Смекни!
smekni.com

Злочини проти волі, честі та гідності особи (стр. 2 из 4)

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є:

1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Поняттям тяжкі наслідки охоплюється: заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що мало характер мучення), смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань у зв'язку з його раптовим зникненням тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч.? ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121 ч 1 або ч 2 ст. 115,4.3 ст. 120КК.

Захоплення заручників (ст. 147). Об'єктивна сторона складу цього злочину характеризується суспільне небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи. Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147 КК, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків може виражатися у формі умислу або необережності.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, розглядуваний злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 КК, переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер – спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення правочину тощо). Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.

Адресатами вимоги можуть бути:

1) державна або інша установа, підприємство чи організація, у т. ч. іноземна або міжнародна;

2) родичі заручника або інші фізичні особи (скажімо, його близькі);

3) службові особи.

Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є:

1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення злочином тяжких наслідків.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (у т. ч. такого, що спричинило смерть потерпілого), настання великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147 та ч. 2 ст. 115.

Підміна дитини (ст. 148). Цей злочин з об'єктивної сторони полягає у підміні чужої дитини.

Під дитиною у цій статті слід розуміти особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або при передачі дитини батькові, який не проживав з сім'єю, у разі смерті матері). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини.

Підміна – це заміна однієї дитини на іншу. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, для якої у даний час певна дитина юридичне є чужою.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливими або іншими особистими мотивами. Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження попри віх зусиль має померти, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку, з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи, може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149). З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.

Під продажем тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов'язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.

До іншої сплатної передачі можна віднести угоди (правочини) про міну, найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій особі у фактичну «власність» або для тимчасового використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу, надання лікувальних послуг, путівки в круїз тощо).

Під іншою незаконною угодою людини слід розуміти два види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передається у фактичну «власність» або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особи у фактичну «власність» або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої сплатної передачі), тобто з моменту фактичної передачі людини іншій особі (особам).

Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщення людини через державний кордон України.

Суб’єкт злочину загальний

Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив. Для третьої його форми обов'язковою ознакою є мета, якою є подальший продаж або інша передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через державний кордон України.

При цьому інтелектуальна ознака умислу винного характеризується усвідомленням того, що: а) ним здійснюються купівля або інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний кордон України; б) ця незаконна угода та наступне переміщення людини через державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або іншої передачі її іншій особі (особам); в) особа (особи), яка має придбати жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.

Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що нею усвідомлювався як неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.

Зазначена мета, як вказувалось вище, має альтернативний характер. Винна особа здійснює заволодіння людиною та її переміщення через державний кордон України для наступного продажу (іншої передачі), усвідомлюючи, що кінцевою метою такого продажу (іншої передачі) жертви злочину будуть: а) її сексуальна експлуатація; б) використання в порнобізнесі; в) втягнення у злочинну діяльність; г) залучення в боргову кабалу; д) усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях; е) використання в збройних конфліктах; є) експлуатація її праці.

Експлуатація праці – це присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами використання людини для експлуатації її праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Виконання такої роботи зазвичай не пов'язане з добровільною пропозицією працівником своїх послуг, а вимагається від нього під загрозою фізичного насильства.

Сексуальна експлуатація – це вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув'язненим, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.