Смекни!
smekni.com

Етичні вчення давньої Індії (стр. 2 из 2)

Суть правильної поведінки полягає у виконанні 5 великих обітниць:

1. незашкодження життю (ахімса). Ця обітниця спонукає до безмежної обережності у поводженні з будь-якими формами життя. Зашкодити життю означає зашкодити душі, яка вищою цінністю (згідно з джайнізмом все живе має душу).

2. утримання від брехливості. Така налаштованість зобов’язує говорити правду, при чому лише добру, основою якої є повага до життя, а метою – істина.

3. утримання від злодійства. Недотримання цієї обітниці наносить непоправної шкоди життю.

4. утримання від потурання своїм слабостям (бахмачаря). Йдеться про відмову від усього, що може хоча б у думках викликати позитивні емоції.

5. утримання від усіх прив’язаностей. Вимагає відмови від прив’язаностей до об’єктів, які викликають у людини задоволення, навіть якщо то приємний звук, колір, смак. У цьому полягає доведений до абсурду фізичний і духовний аскетизм.

Вимагає відмови від прив’язаностей до об’єктів, які викликають у людині задоволення, навіть якщо то приємний звук, колір, смак тощо. У цьому полягає доведений до абсурду фізичний і духовний аскетизм.

Моральним ідеалом у джайнізмі є мудрець – святий. Досягти його може кожна людина завдяки власним зусиллям, самовдосконаленню, власній моральній мужності. Людину, яка досягла звільнення душі від матеріального світу, джайністи назвали переможцем (джіна) і героєм (віра). Душа переможця оволодіває безмежним знанням, безмежною вірою, безмежною силою і безмежним блаженством.

Завершеною формою аскетизму вважалася добровільна і голодна смерть, що розцінювалась як вищий подвиг і дозволялася тільки монахові, який досяг «звільнення»

Загалом джайнізм справив відчутний вплив на індійську культуру.

Засновником однієї із трьох світових релігій – буддизму – був індійський принц Гаутама, який пізніше отримав ім’я Будди, тобто пробудженого, просвітленого. Характерною особливістю буддизму є його етико-практична спрямованість, а стрижнем змісту – проповідь Будди про 4 благородні істини: існує страждання; причина страждання; звільнення від страждань; шлях, що веде до звільнення від страждання. Роз’яснення й розвитку цих положень, зокрема і уявленню про автономію особистості, присвячена вся система буддизму.

Страждання спричинене людським «Его», яке має породжені невіглаством бажання, його можна зупинити, викоренити, досягнувши стану нірвани (заспокоєння, згасання) – найвищого блаженства. Заслугою буддизму є спроба розрізнити моральне і корисне. Цінність саме морального (незаінтересованого) діяння полягає в тому, що тільки воно відповідає стану духовної чистоти, ясності свідомості, узгоджується з прагненням до нірвани.

Заперечуючи авторитет Вед, божественну обумовленість каст, джайнізм і буддизм так і не подолали огріхів етичної концепції веданти.

Етика локаяти, чарви

Локаята є неортодоксальною філософською школою, що сформувалась всередині І тис. до н. е.

Локаята – давньоіндійська система матеріалізму, що пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі, води, вогню і повітря) проголошувала матеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування – насолоди.

Оригінальним у цьому вченні є проголошення принципу свабхави – визнання індивідуальної природи кожної речі. Несумісні з природою речі спроби вплинути на неї є марними.

Згідно з етичної концепції локаяти мета буття полягає у турботі про благополуччя людини, що зрештою виявилось у гедонізмі. Відповідно добром є все те, що приносить насолоду, злом – те, спричиняє страждання.

Учення локаути за матеріалізм і вільнодумство, заперечення божественності Вед, анти брахманізм, тобто за відхід від усталених традицій давньоіндійської культури, більшість тамтешніх філософських шкіл піддавала нищівній критиці. Прихильників його переслідували, а їх твори знищували. З погляду гуманістичної свідомості це вчення вразливе для критики, оскільки воно ґрунтується на засадах індивідуалізму і егоїзму, подолання яким є основним завданням етики. Недосконалість його ілюструє хоча б таке висловлення локаятики про добро і зло: «щедрість, само приборкання, піст і чесність – аж ніяк не є шляхами досягнення заслуг».

Різновидом локаяти було послідовне матеріалістичне вчення чарвака, яке заперечувало традиційні брахмансько-ведійські засади – існування Бога і душі (брахмана й атмана), закон карми як основу моральної доцільності існуючого. Згідно з етичними принципами цього вчення реальними є лише страждання і насолода чуттєвим буттям. Визнаючи цінність земного життя людини, воно виправдовувало прагнення зробити його щасливим.

Отже, попри те, що джерелом етичних учень Давньої Індії були священні книги Веди, кожне з них мало свою специфіку, обумовлену різними поглядами на проголошувані у цих книгах засади людського буття і співіснування, поступовим перенесенням уваги народів, що населяли країну, з явищ зовнішнього на внутрішній світ людини.