Курсова робота
Купівля-продаж житла
План
Вступ
Поняття договору купівлі-продажу житла
Предмет та сторони договору купівлі-продажу житла
Зміст, порядок укладання та форма договору купівлі-продажу житла
Відповідальність сторін за договором купівлі-продажу житла
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Питання житла завжди було і буде актуальним для кожної людини, протягом всього її життя, бо ніде людина не почуває себе найбільш зручно, комфортно, і захищено так, як у власному домі.
За радянських часів було розроблено чимало програм щодо розвитку житлового фонду СРСР. 30 червня 1983 року Верховною Радою УРСР прийнято та введено в дію Житловий кодекс Української РСР, який встановлював право громадян лише на безстрокове користування жилими приміщеннями.
Першим нормативним актом, який дав значний поштовх для розвитку всіх форм власності, і в першу чергу на житло, став Закон України «Про власність», прийнятий Верховною Радою України 07 лютого 1991 року, який визначив рівноправність усіх форм власності (приватної, колективної, державної), а також право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, в тому числі і житлом. Згідно із статтею 15 Закону України «Про власність» кожному наймачеві жилого приміщення в будинку державного чи громадського фонду та членам його сім'ї було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством. Не зважаючи на застосування в Законі терміну «викуп», фактично законодавець мав на увазі придбання такого житла на умовах договору купівлі-продажу, для якого необхідне відповідне нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, в нашій країні з'явилися всі передумови для рівного розвитку усіх форм власності, що надавало власнику майна всі права по користуванню володінню та розпорядженню даним майном, при чому першочергова перевага стала надаватися праву приватної власності.
19 червня 1992 року було прийнято Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», яким передбачені два способи переходу квартири (будинку) у приватну власність:
- безоплатна передача громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю;
- продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Згідно з цим Законом, власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
28 червня 1996 року було прийнято Основний закон держави – Конституцію України. У статті 41 Конституції визначено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Закріплено непорушність права приватної власності, а також захищено власника від протиправного позбавлення права власності. Кожному гарантується право на житло.
Держава бере на себе обов'язки щодо створення умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, держава та органи місцевого самоврядування надають житло безоплатно або за доступну для них плату, відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
16 січня 2003 року був прийнятий новий Цивільний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, в якому відведено цілу главу праву власності на житло, дано визначення поняття житла взагалі та окремих його видів, зазначені права власника житлового будинку (квартири).
Розглянемо спосіб придбання житла шляхом укладання договору купівлі-продажу житла.
Поняття договору купівлі-продажу житла
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму[1]. Таке визначення договору купівлі-продажу повною мірою відноситься і до сфери купівлі-продажу житла.
Отже, за договором купівлі-продажу житла одна сторона (продавець) зобов’язується передати у власність іншій стороні (покупцю) житлове приміщення (житловий будинок, квартиру чи інше приміщення, призначене та придатне для постійного проживання у них), а покупець зобов’язується прийняти це житлове приміщення, і сплатити за нього обумовлену грошову суму. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна та перехід його у власність покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює появу в покупця абсолютного речового права.
Стосовно договорів купівлі-продажу житла, то чинне законодавство дозволяє провести класифікацію таких договорів. Цю класифікацію можна провести за різними критеріями, що дозволить визначити особливості окремих видів договорів купівлі-продажу житлових приміщень.
Отже, договори купівлі-продажу житла можна класифікувати за такими критеріями:
по предмету:
а) залежно від виду предмета:
- договір купівлі-продажу житлового будинку;
- договір купівлі-продажу квартири;
- договір купівлі-продажу частини житлового будинку;
- договір купівлі-продажу частини квартири;
- договір купівлі-продажу частки майна (будинку, квартири) у праві спільної часткової (сумісної) власності;
б) в залежності від цілісності предмета:
- договір купівлі-продажу житлового приміщення незавершеного будівництвом;
- договір закупівлі-продажу житлового приміщення, (закінченого об'єкта).
за підставами перебування житлового приміщення у власності:
договір купівлі-продажу житлового приміщення в житлово-будівельних і житлових кооперативах;
договір купівлі-продажу житлового приміщення, що належить на праві власності за іншими підставами (наприклад, у результаті приватизації);
за суб'єктами:
договір купівлі-продажу житлового приміщення між громадянами;
договір купівлі-продажу житлового приміщення за участю юридичних осіб (юридичної особи);
договір купівлі-продажу житлового приміщення за участю державних органів чи органів муніципальних утворень.
Договір купівлі-продажу юридичною літературою визначається як двосторонній, оплатний і консенсуальний договір.
З точки зору прав і обов'язків, якими наділені сторони за договором купівлі-продажу житла, він є двостороннім, оскільки права і обов'язки виникають як у продавця (обов'язок передати житло у власність покупцю і право вимагати отримання обумовленої договором грошової суми), так і в покупця (право вимагати передачі житла, і обов'язок сплати за нього гроші). Якщо розглядати такий договір з точки зору кількості сторін, то він може бути і багатостороннім. Коли у договорі сторонами виступають один продавець і один покупець, то він є двостороннім як за правами і обов'язками, так і за кількістю сторін. Однак, часто бувають випадки, коли продавець, який наприклад, відчужує свою частку у праві спільної часткової власності, один, а покупців може бути декілька. І навпаки, продавців, які продають кожен свою частку, декілька, а покупець, який одночасно купує всі частки – один. Таке положення, зокрема, випливає із ч. 4 ст. 626 ЦК[2] України, де вказано, що до договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір купівлі-продажу вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами.
Предмет та сторони договору купівлі-продажу житла
Із самої назви даного виду договорів випливає, що предметом договору купівлі-продажу житла виступає саме житло. В статтях 379, 380, 382[3] ЦК України дане визначення поняття житла взагалі та окремих його видів.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Законодавець не визначив, яке інше приміщення він вважає житлом, вказавши лише, що воно повинно бути призначене та придатне для постійного проживання, споруджене з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами. З цього виходить, що наприклад, дачний будинок, теж може бути визнаний житлом. Так само, житлом можна визнати окремі ізольовані кімнати в квартирах, якщо вони зареєстровані в якості таких в Бюро технічної інвентаризації (БТІ), школи-інтернати, гуртожитки, готелі, в яких особи проживають постійно і сплачують за таке проживання відповідну плату.
Предмет договору купівлі-продажу житла відноситься до індивідуально визначених речей, тобто наділений індивідуально визначеними ознаками, які відрізняють його від інших однорідних речей. Особливістю такого роду речей є їх юридична незамінність. Статтею 383 ЦК України чітко регламентовано, що власник житлового будинку, квартири не має права використовувати помешкання для промислового виробництва.