Избирательная система Украины (стр. 1 из 3)

План роботи

1. Вступ.

2. Представницька демократія.

3. Поняття і сутність виборів.

4. Принципи виборчого права України.

5. Абсентеїзм.

6. Референдум.

7. Список літератури.

Вступ

Демократичність держ ави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим,
наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) на родовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Першою в істо ричному плані була саме ця форма народовладця. В умовах первісного суспільства вона зд ійснювалась у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у вигладі народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які громадянами, а подекуди і людьми не вважались, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усіх вільних громадян, в ідеалі, повинна була забезпечувати прийняття рішень, які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні. Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.

Із розвитком та ускладненням суспільних відносин
класичні зразки прямого народовладдя внаслідок значного
зростання кількості населення держав стало важко, а то і
неможливо здійснювати з суто технічного боку. Крім того,
народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньої демократії.

Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на декілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. У відповідних ценіуріях відбувались загальні
збори їх членів. Рішення центурії формулювалось відпові дно до волі більшості учасників зборів. Загальнодержавним визнавалось рішення, яке підтримувалось найбільшою кількістю ' центурій. При цьому незаможні плебеї, які становили абсолютну більшість серед римських громадян, утворювали лише одну центурію. А порівняно невелика кількість заможних патриціїв поділялась на декілька центурій. Така організація суспільства забезпечувала вирішальне значення голосів меншої частини громадян при
прийнятті загальнодержавних рішень. Однак і в цьому разі
у прийнятті загальнообов'язкових рішень брали безпосередню участь усі громадяни держави.

Представницька демократія

Із розвитком і зміцненням держав,
ускладненням їх політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення, кількість якого постійно збільшувалась. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя — представницька. Її сутність полягає в тому, що при цьому більшість загальнодержавних питань вже вирішуються не усіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останні є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені усієї держави і приймати рішення, обов'язкові до виконання на всій ЇЇ території. Такі представницькі органи можуть називатись по-різному — парламент, народні, національні збори, конгрес тощо. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада.

Поряд із колективними (колегіальними) загальнодержавними органами можуть створюватись й одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших краї нах, це Президент.

Група ж осіб, яка виступає від імені певної частини населення держави, утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощ о), який може приймати рішення, що є обов'язковими до виконання у межах відповідної частини території краї ни і стосуються питань, які належать до компетенції такого органу.

Із розвитком та вдосконаленням форм прояву представницького народовладдя вони починають постійно застосовуватись для повсякденного управління справами держави і суспільства. Однак безпосереднє народовлад дя не вилучається з державно-правової та політичної практики. Більше того, його значення зростає.

Практика виробила різні форми з дійснення безпосереднього народовладдя (прямої демократії). Проте найбільше визнання і поширення дістали вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування і референдум.

Поняття і сутність виборів

Термін "вибори" означає процес, в результаті якого певна спільність людей, почасти організована у політичне об'єднання, шляхом голосування формує державний орган чи заповнює вакантну виборну посаду. Утворені в результаті виборів органи або обрані посадові особи набувають права під час виконання своїх функцій виступати від імені певної спільноти людей і наділяються повноваженнями приймати загальнообов'язкові рішення.

За допомогою виборів формується значна частина
органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, саме завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.

Вибори були відомі вже первіснообщинному ладу, де
на загальних зборах того або іншого роду обирались старійшини, а пізніше — і воєначальники. З часом процедура виборів ускладнилась. Наприкінці XVIII ст. було розроблено класичну теорію виборів, основні ідеї якої зводяться до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, який є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів. Кожен депутат законодавчого органу представляє всю
націю, а не тільки округ, від якого його обрано. Тому депутат повинен бути незалежним від своїх виборців під час
виконання своїх повноважень. Цими ідеями керуються й
нині. Таким чином, вибори розглядаються як передача
влади від виборців до тих, кого вони обирають, в ході якої
народ делегує владні повноваження своїм представникам.

З плином часу утвердились певні вимоги і правила, виконання яких покликано забезпечити об'єктивне виявлення волі виборців, утруднити чи зробити неможливою фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закрі плено у конституціях демократичних держав. Сукуп ність таких конституці йних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Норми цього інституту можна поділит и на декілька груп: 1) норми, які закріпл юють основні вимоги і правила, пов'язані з самою процедурою проведення виборів; 2) норми, що визначають коло осіб, які
наділяються акт ивним виборчим правом, тобто правом
обирати представників до органів держави та органів місцевого самоврядування; 3) норми, що визначають коло
осіб, які наділяються пасивним виборчим правом, тобто
правом бути обраними до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування чи на виборну посаду.

Конституційний інститут виборів регламентує досить
широке коло суспільних відносин. Частина його, а саме
норми, що встановлюють загальні правила і вимоги до процедури виборів, та норми, які регламентують активне виборче право, зафіксована у розділі III "Вибори. Референдум" та у розділі XI "Місцеве самоврядування" Конституції України. Норми, які закріплюють пасивне виборче право, вміщено у розділах Конституції , присвячених основам організації та діяльності конкретних виборних органів.

Принципи виборчо го права Украї ни

Характеризуючи вибори і референ дум. Конституція України вказує, що вони є формами безпосередньої демократії, через які народ здійснює своє волевиявлення (ст. 69). А в ст. 71 закріплено положення про те, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самовряд ування є вільними і від буваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принцип загальності виборів в Україні означає, що всі
її громадяни, які на день виборів досягли 18 років, мають
право голосу. Цього права позбавляються лише ті, кого у
судовому порядку визнано недієздатними. При цьому
треба мати на увазі, що факт недієздатності, як підстава
недопущення г ромадянина до участі у виборах, повинен
бути встановлений саме судом. Наявність медичних
висновків про душевну хворобу громадянина без відповідного рішення суду не дає юридичних підстав для позбавлення його права голосу.

Рівень загальності виборів залежить від усіляких цензів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допу щення громадян до участі у них. У сучасному світі розрізняють віковий ценз та ценз осідлосгі.