Побутує думка, що українські навчальні заклади готують велику кількість кваліфікованих кадрів, що складають потужний фонд робочої сили, яка може працювати саме в сфері виробництва ПЗ. Насправді, ситуація дещо інша. Програма навчальних закладів зовсім не пристосована до вимог сучасного бізнесу, і маючи досить сильні знання в академічних дисциплінах, випускники не мають досвіду в веденні реальних проектів.
До того ж керівництво вузів не розуміє, що програмування відрізняється від комерційного програмування. Для підготовки конкурентних кадрів потрібно паралельно з суто технічними дисциплінами вводити курси з основ менеджменту, ведення комерційних проектів, роботи з клієнтами, маркетингу проектів, промислового програмування.
Могутню конкурентну перевагу Індії саме в сфері офшорного програмування додає наявність великого пулу англомовної робочої сили. Це полегшує переговори індійських компаній із західними англомовними замовниками. Технічні навчальні заклади України приділяють мало уваги вивченню англійської мови, втрачаючи можливість приближення до західних ринків.
Значною перевагою індійських спеціалістів є висока якість продукції – всі серйозні компанії мають міжнародний сертифікат якості ISO 9000, а багато з підприємств працюють над отриманням більш строгого сертифікату CMM SEU[8]. Сертифікованість програмних продуктів, на мою думку, є один з бар’єрів, які дуже важко подолати національним компаніям, і для отримання таких стандартів потрібно як багато часу, так і значних фінансових вкладень.
Проаналізувавши ситуацію на ринку ПЗ України, а також ознайомившись з досвідом найбільш успішним країн на ринку програмного забезпечення, і в тому числі офшорного програмування, я дозволю собі сміливість стверджувати, що передумови для розвитку софтверної індустрії в Україні існують:
· потенціал нашого ринку ПЗ з врахуванням розробок на експорт, внутрішніх розробок та дистрибуції програмних продуктів, складає, за різним оцінками, $120-130 млн., експортний потенціал України оцінюється на рівні $32 млн.[9].
· з/п програміста в Україні перебуває на рівні, нижчому від світового;
· разом з тим, національні кадри досить технічно грамотні, і організація навчальних центрів на базі компанії інвестора дозволить підготувати високопрофесіональних спеціалістів;
· останнім часом все більшого поширення здобуває практика, коли закордонна компанія замовляє програмні продукти в країн, що спеціалізуються на офшорному програмуванні, тим самим обминаючи необхідність проходити через тривалі процедури, що вимагаються при організації міграції спеціаліста, а також економлячи значні кошти на різниці заробітної платні;
· За культурою та релігією Україна все-ж таки ближча до англосаксонських країн, основних імпортерів ПЗ, ніж, наприклад, Індія та інші азіатські країни – експортери ПЗ.
Які ж шляхи вирішення проблем, вказаних в попередньому розділі, і забезпечення прогресу ринку виробництва програмного забезпечення?
На думку автора, необхідно впровадити такі дії:
· забезпечити економічно стабільне середовище і створити імідж надійної держави;
· створити пільгові умови для надходження інвестицій в сферу ПЗ і виведення реальних спеціалістів з тіні – особливо для виробництв, що відправляють програмне забезпечення на експорт;
· створення технопарків – своєрідних анклавів, які мобілізували б потенціал галузі і забезпечили більш динамічний розвиток сектору;
· розробити прозорий і дієвий правовий комплекс, що врегульовував б інвестиційну діяльність в цілому, а також специфічні питання ринку ПЗ зокрема, особливо в питаннях офшорного програмування. В цьому контексті забезпечити дієвість законів про захист інтелектуальної власності;
· модернізувати систему підготовки спеціалістів в сфері інформаційних технологій, оскільки для успішної діяльності в сучасному бізнесі не достатньо бути лише професіоналом в програмуванні – потрібно мати навивки реального ведення комерційних проектів, маркетингу проектів, менеджменту, взаємодії з клієнтами;
· забезпечити умови для ефективної діяльності науково-дослідницьких комплексів, що працюють в сфері інформаційних технологій та інформатики.
Обґрунтування пропозицій, вибір альтернатив і роль держави в запропонованих заходах.
Загалом я бачу два шляхи розвитку галузі розробки програмного забезпечення. З одного боку, софтверна індустрія може орієнтуватись на внутрішні ринки і зосередити свої зусилля на задоволенні національного попиту на програмні продукти, а також спробувати витіснити з місцевих ринків виробників закордонного програмного забезпечення. Але в цьому сценарії існує декілька проблемних моментів. По-перше, ніша масового ПЗ, в тому числі масового офісного, уже жорстко зайнята, і чесно кажучи, я маю небагато надій на те, що місцевим виробникам ПЗ вдасться витіснити дитя Біла Гейтса. В будь-якому випадку, додатково зайнятий сегмент буде пов’язаний з надто великими витратами. Обсяги національного попиту на спеціалізовані програмні продукти не є високим, оскільки національні компанії поки що не мають потреби і змоги витрачати мільйони доларів на ПЗ. Крім того, місцеві споживачі не мають культури використання ліцензованого програмного забезпечення, і пройде деякий час, поки купівля дорого ПЗ стало звичайною практикою. Тобто, можемо зробити висновок, що національний попит не може поглинути достатні обсяги вироблених програмних продуктів, і орієнтація лише на місцевих споживачів не зможе забезпечити розвиток софтверної індустрії України.
Інший підхід полягає в орієнтації на експорт ПЗ, тобто спеціалізації на офшорному програмуванні. На мою думку, лише в такий спосіб українська економіка має шанси розвинути сектор виробництва програмних продуктів. Деякі передумови для вибору саме цього сценарію я вже згадував: об’ємний міжнародний попит на ПЗ (в минулому році на рівні $ 400-500 млрд., з яких лише $ 10 млрд. покривається за рахунок імпорту); достатній пул технічно грамотних кадрів; нижча порівняно із світовими стандартами заробітна платня програмістів.
Основною ідеєю запропонованих мною заходів є створення сприятливого інвестиційного клімату для активізації діяльності в сфері виробництва офшорного ПЗ. Основна роль в цьому покладається на державу, оскільки забезпечення середовища для підприємницької діяльності залишається на відповідальності держави, й тому на мою думку питання про обґрунтування запропонованих заходів та роль в цьому держави органічно переплітаються, і я викладу їх в одному розділі.
Отже, маючи всі вищенаведені передумови для розвитку галузі, керівництво повинно:
Забезпечити сприятливі умови для вкладення інвестицій в софтверний сектор України. Перш за все для здійснення цього потрібно мінімізувати ризики потенційних інвесторів шляхом забезпечення економічної та політичної стабільності завдяки впровадження зваженої макроекономічної політики і розробки функціонального законодавчого поля. Разом з тим держава повинна забезпечувати достатній рівень економічної свободи для активізації ринкових механізмів розвитку галузі.
Але детальніше зупинимось на тих діях уряду, які безпосередньо впливають на розвиток галузі ПЗ. Це, в першу чергу, створення пільгових умов для агентів, що здійснюють діяльність в секторі офшорного програмування: організація парків технологічного розвитку, де будуть діяти пільгові умови для виробництва ПЗ, що йде на експорт: знижені податкові ставки, надання податкових канікул, зменшення податків на суму, яка йде на навчання штату нових спеціалістів або на R&D. Тобто, сподіваюсь, що читачу загальний принцип стає зрозумілим, а розробка конкретних механізмів потребує додаткового аналізу для нейтралізації можливості зловживань наданими привілеями.
Що ж дадуть такі дії? Це, по-перше, стимулюватиме виведення більшої частини розпорошеного наявного виробництва ПЗ України з тіні і мобілізації його потенціалу в більш конкурентні великі компанії, що вже можуть виконувати конкурентні проекти.
Це також сприятиме надходженню в галузь національних фінансових ресурсів – як тих, що, зараз залишаються в тіні, так і вивезених з кордон. Капітали, вивезені за територію України, за деякими даними, досягають $ 40 млрд. [10]. Залучати іноземні інвестиції вигідно з двох причин: по-перше, як суто фінансові активи; по-друге, разом із іноземними інвестиціями залучається і закордонний досвід. Компанії – розробники ПЗ із іноземними інвестиціями можуть стати центрами поширення прикладу успішного налагодження бізнесу, управління персоналу, налагодження зв’язків з клієнтами.
Тобто, впровадження цих заходів дозволить не лише спрямувати фінансові ресурси в високотехнологічну галузь, але й сприятиме виходу тіньових спеціалістів на легальні ринки. А ринкові умови самі створили передумови для консолідації розпорошених кадрів в великі групи розробників (це якраз той випадок, коли загальний ефект більший, ніж сума складових), що значно підвищить конкурентність галузі в цілому. Свою ефективність довели створені парки технологічного розвитку, які можуть виступати як генератори імпульсів, від яких буде розповсюджуватись розвиток в регіони.
Ще раз хочу наголосити, що держава повинна створити і слідкувати за середовищем, а сама галузь буде розвиватись на ринкових засадах, що дуже влучно характеризується висловом «hands off, eyes open».
З іншого боку, постала гостра необхідність модернізувати систему освіту для підготовки спеціалістів, що можуть ефективно діяти в умовах міжнародного бізнесу, тобто державні інвестиції в людський капітал теж потрібно здійснювати цілеспрямовано і відмовитись від підготовки “спеціалістів широкого профілю”.