр. (табл. 1).