Смекни!
smekni.com

Принципы гражданско-процессуального права Украины (стр. 8 из 9)

Процесуальна рівноправність сторін. Відтворений в ЦПК, цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображенням загальноправового, закріпле­ного Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед зако­ном і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосу­вання (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій і подавати інше сприяння, яке забезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки і повідомлення про час і місце судового засідання та проведення окремих процесуальних дій (статті 55? 90, 93 ЦПК). При розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, суд заслу­ховує думку сторін.

Суд не може постановити рішення, не вислухавши пояснення відповідача (audiatur et altera pars). Позивачеві не може бути дозво­лено те, що не дозволяється відповідачу і навпаки (non debet actori licere, guod reo non parmittitur). Таким чином, відповідно до цього принципу для сторін встановлена в ЦПК рівність у використанні ними процесуальних засобів у процесуальній діяльності в цивільно­му судочинстві.

Раціональна процесуальна форма.

Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочи­нства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний ро­звиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можли­вість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання (статті 231, 217), по оска­рженню судових рішень і розгляду справ у касаційній інстанції (статті 291, 291'); наданими судові можливостями встановлювати певні строки для виконання окремих процесуальних дій (стаття 47, 48, 53) і покладанням на нього обов'язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь у справі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій (статті 82, 162 та ін.).

Про раціоналізм цивільної процесуальної форми свідчать дос­тупність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; набли­женість суду до населення; звільнення позивачів-громадян по най­важливіших для них справа від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю — активним процесуальним станови­щем суду і можливістю державних і громадських організацій захи­щати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів.

Неможливість процесуального сумісництва.

Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій же справі перебувати більше як в одному процесуаль­ному становищі (позивач не може в цій же справі бути третьою особою, відповідач — свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників (ст. 104 ЦПК) останній не змінює своєї процесуальної правосуб'єктності, а залишається сто­роною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника. При пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно і позивачем (ст. 140 ЦПК).

Про неможливість процесуального сумісництва не існує окре­мої норми права, але це положення випливає з норм ЦПК, які регулюють процесуальне правове становище учасників процесу. Порушення принципу неможливості процесуального сумісництва є підставою для визнання рішення незаконним і його скасування. Так, у справі за позовом профспілки до заводу про стягнення зарплати працівникам заводу за списком, до якого був включений С., який одночасно виступав у цій справі представником відповіда­ча, суд касаційної інстанції скасував прийняте судом першої інста­нції рішення, мотивуючи це тим, що дозволивши С. виступати водночас позивачем і представником відповідача в справі, суд пер­шої інстанції допустився істотного порушення діючого принципу процесу.

Безпосередність судового розгляду. Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що суд при розгляді справи пови­нен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 160 ЦПК). Тому судове засідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановлення об'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторін спірних правові­дносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обгрунтування позову і заперечен­ня проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Разом з тим процесуальна безпосередня форма виконуваних дій не завжди процесуальне виправдана і можлива внаслідок незручності її застосування і необхідності додержання вимог швидкості судочинства, в зв'язку з чим в окремих випадках закон допускає заміну її на опосередковану форму. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності зібрати докази в іншому місці може доручити відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст. 33 ЦПК), допитати свідків за місцем їх проживання або перебування (ст.45 ЦПК). У таких випадках відбувається сприйняття і дослідження доказів, одержаних іншим судом (ст. 36 ЦПК). У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя у невідкладних випадках прова­дить огляд місця (п. 9 ст. 143 ЦПК), про що складає протокол, який разом з іншими доказами може досліджуватися колегіальним скла­дом у судовому засіданні (ст. 188 ЦПК). В таких випадках суд, який розглядатиме справу по суті, сприйматиме докази опосередковано.

Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечен­ня, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивіль­ній справі і сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданні на очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловити сприйняті обставини в справі і свої міркування по них. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Про­цес стає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Разом з тим усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них — викладення вимог до суду у формі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владних суджень суду — в рішеннях, ухвалах, постановах.

В теорії цивільного процесуального права була сформульована концепція про наявність цивільних процесуальних аксіом — процесуальних норм, що відображають зміст моралі суспільства, встано­влюють правила поведінки осіб, які беруть участь у справі, в процесі та врегульовують відносин, які складаються при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Так, позивач повинен довести обставини, на які він посилається; суд має справу з тими доказами, які є перед ним, та ін. Зазначені правила характеризують окремі сторони правового становища суду і учасників процесу, входять до змісту окремих принципів, тому немає необхідності вводити аксіо­ми як самостійне поняття до складу правових категорій цивільного процесу.

В теорії зарубіжного цивільного процесу виділяються принци­пи — основні начала і начала цивільного процесу. Начала лише доповнюють або розвивають основні принципи процесу, точніше — належать до техніки процесу, але самої суті принципи не зачіпають. До начал належать: колегіальність і одноособовість вирішення справи, економність, єдність дій. У даному випадку начала — це окремі принципи або правила, які покладені в основу визначення порядку судочинства і процесуальне правового становища суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та входять до змісту окре­мих принципів процесу. Оскільки принципи визначаються як осно­вні начала цивільного процесу, тому неправильно їх поділяти на основні і неосновні.