Смекни!
smekni.com

Загальна характеристика системи органів влади (стр. 1 из 4)

Загальна характеристика системи органів державної влади


Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Проте буде перебільшенням робити висновок про якесь цілком самостійне, а тим більше – автономне існування, зокрема виконавчої влади, щодо інших гілок влади. Адже державна влада як здатність держави приймати обов’язкові рішення та домагатися їх виконання – явище цілісне.

Поділяється не сама влада, а функціонально-структурний механізм її здійснення. Поділ влади означає в одному випадку виділення основних функціональних видів діяльності держави – законотворення, правозастосування і правосуддя, а в іншому – організаційний устрій держави як сукупність різних видів державних органів – законодавчих, виконавчих і судових – з притаманною їм компетенцією – сукупністю державно-владних повноважень.

Інакше кажучи, державна влада за змістом єдина, конституційний поділ влади є теоретичною константою, яка дає змогу певним чином будувати державний механізм та організовувати його функціонування. Тому зміст принципу поділу влади доцільно тлумачити як визнання того факту, що державна влада реалізується через певні види державних органів. Між ними розподілені повноваження таким чином, що вони є самостійними в реалізації своєї компетенції у встановлених Конституцією межах і взаємодіють між собою за допомогою певних важелів взаємного «стримування» та «противаг».

Державний орган – це одна особа або організована група осіб, спеціально призначені для реалізації державної влади в передбачених законом випадках. До числа державних органів ставляться, наприклад, суд, президент, парламент і т.д.

Основні ознаки державних органів:

а) створюються й функціонують у відповідності й на основі норм права;

б) відносна структурна й функціональна відособленість у механізмі держави по ознаці їхньої спеціалізації;

в) функціональна взаємодія один з одним у процесі реалізації кожним своїх повноважень, обов'язків.

Серед державних органів розрізняють:

а) єдиноначальні;

б) колегіальні;

в) органи законодавчої, виконавчої, судової влади й ін.

Система державних органів утворить так званий державний апарат.

Державний апарат – це частина механізму держави в особі системи його державних органів.

Державні підприємства, установи, організації – це організовані групи осіб, призначенням яких є виконання робіт, надання послуг населенню або державі в цілому, його окремим органам, посадовим особам.

Державні підприємства створюються для господарської діяльності в державному секторі економіки (наприклад, космічний зв'язок, виробництво вибухових речовин і ін.).

Державні установи роблять послуги, наприклад, у сфері освіти, медичного обслуговування й т.д.

Державні організації виконують роботи, роблять послуги, наприклад, у сфері будівництва, перевезень і т.д.

Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів понад усе залежить соціально-економічний та політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.

Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання й управління важливими процесами суспільного розвитку. Причому вирішальна спрямованість виконавчої влади полягає в утвердженні і забезпеченні прав та свобод людини, що визнається Конституцією України «найвищою соціальною цінністю».

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Це поняття має найбільш вагомі ознаки органів виконавчої влади. Такі органи є державними і разом з органами законодавчої та судової влади складають єдиний державний апарат. Тому органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, які обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат – апарат державного управління, який належить до числа складних самоврядних систем. Він являє собою цілісне утворення, яке складається з великої кількості різноманітних частин – окремих органів та їх структурних підрозділів.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення Конституції та законів України, указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також нормативні акти органів державного управління вищого рівня.

Органи виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, маютьпевний правовий статус (наприклад, кабінет міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади, міністерство – центральний орган виконавчої влади, обласна державна організація – місцевий орган виконавчої влади тощо), виступають носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності.

Органи виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції – предметах відання, правах, обов'язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція – це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що вирішуються міністерством, визначається у положенні про відповідне міністерство; відомством – у положенні про відповідне відомство).

Кожен орган виконавчої влади має власне офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом, бланками з офіційними найменуваннями та ін.). Більшість органів виконавчої влади та методи їх діяльності визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України.

Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, оперативно-виконавчого (розпорядчого) та юрисдикційного (правоохоронного) характеру.

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру та штат службовців. Організаційна структура державного апарату – це поділ цілого на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв'язків у ньому, особлива форма поділу і кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань та функцій.

Правовою основою діяльності центральних органів виконавчої ради є:

1. Конституція України, яка встановлює принципи діяльності органів державної влади;

2. Закони України, які визначають статус окремих органів виконавчої влади (наприклад, Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації, антимонопольного комітету);

3. Акти (укази) Президента України;

4. Акти Уряду.

Правовий статус органів виконавчої влади визначається:

1. Законами України;

2. Актами Президента України;

3. Актами Кабінету Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положення про них, яке затверджується на підставі Загального положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади. Положення про центральний орган виконавчої влади затверджується указом Президента України.

У новітній юридичній літературі відзначається, що характер форм діяльності конкретного органу визначається «природою суб’єкта державної влади і його компетенцією в галузі здійснення державно-владних повноважень».

На наш погляд, доцільно виділити п’ять основних форм юридичної (правової) діяльності органів державної влади: установчу, правотворчу, правозастосовчу, інтерпретаційну і контрольно-наглядову.

– Правотворча – діяльність суб’єктів щодо створення правових норм, їх зміни і скасування.

– Правозастосовча – це діяльність, за допомогою якої «забезпечується безперервність процесу реалізації нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правовідносин суб’єктивними правами і покладення на інших відповідних юридичних обов’язків або шляхом розгляду (вирішення) питань про наслідки правових суперечок і правопорушень, а також і притягнення винних до юридичної відповідальності». Різновидами правозастосовчої діяльності є правонаділяюча та правоохоронна.

– Контрольна – «система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта з метою виправити його відхилення від заданих параметрів».

– Установча – спрямована на структурні перетворення у державному апараті і суспільному організмі.

– Інтерпретаційна – «складна, багатогранна, пронизуюча всі основні форми створення і реалізації права робота щодо з’ясування і роз’яснення змісту і цілей норм права».