Будь-хто зацікавлений у покупці франшизи повинен вирішити, чи є для нього прийнятними такі взаємини.
Історія виникнення та розвитку франчайзингу.
Корені франчайзингу ідуть у середньовіччя. Дотепер юридичний термін "франшиза" у США і Австралії позначає передачу кому-небудь прав державною владою, а в Великобританії - передачу прав від імені короля. У середньовічній Англії король надавав знаті різні права, наприклад, збирати податки на визначеній території в обмін на необхідні владі послуги. Громадянам давалися дозволи (франшиза) продавати товари на ринках, брати участь у ярмарках. І в наші дні у Великобританії ще продовжують діяти древні франшизи, що надають їхнім власникам права на утримування ринків, проведення ярмарків, утримування поромів і мостів. У такий спосіб з давніх часів влада делегувала частину своїх повноважень в обмін на капітал або необхідні послуги, тим самим закладаючи фундамент сучасного франчайзингу протягом століть .
Що стосується торгової практики, то в Лондонському Сіті в XVII столітті були засновані системи торгових гільдій, віддалено схожі на сучасні системи франчайзингу. На початку XIX століття в тій же Великобританії була введена система "зв'язаних домів", сутність якої полягала в наданні владою право на торгівлю спиртними напоями тільки власникам постоялих дворів за спеціальною ліцензією. Більшість власників не мало досить коштів для приведення постоялих дворів у порядок і оплату ліцензії. Цю систему прекрасно використовували броварники, надаючи власникам постоялих дворів позику чи здаючи їм в оренду майно, одержуючи натомість ринок збуту свого пива й інших спиртних напоїв.
Таким чином, приватний бізнес дозволив відносно швидко і якісно розвивати підприємства різних сфер послуг без залучення державних коштів. Ще більш цікаві приклади використання франчайзингу приватним бізнесом були в 50-х роках ХІХ сторіччя, коли в США були надані виключні права виробникам.
У цей час низка великих підприємств, наприклад, компанія Зінгер, франчазують право на продаж своїх виробів (швейних машин) по всій території США. У ті часи покупка такого устаткування в магазині не була звичною і домогосподарки скептично поставилися до "механічного" устаткування. До того ж їхні чоловіки повинні були викласти велику суму за непотрібну у їхньому розумінні річ, що має тільки одну перевагу – полегшення праці їхніх дружин. Єдиний спосіб продажу такого товару - це "агресивний" продавець, здатний принести товар прямо до покупця і показати дива, що ця машина може творити. Оскільки грошей у компанії для наймання продавців не було, молодий Зінгер придумав систему, за якої незалежні продавці (дилери) могли купити право на продаж швейних машин на визначеній території. Дилери платили 60 доларів за машину, а продавали за 125 доларів. Протягом декількох років сотні дилерів стали заможними людьми.
Одна з перших успішних франчайзінгових систем була застосована компанією General Motors. Оскільки у 1898 році молода компанія, ще не мала початкового капіталу, необхідного для відкриття магазинів, General Motors почала продаж парових двигунів через систему дилерів. Ця система донині залишається основним способом продажу автомобілів. Одним з перших франчайзі виявилися власники магазинів із продажу велосипедів і магазинів ширвжитку. З 50-х років нашого сторіччя в багатьох країнах особливо швидко почала розвиватися франчайзінгова система створення готелів і ресторанів. Цьому сприяла поява в США закону про товарний знак. Підприємство-виробник продукції, робіт або послуг, що мало серед конкурентів свої індивідуальні особливості, досить високу репутацію якості обслуговування, на певних умовах здобувало товарний знак (торгову марку). Власником товарного знаку могли бути видані ліцензії іншим фірмам на визначений відрізок часу, протягом якого власник контролює якість товарів чи послуг, продаваних під його товарним знаком.
Продаж іншим підприємствам права на використання свого товарного знаку під різнобічним контролем і під захистом закону дозволяв власнику розширити межі свого бізнесу без великих капітальних і поточних витрат. Поступово на цій основі стали складатися певні правила ведення справ власника товарного знаку (франчайзера) з підприємствами, що придбали ліцензії на їхнє використання (франчайзі), тобто складалися відносини франчайзингу.
Розвиток мережі підприємств, що працюють по системі франчайзингу, мало і свої проблеми. Велика частина їх була пов'язана з тим, що деякі франчайзери прагнули продати більше ліцензій франчайзі, чим дозволяли обсяги продажу товарів і послуг населенню, а також можливості навчання і допомоги франчайзі.
Помилки та зловживання, чинені учасниками франчайзінгових відносин, періодично призводили до судових розглядів. Розглянемо декілька прикладів таких справ.
Громадянин Квірк підписав угоду з однією компанією про те, що він буде виконувати функції її представника на певній території. У відповідності з умовами угоди Квірку виплачувались комісійні в залежності від забезпечення ним обсягу продаж. Компанія надала Квірку службовий автомобіль. До кола обов’язків Квірка входило “просування” товарів компанії, відвідуючи торгівельні ярмарки і експозиції, на яких він розповсюджував каталоги і прайс-листи, а також представляв зразки продукції цієї компанії. Коли компанія спробувала припинити співробітництво з Квірком та послала йому повідомлення за 30 днів до передбачуваного строку припинення співробітництва (як це передбачалося умовами контракту між ними), Квірк звернувся до суду з позовом про те, що відповідно до законодавства штату Вісконсін подібне повідомлення повинне надсилатися йому за 90 днів, оскільки він є дилером (франшизиатом) цієї компанії.
Суд прийшов до висновку, що тут мали місце відносини “роботодавець – найманий працівник”, а не франшизні правовідносини. Щоб вважатись франшизіатом за законодавством від нього вимагалося мати значні інвестиції в рамках співробітництва з франшизіаром. Квірк не яких інвестицій в рамках співробітництва з компанією не здійснював, не надавав своїх виробничіх потужностей і “гудвіла”. Квірк просто збирав замовлення, але не надавав кредитів і не приймав на себе ризик від неплатежів з боку покупців. Компанія а не Квірк визначала ціни, надавала знижки і так далі. Компанія також виплачувала $1500 (які потім відраховувались від комісійних) в ті місяці коли комісійні через незначний обсяг продажу не досягали встановленої суми. Крім надання службового автомобіля, компанія сплачувала за Квірка внески до фондів безробіття і компенсації працівників. Тому суд і вирішив, що Квірк був просто найманим працівником, а не дилером компанії, отже компанія не порушила закон, повідомивши за 30 днів про припинення співробітництва.
Ще одним прикладом є судовий процес між фірмою-виробником пива та фірмою дистриб’ютором. Остання інвестувала 1.4 млн. доларів щоб отримати франшизу від виробника. Через деякий час після початку співробітництва виробник обвинуватив дистриб’ютора в тім що він збуває продукцію за межами обмовленої території. дистриб’ютор відкинув ці обвинувачення. Сищики виробника одного разу помітили, що три невеликих вантажівки з пивом поїхали зі складу дистриб’ютора і під’їхали до трейлера, який стояв за декілька кварталів від складу. Не з’ясовуючи куди саме поїхав трейлер з пивом, компанія-виробник розірвала франшизу з дистриб’ютором під приводом його нечесної поведінки. При цьому без встановленого порядку повідомлення. З таким рішенням виробника суд не погодився. Суд зобов’язав виробника надати франшизіату можливість продажу свого дистриб’юторства, щоб компенсувати відповідні витрати.
Не менш принагідним прикладом є франшизний спір між компанією-виробником автомобілів та компанією що стала її франшизіатом. Франшизіат забов’язувався не тільки реалізовувати автомобілі, але й утримувати склад запчастин для задоволення потреб споживачів. З часом франшизіар повідомив франшизіата про наявність порушень умов контракту та надав 60 днів для їх усунення. Через декілька місяців франшизіар направив франшизіату інше письмо, що повідомляло про розірвання франшизи через те що недоліки не усуненні. Франшизіат звернувся до суду і припинив розірвання угоди. Франшизіар не погодився з таким шагом та подав апеляцію. Суд підтримав франшизіара і вирішив що в нього малось достатньо підстав для припинення франшизи. Зокрема франшизіат постійно мав проблеми з обслуговуванням автомобілів, виготовленних франшизіатом. Його виробничі потужності не утримувалися в належній чистоті, як цього вимагав франшиар У франлшизіата не було всього необхідного обладнання та інструментів. Були відсутні деякі настанови франшизіара по обслуговуванню його продукції. Обслуговування автомобілів займало забагато часу, через це клієнти зазнавали незручностей. Франшизіат мав недостатній перелік запчастин. Він же затягнув введення в дію комп’ютерної системи по обліку запчастин. Франшизіат також розповсюджував серед споживачів інформацію про те, щоб вони не покупали в іншому місці автомобілі франшизіара такої марки, яку не можна купити у франшизіата. Названі аргументи цілком впевнили суд в правоті франшизіара.