Іншими словами, етика, по-перше, описує мораль, по-друге, пояснює та обґрунтовує мораль, по-третє, вчить моралі.
Функції етики реалізуються в їх єдності, тому що завданнями етики є не лише вирізнення моральної складової з різноманітних форм людської діяльності, визначення й описання реальних звичаїв, мотивів поведінки, але й формулювання моральних норм, принципів, чому присвячена майже уся нормативна частина етичного знання.
Вже згадуваний Ерих Фромм (1900–1980) виділив в історії культури людства два види етики: гуманістичну та авторитарну. Перша спитається на віру в людину як особистість, на її свободу та розум, на признання незалежності (автономності) та рівності індивідів, вважаючи людину спроможною самостійно розрізнювати добро за зло і залежно від цього давати правильні етичні оцінки. Друга, навпаки, орієнтована чимось зовнішнім відносно особистості, тому що базується на ідеях нерівності, авторитету та зовнішнього підкорення йому, а також на принципі колективізму («як усі», «не гірше – але ж і не краще? – за інших») як антитезі індивідуалізму.
У сучасній культурній ситуації головним завданням етики є обґрунтування й розуміння моралі як базисної (загальнородової) основи усіх форм духовного життя, як явища загальнолюдського – на противагу її класового, національного чи корпоративного тлумачення. Лише на цьому ґрунті можливо вирішення завдання формування моральної культури суспільства і особистості в умовах ринкової економіки та переходу до інформаційного суспільства.