Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Індивідуальне домашнє завдання
з дисципліни:
“Основи зовнішньоекономічної діяльності АП”
на тему:
“Договори і контракти в зовнішньоекономічній діяльності”
Київ 2010
Зміст
Питання 1. Особливості договору (контракту) в зовнішньоекономічній
діяльності….……………………………………….....……….…………...…………...3
Питання 2. Основні умови зовнішньоторговельного контракту …….........7
Питання 3. Типова структура контракту ЗЕД…………….…………….….17
Питання 4. Види цін зовнішньоторговельних контрактів……………........20
Список використаних джерел….……..………………………………….…..28
ПИТАННЯ 1
ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ) В ЗОВВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Сьогодні, коли більшість держав прагне до інтеграції у світове товарно-грошове співтовариство, врегульована зовнішньоекономічна діяльність і налагоджені міжнародні відносини мають велике значення для ефективного економічного розвитку. Основною формою зовнішньоекономічних відносин є зовнішньоекономічний договір (контракт). Порядок укладання й особливості зовнішньоекономічних договорів в Україні встановлено ст.ст. 377–389 ГК України, законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ, «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-IV, «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-IV, «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності від 23 грудня 2008 р. № 351-IV, Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201, Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 р. № 567/74 тощо.
Відповідно до п. 9 ст. 1 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» під зовнішньоекономічним договором розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Зовнішньоекономічний договір укладається виключно між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними контрагентами. Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакове право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності й інших ознак.
В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі. Контракт — це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується передати товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Контракт — основний комерційний документ, що визначає права й обов'язки сторін. По суті в ньому викладений комплекс дій щодо здійснення зовнішньоторгового обміну.
Беззаперечною умовою контракту купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цей контракт купівлі-продажу відрізняється від усіх інших контрактів, наприклад, контракту оренди, ліцензійного та ін.
Форма контракту може бути письмовою чи усною. Віденська конвенція ООН (1980р.) не вимагає, щоб договір купівлі-продажу обов'язково оформлявся в письмовій формі. Проте, законодавства ряду країн, в тому числі і України, вимагають обов'язкової письмової форми договору купівлі-продажу. В письмовій формі повинні вноситися і всі зміни в контракт, направляться оферти, акцепти, запити та інші пропозиції та відповіді.
Недотримання форми таких угод стає причиною їх недійсності. Суб'єкти, що є сторонами зовнішньоторгового договору (контракту) купівлі-продажу, повинні мати повноваження на підписання договору у відповідності з законами України і з урахуванням її міжнародних договорів.
У випадку, якщо зовнішньоекономічний договір підписується фізичною особою, потрібен тільки його підпис. Від імені інших суб'єктів ЗЕД зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, що має таке право відповідно до посади і згідно з документами заснування фірми, та особи, уповноваженої дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта ЗЕД одноосібно, якщо документи заснування не передбачають іншого. Якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, то форма договору залежить від права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Форма правочину щодо нерухомого майна визначається за правом держави, у якій знаходиться майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, – правом України. Права й обов'язки сторін зовнішньоторгового контракту визначаються правом місця його підписання якщо сторони не узгодили іншого, і відображаються в умовах контракту.
Даючи загальну характеристику контракту купівлі-продажу, слід відзначити джерела правового регулювання зовнішньоторгових контрактів. Звичайно, вони мають певну специфіку. До основних джерел відносяться:
-міжнародні договори;
-національне законодавство;
-звичаї.
В практиці міжнародної торгівлі використовуються наступні джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу:
-Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.);
-Конвенція ООН про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);
-Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.);
- та ін.
Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією ООН про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.
Учасниками Віденської конвенції є більше ЗО країн. До них відносяться Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, США, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила вдію з 1 лютого 1991 року.
Віденська конвенція складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу (частина II) і його основні умови (частина III). Треба мати на увазі, що Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.
Значення даної Конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей в національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не розповсюджується її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у випадку порушення договору продавцем чи покупцем та ін.
Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть в договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дію. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього повинні використовуватись норми Віденської конвенції 1980 р. Що стосується національного законодавства, треба сказати, що практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси (Франція, Німеччина, США, Швейцарія та ін.), в інших — спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Великобританія та ін.).
В Україні відносини міжнародної купівлі-продажу регулюються Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України " Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Значний вплив на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу здійснюють прийняті в міжнародній практиці звичаї й звичайності. Вони відіграють вирішальну роль при вирішенні суперечок в арбітражі.
ПИТАННЯ 2
ОСНОВНІ УМОВИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО КОНТРАКТУ
У міжнародній торговельній практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від угоди, яку мають намір здійснити контрагенти. Але, незважаючи на все розмаїття видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу, основні умови якого розглядаються нижче.
До обов'язкових контрактних положень входять умови, без яких відповідний договірний документ не має сенсу та змісту, необхідних для того, щоб сторони мали юридичні підстави для обумовлених господарських та технічних дій (визначення сторін, кількість, якість поставленого товару, ціна, яку необхідно сплатити, тощо).
Додаткові умови потрібні для забезпечення виконання контракту, вони визначають процедуру здавання/ приймання товару, його пакування, порядок припинення виконання контракту внаслідок обставин нездоланної сили, характер розв'язання спорів тощо. Ці додаткові умови за певних обставин є обов'язковими, але в будь-якому випадку чим докладнішим та чіткішим є опис умов контракту, взаємних зобов'язань контрагентів, характеру та часу їх дій, тим більше підстав розраховувати на те, що контракт буде виконано, а інтереси його учасників задоволеними.
Отже, сам контракт повинен мати жорстку структуру, бути продуманим як цілісний документ та чітко формулювати права й обов'язки сторін. При цьому, укладаючи його, слід враховувати, що склалися традиції щодо послідовності й характеру «наповнення» окремих структурних підрозділів контракту.