Смекни!
smekni.com

Этика бизнеса 6 (стр. 1 из 4)

Вищий навчальний заклад України

Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту

(ХІНЕМ)

Контрольна робота

З предмету

«Етика бізнесу»

Варіант 2

Виконала студентка Гамова М.Н.

4 курс, 4 група.

Номер по списку 2

Перевірив викладач:

Луганськ, 2009

Зміст

Модуль 1. 3

Спілкування як основа життєдіяльності людей, їх взаємодії.3

Психологічна природа спілкування. 3

Етична природа спілкування. 5

Етичні проблеми реклами.8

Завдання. 9

Модуль 2.10

1. Моральні норми та принципи, їх значення для досягнення високого рівня культури підприємництва.10

2. Комп’ютерна революція, етика й бізнес.14

Завдання. 16

Список літератури. 16

Модуль 1

Спілкування як основа життєдіяльності людей, їх взаємодії.

Психологічна природа спілкування

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає у обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб’єктами спілкування є живі істоти, люди. Загалом, спілкування характерне для будь-яких живих істот, але тільки на людському рівні процес спілкування стає усвідомленим, пов’язаним вербальними і невербальними діями.

Спілкування є однією з централь­них проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

· комунікація, приймання і передання інформації;

· взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

· сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Отже, спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними ре­зультатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав спокою та духовного збагачен­ня, а знайшов лише розчарування й безвихідь. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

Психологічна природа спілкування надто складна. Людині важко бути щасли­вою, успішно працювати, самовдосконалюватися, самостверджуватися не контактуючи з іншими. Спілкування, на думку вчених, є однією з нагальних потреб людини, яка живе в суспільстві. Воно потрібне їй для взаємодії з іншими людьми, для впорядкування взаємовідносин з ними, для самоствердження в суспільстві. Більшість психологів, наприк­лад, називають таку потребу комунікативною і вважають, що вона про­являється через прагнення людини до розуміння її іншими. Потреба у спілкуванні виникає в перші місяці життя дитини, а на третьому році в неї вже виразно проглядає бажання спілкуватися з іншими. У перші сім років у дітей чітко проявляється потреба в доброзичливій увазі, у повазі до них з боку дорослих та у взаєморозумінні та співчуванні. Ця потреба, як правило, залишається у людини найважливішою на все життя. Потім її потреби розвива­ються, відбувається перехід від простих форм потреб в емоційному контакті до складніших — у співпраці, інтимно-особистісному, ділово­му спілкуванні та ін.

У подальшому зазначені потреби розглядаються як один склад­ний психологічний механізм, де різні його компоненти виконують певні функції.

Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки досліджен­ням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:

· комунікативну — обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

· інтерактивну — організація взаємодії суб'єктів, які спіл­куються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії;

· перцептивну — процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

Функції спілкування дуже різно­манітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний.

Перший із них охоплює все, що є передаванням і прийманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається. Психологи кажуть не просто про її передавання, а про передавання та приймання значень. Спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані також способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін. Це регулятив­но-комунікативна функція. Афективно-комунікативні функції нале­жать до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й проявляється під час спілкування.

Усі функції спілкування спостерігаються в житті й проявляють­ся, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

Зупинимося більш докладно на емоційному забарвленні процесу спілкування. Чому з деякими людьми нам більш приємно спілкуватись, деяким ми виражаємо симпатію, а деяких ненавидимо чи відчуваємо відразу? Відповіддю є емоції. Кожного дня, стикаючись з різними речами, ми реагуємо на них радісно, сумно, позитивно чи негативно. Кожна подія викликає у нас певні почуття. Під час комунікації кожна людина повинна навчитись виражати доречно свої емоції та почуття, зважаючи на ставлення інших та ситуацію, а також розпізнавати почуття інших людей, давати їм можливість виразити себе та допомагати в прояві почуттів. Такі навички є дуже складним завданням, навчитися якому дуже важко, але потрібно, оскільки вдале спілкування, успішне досягнення своїх цілей та позитивне ставлення до нас інших осіб залежить саме від цього.

Комунікаційний процес насправді є дуже складною взаємодією, яка викликає у нас, учасників бесіди, певні реакції на тему комунікації чи нашого комунікатора. Процес комунікації містить вісім складових: комунікаторів (особи, між якими відбувається комунікація), цілі комунікації, відносини, які підпорядковані певним правилам, двосторонній вплив, вербальні та невербальні повідомлення, канали комунікації, контекст та результат.

Варто зазначити, що спілкування передбачає, окрім висловлення повідомлення, і зворотній зв’язок. Відбувається двостороння взаємодія. Двосторонній вплив означає, що кожна особа під час комунікації перебуває під впливом інших та одночасно здійснює на них вплив сама. Протягом спілкування кожний учасник на своєму обличчі чи тілом виражає інформацію стосовно свого ставлення до повідомлення. Здатність спілкуватись – це здатність діяти відповідно до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність об’єднує набір навичок спілкування, які можна дослідити, вдосконалити на практиці та розвинути.

Бути хорошим слухачем є одним з шляхів допомогти іншим почувати себе комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли поділитися цими почуттями для людини ризиковано або дуже важко через емоційні переживання. Описання власних почуттів у доречній ситуації також може заохотити інших поділитися своїми почуттями з вами.

Компетентні комунікатори вміють розпізнавати як свої емоції, так і емоції інших людей. Вони розуміють, що деякі ситуації вимагають відкритого вираження почуттів, а інші – ні. Більшість взаємовідносин між людьми перетворюються на поверховий обмін привітаннями. Проте, компетентні комунікатори, зазвичай, використовують три навички: вираження особистих почуттів, розпізнавання почуттів інших, заохочення інших до вираження почуттів за допомогою розкриття своїх емоцій та вираження співпереживання.

Емоції є дуже важливою, невід’ємною частиною будь-якого спілкування. Вони визначають нашу поведінку ставлення інших людей до нас. Всі взаємодії в суспільстві супроводжуються вираженням емоцій.

Вираження може бути прямим чи непрямим, в залежності від ситуації, в якій відбувається спілкування, та попередніх стосунків між комунікаторами. Вираження поділяється на три складові: вираження власних емоцій, розпізнавання почуттів інших та заохочення інших до вираження емоцій. У свою чергу заохочення до вираження емоцій має дві підкатегорії. Ними є розкриття власних почуттів та співпереживання.

Варто зазначити, що емоційна складова спілкування є дуже важливою частиною цього процесу. Вмінню виражати емоції та розуміти почуття інших важко навчитись, але потрібно для того, щоб ми могли знайти шлях до серця кожної людини та щоб нас вважали дійсно вмілим комунікатором.

Етична природа спілкування

Уже в ранньому віці в дитині закладаються основи її культури, зокрема культури поведінки та спілкування. Маючи такий базис, людина протягом свого життя прагне підвищувати свою культуру. До цього її стимулює бажання постійно відкривати для себе щось нове в навколишньому світі з тим, щоб адекватно в ньому орієнтуватися. Базис особистісної культури відповідає загальнолюдським духовним цінностям, які непідвласні часові й є надбанням усіх людей, бо створені протягом усієї історії людства. Тому те, що ми називаємо культурою, є людяність світу, зашифрована в усьому багатстві цінностей, норм, традицій, звичаїв тощо. І саме це нагромаджене людством багатство кожна окрема людина може й хоче зробити своїм надбанням.