По матеріалу носія інформації виділяють класи документів на штучній та природній основі.
Основними різновидами сучасних документів на природній основі є паперові та полімерні (полімерно - плівкові і полімерно - платівкові) документи.
Паперовий документ, виготовлений на папері, або інших матеріалах, по своїм властивостям схожих з папером (папірус, пергамент або синтетичні замінники паперу). До класу паперових документів відносять книги, газети, журнали, ноти, карти, патенти, нормативні документи та інші види видавництв, а також перфокарти, паперові перфострічки, фотокартка і т. п.
Плівковий документ, створений на плівковій основі (кіно-, діафільм, мікрофіша, магнітна фонограма, документ з записом інформації для ЕОМ).
Платівкові документи, створені на пластмасовій основі (грамплатівки, диски). В окремих випадках створюються на металевій або скляній основі.
Форма носія інформації - спеціальна конструкція матеріального носія, яка забезпечує виконання документом його основної функції, що робить його зручним для зберігання та використання. Специфічними були історичні форми документів у вигляді глиняних табличок, папірусних сувоїв, пергаментних кодексів і т. п. На відміну від історичних документів сучасні відзначаються багатообразністю та практичністю у використанні.
Кожний документ має певну зовнішню форму свого матеріального носія. Саме по формі (конструкції) документа на повсякденному рівні відрізняють книгу від газети, грамплатівку від дискети і т. п. при цьому мається на увазі, що документ, виготовлений в формі книги, диска, магнітної стрічки та ін.
По матеріальній конструкції носія інформації виділяють: документ листовий, кодексовий, картковий, стрічковий, дисковий, комбінований.
Листовий документ існує у вигляді одного чи кількох листів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення (листівка, буклет, газета, географічна карта, плакат, етикетка, афіша).
Листи, складені один на одному створюють стопку (колода карт, картотека, каталог). З’єднані по довжині стопки утворюють кодекс - найбільш поширена форма книг, скріплені між собою по одному краю листа-сторінок (книжний блок, журнал, брошура, атлас, альбом).
Картковий документ (сукупність карток або перфокарток) представляє собою картку встановленого формату на матеріалі підвищеної щільності (художня листівка, календар, мікрокарта, перфокарта, каталожна картка, мікрофіша).
Стрічковий документ, виготовлений у вигляді неперериваної полоси матеріалу з записом інформації (магнітна стрічка, кіно-, відео-, перфострічка, стрічка для принтера, діафільм, мікрофільм, фонограма,). Стрічку можна згорнути і вигляді сувою, рулону або скласти частинами, у формі гармошки. Документи, що мають форму стрічки, зберігаються в барабані (запам’ятовуючий пристрій, в якому носієм інформації є магнітний шар на поверхні циліндру-барабану, що обертається), бобини (котушка для намотування магнітної стрічки), котушці (змішаний пристрій, призначений для намотування носія запису або сигналограм), або касети (змішаний пристрій у вигляді коробки, що містить одну або дві котушки, серцевину, носій запису, що має форму диска), так як із-зі великої довжини (до сотень метрів або навіть кілометрів) зберігати стрічку у розгорнутому вигляді непрактично.
Дисковий документ - носій запису інформації у формі диску, тобто звернутий у спіраль послідовний ряд знаків (платівка, диск, дискета, компакт-диск, CD-ROM, відеодиск). Місцем розміщення інформації є концентричні доріжки (магнітні, магнітооптичні та оптичні диски, грамплатівки). Дискета - малоформатний магнітний диск, який використовується в ПЕОМ і термінальному обладнанні, зазвичай на гнучкій підкладці. Диски розміщають у касеті або дискасеті - вид касети, що містить носій запису або сигналограму у формі диску.
Комбінований документ поєднує в собі дві або більше форм носіїв інформації ( комплект, що складається з книги та касети, набору слайд та грамплатівок і т. п.)
Форма матеріального носія інформації постійно вдосконалюється. Наряду з традиційними формами документу (книга, газета, журнал, т.п.) зростає питома вага мікрофільмів, кінофільмів, магнітних стрічок, а також нетрадиційних носіїв інформації, використання яких зв’язане з використанням сучасних технічних засобів (перфострічки, дискети, диски, компактні оптичні та відеодиски).
Термін «стандартизація» пройшов довгий еволюційний шлях розвитку. Раніш це поняття називалося нормалізацією (від англ. standard - норма, зразок). На протязі декількох століть нормальним, стандартним вважалося здебільшого сіре, буденне, нецікаве. Тому термін «стандартизація» довгий час мав подвійний смисл. В теперішній час стандартизація - це діяльність з метою досягнення оптимальної степені впорядковування в конкретній галузі шляхом встановлення положень для загального та багатократного використання, для рішень існуючих проблем та можливих задач.
Слід розпізнавати об’єкт та область стандартизації. Об’єктом виступає предмет, який підлягає стандартизації (продукція, процес, послуга і т. п.). Сукупність об’єктів називається областю стандартизації. Нею може виступати будь-яка область людської діяльності: управління, машинобудування, сільське господарство, бібліотечна справа, бібліографія, інформатика та ін.
Робота по стандартизації проводиться в міжнародному масштабі, в межах групи країн, окремої країни чи галузі народного господарства, об’єднання, підприємства.
В міжнародній стандартизації участь являється відкритою для відповідних органів усіх країн. Її результатом є міжнародні стандарти, що використовуються для полегшення науково-технічних та торговельних зв’язків.
Міждержавна стандартизація - це загальна система стандартизації, що використовується рядом незалежних країн, які проводять погоджувальну політику в цій області.
Національна стандартизація проводиться на рівні однієї конкретної країни. Ця система визначає основні цілі та принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виповнення всіх видів робіт по стандартизації в країні.
В нашій країні головним центром в цій галузі є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), а в галузі будування - Державний комітет України по справам містобудування та архітектури України. Суспільство здавна усвідомило переваги направленого обмеження, що забезпечує єдність методів та зручність виготовлення та використання продукції.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації в 1992р. створений Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІ ССІ). З 1992р. працює Міжнародна рада по стандартизації, метрології та сертифікації.
В теперішній час питаннями стандартизації займаються більш 450 міжнародних та регіональних організацій. Серед них дві спеціалізовані - Міжнародна організація по стандартизації (ISO) (основана у 1946р.) і Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС) (основана у 1906р.).
ISO та IEC охвачують практично всі сфери людської діяльності: науково-технічний прогрес та передову технологію, раціональне використання сировини та матеріалів, взаємозаміну та технічну сумісність продукції, безпечність експлуатації виробів та охорону природного середовища.
ISO - найбільша міжнародна організація, що займається питаннями стандартизації. Членами ISO являються більш 90 країн світу. Нею утверджено близько 9 тис. міжнародних стандартів, які не мають юридичної сили: кожна країна має право використовувати їх повністю, окремими розділами або взагалі не приймати. Однак ці стандарти, визначаючи вимоги та показники, що відповідають світовому технічному рівню, впливають на національні стандарти, а через них обумовлюється попит на ту чи іншу продукцію на міжнародному рівні. ІЕС - одна з ведучих організацій з питань стандартизації в галузі електроніки, радіоелектроніки та зв’язку; членами ІЕС є 40 країн світу. З 1993р. Україна являється повноправним членом цих міжнародних організацій.
Продуктом стандартизації виступає нормативний документ.
Нормативний документ встановлює правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів. До 1993р. застосовувались терміни «нормативно-технічний документ», «спеціальні види нормативно-технічних та технічних документів і літератури».
До нормативних документів по стандартизації відносяться:
стандарти;
технічні умови.
Стандарт - нормативний документ, розроблений, як правило, на основі відсутності протиріч по існуючим питанням більшості зацікавлених сторін та, затверджений компетентним органом. В стандарті встановлені для загального та багатократного використання правила, вимоги загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів і сприяють досягненню оптимальної степені упорядкування в окремій галузі. Це нормативне виробничо-практичне видання, що містить комплекс норм, правил, вимог до об’єкту стандартизації, які встановлюються на основі досягнень науки, техніки та передового досвіду і затверджуються у відповідності з діючим законодавством.
Розпізнають наступні види стандартів: міжнародний, міждержавний та національний.
Міжнародний - стандарт, що прийнятий міжнародною організацією по стандартизації (ISO або IEC).
Міждержавний - стандарт, що прийнятий державами, приєднаними до договору про проведення єдиної політики в області стандартизації, метрології та сертифікації. Приймається державами безпосередньо.
Національний - це стандарт, що прийнятий національним органом однієї країни по стандартизації.