Смекни!
smekni.com

Такт і безтактність у діловому спілкуванні (стр. 3 из 3)

Етикет і такт ділової людини виявляються на кожнім кроці: під час скороминущої розмови з підлеглим, колегою, на виробничій нараді і т.п. На жаль, іноді посадові особи зловживають формою звертання на "ти". Звертаються на "ти" до підлеглих, що набагато старше їх за віком, але говорять "ви" молодому вищестоящому начальнику. У формі звертання на ти виявляється зневагу до підлеглого. Колись Максим Горький відповів так на прохання молодого літератора бути з ним на "ти": "Я не пан...". Дійсно, звертання на "ти", особливо привселюдно, до підлеглого — це демонстрація панського чванства, низького рівня інтелекту. Займана посада не дає йому підстави для подібного спілкування з підлеглим чи найманим робітником. Таке звертання принижує достоїнство людини. Етикет службових, ділових відносин вимагає строгого дотримання мовних норм як у міжособистісному спілкуванні, так і під час ділових бесід, нарад. Коли ви розмовляєте з людьми (чи навіть з однією людиною), ведіть бесіду так, щоби вам ніхто не заважав. Усі справи, за винятком екстрених, раптових, можуть почекати.


6. Такт і безтактність у відносинах між керівником і підлеглим

Керівник і підлеглий. Спочатку зупинимося на кількох часто повторюваних ситуаціях, в яких і керівник і підлеглий не завжди дотримуються етичних норм.

Вітатися? Не вітатися? Як вітатися? Керівник першим вітається зі старшими за себе працівниками і жінками (виховані люди вітаються один з одним одночасно). Входячи в кімнату, де сидять його працівники, керівник вітається першим, працівники відповідають, але сидячи, не встаючи. Цигарки в роті при цьому не повинно бути ні в кого.

Сідати? Стояти? Коли сісти, а коли встати? Вважається, що керівник має сидіти тоді, коли працівник стоїть. Це означає, що викликаний працівник затримається тут, у кабінеті, недовго - лише одержить розпорядження чи відповість на питання.

Керівник може запропонувати підлеглому сісти, якщо розмова має бути тривалою або якщо керівник хоче підкреслити, що в даній розмові він не має наміру повністю використати своє керівне становище.

Безвідносно до часу тривання розмови керівник може запросити сісти значно старшого за себе працівника або літню жінку. Якщо розмова затягується, керівник не повинен проявляти нетерпіння, супитися, стукати пальцями по столу, хитати ногою та ін. Він повинен просто встати й цим показати, що розмову закінчено.

Якщо у час розмови керівника з підлеглим до кабінету входить відповідальний працівник вищого рангу, підлеглий має встати, якщо він сидів, привітатися з тим, хто увійшов, і одержати дозвіл свого керівника зайти пізніше для продовження розмови (гірший варіант: керівник просить підлеглого вийти і зайти пізніше).

Як звертатися? Існує єдиний ввічливий офіційний спосіб звертання в колективі - на ім'я та по батькові (в офіційних ситуаціях - на прізвище з обов'язковим добродій, пан або товариш). Прізвище без цих слів звучить фамільярно або нешанобливо, хочете ви цього чи ні (це може бути дружне, жартівливе, звичне звертання, яким користуються молоді працівники, проте не бажано, щоб це чули сторонні люди - відвідувачі).

Трапляється, що керівник і підлеглий давно знають один одного і говорять один одному “ти”. Проте на роботі вони мають звертатися - в присутності інших працівників, а особливо відвідувачів, - на ім'я та по батькові, якщо хочуть, щоб їх установу поважали. Називання без імені, лише по батькові (Петровичу, Іванівно), звертання типу Тьотю Катю, або Галочко в присутності відвідувачів або сторонніх службових осіб також вважається неприйнятним. У малих колективах, особливо жіночих, поширені пестливі, зменшені найменування типу Лесик Іванович, Галочка Семенівна, Манюня Павлівна, навіть Оксана Петрівночка та ін. Але в присутності сторонніх осіб від таких звертань краще утримуватись.

Якщо керівник усіх своїх працівників називає лише на прізвище, то у колективі може скластися думка, що він не хоче запам'ятовувати їх імена та по батькові, не хоче завдавати собі зайвого клопоту. А з другого боку, ніщо так не ображає людину, як постійне плутання її імені та по батькові або пережручення їх. Якщо керівник називає підлеглих лише на ім'я, то це дуже схоже на тикання - називання на ти, хоч керівник і каже при цьому Ви.

Керівник має чітко розрізняти два типи звертань: “Ви, Інно Володимирівно, сьогодні знову запізнилися” і “Ви сьогодні знову запізнилися” (користуватися слід першим типом звертання завжди, другим - у крайніх випадках). Як розмовляти? Першою етичною вимогою в стосунках керівника і підлеглих є вимога поваги й доброзичливості: керівник ніколи, ні за яких обставин не повинен проявляти неповагу до свого підлеглого. Це не виключає вимогливості, але це єдине, що може забезпечити взаємоповагу в колективі. Безапеляційність завжди сприймається як прояв невихованості. Надто категорично висловлює свою думку та людина, яка абсолютно впевнена в своїй непогрішності, а думку інших готова відкинути, навіть не вислухавши її. Цілком очевидно, що в багатьох ситуаціях керівник повинен сказати: я вважаю, я переконаний, я вимагаю. Такі слова показують, що керівник готовий узяти на себе відповідальність за вирішення певних проблем. Проте в питаннях, які не мають принципового значення, керівник повинен уміти знайти м'якший, не такий категоричний варіант (я гадаю, мені здається, чи не здається вам, що, давайте подумаємо, спробуємо разом розібратися та ін.). Проте створювати спокійну доброзичливу атмосферу спілкуванні має не лише керівник, а й увесь колектив, у якому всі розмовляють спокійно, коректно, ввічливо, неголосно. На жаль, у деяких колективах (і навіть у сім'ях) настільки звикають до крику, вульгарних висловів і лайок, цинічних, грубих, двозначних характеристик і зауважень, що ця образлива манера розмовляти уже ні в кого не викликає протесту; лайку та грубощі просто пропускають повз вуха. Особливо дико, коли в такий спосіб спілкування включаються й жінки.

Травмує працівників і така манера керівника спілкуватися з колективом, яку можна назвати лаконічно - загадковою (людина ніколи не знає, що її чекає). Проявляється це найчастіше в манері керівника викликати на розмову до себе. Після почутої по телефону фрази “Зайдіть до мене” багато людей, як зазначають психолога, в глибині душі відчуває хвилювання, чекаючи неприємної розмови. Найчастіше хвилювання з'являється у тих, хто багато працює, вкладаючи в роботу всього себе. Люди ж, які звикли при виконанні своїх службових обов'язків ховатися за спини інших, нічого самостійно не вирішувати, таких викликів, як правило, не бояться, бо оскільки вони нічого не роблять, то й лаяти їх немає за що. I хоча найчастіше такі побоювання перед дверима кабінету розсіюються одразу ж за дверима (керівник, виявляється, просто хотів порадитися про щось) - неприємний слід від них залишається. Тому, запрошуючи до себе людину, керівник хоча б кількома словами повинен попередити про тему майбутньої розмови.

Найважливіша риса етикету - вміння володіти собою, гамувати свої інстинкти й пристрасті. Ще одна - не менш важлива риса - шанобливе ставлення до гідності людини.

Висновок

Такт. Тактовність. Це слова латинського походження. В латинській мові слово такт означало дотик, а ще - почуття. Кажуть, що тактовність починається з уміння знайти правильну лінію поведінки з кожною людиною, залежно від її душевного стану; це вміння відчути людину, начебто доторкнутися до неї душею. Іншими словами, це те чуття міри, яке підказує людині, що в цій конкретній ситуації) можна, а чого не слід говорити й робити. Тактовність не може бути суто зовнішнім, наносним проявом; диктує тактовні вчинки культура, чуйність, уміння підійти до людини так, щоб не образити, не роздратувати, не зробити людині боляче, а, навпаки, - вивести людину з неприємної ситуації чи пригніченого стану.

Тактовна людина, починаючи розмову, завжди спробує з'ясувати, чи зацікавить співрозмовника те, що ми збираємось йому розповісти, чи не буде йому нудно (а може прикро), чи має він час і настрій нас вислухати, чи не вразимо ми його своєю розповіддю...

Тактовний колега, товариш чи знайомий не стане привселюдно переказувати вам плітку, яку він щойно про вас почув, а свої сумніви й підозри щодо вірогідності почутого висловить обережно, у формі непрямих запитань і обов'язково наодинці. Тактовна людина у великому товаристві остерігається говорити на неприємні теми (смерть, каліцтво, зрада, розлучення), бо може хтось із присутніх це дуже болісно відчує. Більше того, він намагатиметься зупинити такого оповідача, відвернувши його увагу якимось запитанням. Нетактовна людина спочатку говорить, а потім думає. А треба б навпаки: спочатку подумати, чи не зачепите ви когось тим, що скажете, чи не зашкодите комусь чи собі, а вже потім говорити (здавалося б, так просто, а як же важко завжди бути тактовною людиною...).

Нетактовна людина звичайно буває розв'язною, самовпевненою, не рахується з оточуючими людьми, любить бути в центрі уваги будь-якою ціною (навіть ціною чиєїсь репутації).

Список використаної літератури

1. Етика: Навч. посіб. / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. — К.: Юрінком Інтер, 2004. - 224 с.

2. Етика: Навч. посібник / T. Г. Аболіна, В. В. Єфименко, О. М. Лінчук та ін. К.: Либідь, 1992. — 328 с.

3. Лозовой В. А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирования. Учебное пособие. – Харьков, 2001. – 44 с.

4. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – К. : Либідь, 1996. – 304 с.

5. Тофтул М. Г. Етика: Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. — 416 с. (Альма-матер)

6. Все об этикете. Книга о нормах поведения в любых жизненных ситуациях. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1995. – 512с.

7. О деловой этике и этикете. – М.: Фонд «Правовая культура», 1994.

8. Социальная психология и этика делового общения: Учебное пособие для вузов/ Под общей редакцией профессора В. Н. Лавриненко. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. – 160с.

9. Шепель В. М. Имиджелогия. Секреты личного обаяния. М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1994.

10. Ягер Джен. Деловой этикет: как выжить и преуспеть в мире бизнеса. – М.: Джон Уайли энд Санз, 1994.