Бензол в тих концентраціях, які спостерігаються, здатний спричинити тільки хронічні отруєння. Проникаючи у вигляді парів у дихальні шляхи, він впливає, перш за все, на нервову систему і кровотворення. При цьому з'являються головний біль, зниження пам'яті, загальна слабість, швидка втомлюваність, диспептичні явища. У крові зменшується кількість лейкоцитів, можуть виникнути носові кровотечі, а також кровотечі з ясен, зменшується кількість еритроцитів.
Повітря газифікованих квартир може забруднюватись також вуглеводнями, які мають наркотичні й задушливі властивості. Деякі з них, зокрема 3,4-бензпірен, можуть викликати появу пухлин, Таким чином, можна прийти до висновку, що продукти згоряння газу, особливо неповного, при тривалому впливі різко погіршують здоров'я.
У практиці житлового будівництва іноді застосовують коридорне, або готельне розміщення квартир. Переважно це буває, коли будинки призначені для малосімейних і бездітних сімей, а також для гуртожитків. У цих випадках житлові кімнати розташовують обабіч центрального коридору. Кожна така квартира має 1-2 житлові кімнати, маленьку кухню, убиральню, невеликий передпокій і стінну шафу замість комори. Будинки повинні мати водогін,каналізацію, центральне опалення. При правильній орієнтації будівлі, наприклад в середніх широтах довгою віссю по меридіану або гелі-отермічній осі, можна задовільно інсолювати всі квартири.
На відміну від будинків із квартирами для сімейних, гуртожитки розраховані на проживання одиноких та сезонних робітників, студентів. ЦІ групи населення досить великі, особливо в промислових районах та великих містах.
Згідно із санітарними нормами і правилами для гуртожитків, площа спальні на одну особу в робітничих гуртожитках повинна бути не менше 4,5 м2, в студентських - 6м2 при висоті приміщення не менше 2,7 м; кількість осіб, які проживають в одній кімнаті відповідно 6 і 4 чоловік. У гуртожитках також передбачаються обов'язкові для гуртожитків підсобні приміщення. Додатково в гуртожитках на 300 чоловік і більше плануються їдальня, пральня і медичний пункт, а в окремих випадках - баня з дезінфекційною камерою. Обов'язковим є ізолятор з розрахунку 1 ліжко на 40 жителів.
Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням поділяється на сельбищну й виробничу, а також присадибні ділянки, включаючи землі фермерських та індивідуальних господарств, майданчики населеного пункту.
До сельбищної території входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, майдани, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми.
До виробничих територій входять зони і ділянки підприємств із виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки, ділянки комунально-складських та інших об'єктів, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, Інші території.
Основним структурним елементом сільського населеного пункту є його громадський центр, до складу якого входять головні установи управління і культурно-побутового обслуговування, а також площа для проведення масових заходів із розрахунку 8-12 м2 на одного жителя (більші показники - для малих сіл).
При плануванні сільських населених пунктів враховують географічні, кліматичні, геологічні та інші особливості. Так, у південних районах із спекотним кліматом бажано розміщувати населені пункти на підвищенні для кращого провітрювання. Для житлової забудови найкращим є сухий, пористий грунт, незабруднений стоками, хімічними і радіоактивними речовинами. Непридатними для житлової зони є ділянки землі, де влаштовувались скотомогильники, сміттєзвалища, а також колишні цвинтарі тощо.
Рівень ґрунтових вод повинен бути не меншим 2 м від поверхні грунту. Високе стояння ґрунтових вод чи заболочення негативно впливає на умови будівництва І подальшу експлуатацію наземних будівель та льохів (підвалів).
У сільському населеному пункті виділяють 2 зони: сельбищну і виробничу. До сельбищної зони належать житлові території, ділянки обслуговуючих установ, вулиці, парки, сквери. До виробничої -ділянки, на яких розміщені споруди з виробництва сільськогосподарської продукції: ферми, птахофабрики, ремонтні майстерні, складські приміщення, гаражі тощо. Основний тип сільського житла - одно і двоповерхові будинки з присадибною ділянкою і господарськими будівлями. Мінімальна відстань між житловими будівлями - не менше 15 м між торцями і 20 м між поздовжніми сторонами будинків. Кожна садиба має житлову і господарську зони.
Житлова площа однокімнатної квартири повинна бути не меншою 30 м3, двокімнатної — 43 м3, трикімнатної - 61 м3, чотирикімнатної — 73 м3, п'ятикімнатної - 87 м2. Площа загальної кімнати - не менше 20 м2, спальні для батьків - 12 м2, інших спалень, дитячої 10 м2.
Вхід у будинок роблять переважно через веранду або ґанок глибиною не менше 1,2 м. Кухня повинна мати площу не менше 8 м2. Обов'язково передбачаються комори для зберігання продуктів. Убиральні будують або надвірні з вигрібною ямою, або люфт-клозет. Найкращими є каналізовані убиральні. Розміри ванної кімнати - 1,5x2,0 м. Двері в убиральню й ванну кімнату необхідно відкривати назовні. Вхід у неканалізовані убиральні повинен бути через тамбур глибиною не менше 1 м.
Необхідно, щоб житлові кімнати і кухні мали природне освітлення. СК повинен бути не меншим 1:8 і не більшим 1:5,5. Температура повітря в приміщеннях для денного перебування - не меншою взимку 20-22 °С, відносна вологість - 30-60 %, швидкість руху повітря - 0,08-0,18 м/с.
Щоб запобігти забрудненню повітря кухонь, господарських приміщень, пралень тощо, необхідно передбачити влаштування природної витяжної вентиляції. Витяжна вентиляція житлових кімнат здійснюється через витяжні канали кухонь, убиралень, ванн. Вентиляція при цьому повинна бути найбільшою в кухні - 60-90 м3/год, ванній і убиральні (окремих) - 25 м3/год, сумісних санвузлах -50 м3/год, а в житлових кімнатах на 1 м2 площі - 3 м3/год.
Необхідно дотримуватися санітарних вимог майданчиків для компосту, дворових убиралень та очисних споруд каналізації, вони повинні знаходитись у глибині двору не ближче 20 м від вікон житлових будинків, у тому числі й сусідніх садиб; сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі дозволяється об'єднувати на суміжних ділянках. Дворову убиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби і на відстані 50 м від джерела водопостачання (колодязя), обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.
Крім житлового будинку, на присадибній ділянці для ведення підсобного господарства можуть бути: приміщення для зберігання господарського інвентарю, приготування кормів, господарський навіс (повітка), літня кухня, гараж, льох, теплиця тощо.
Тваринницькі (птахівницькі) господарства, склади для отрутохімікатів, гноєсховища слід розміщувати з підвітряного боку стосовно сельбищної зони. Ферми рогатої худоби розташовують за 300-1000 м від найближчих житлових будинків, а свиновідгодівельні ферми і комплекси - 1500-2000 м.
Польові стани бувають постійні й тимчасові. Переваги постійних польових таборів у тому, що в них споруджуються капітальні будівлі й можна там досягти кращих виробничих і санітарних умов. Плюси тимчасових польових станів у тому, що їх можна наблизити до місця роботи. Для польових станів вибирають суху підвищену місцевість площею 0,70-1,25 га, при цьому під забудову відводятьне більше 25 % території. Умовно стан поділяють на 2 сектори: виробничий і побутовий. Останній розташовують на підвищенні, з підвітряної сторони стосовно виробничого. Віддаль між секторами повинна бути не меншою 50 м. У цій проміжній зоні (між секторами) обладнують пункт водопостачання. У виробничому секторі, найдалІ від житлового, розташовують нафтосховище, тік, електростанцію, а найближче — складські приміщення.
У побутовому секторі розміщують житлові приміщення - гуртожитки полегшеного типу. В них передбачені окремі приміщення для сушіння одягу і взуття, приміщення для прання білизни, лазні (в літній період - душі із сонячним підігрівом води). В окремому будинку або в самому гуртожитку відкривають їдальню. Для обслуговування дітей на польовому стані влаштовують ясла та дитячий садок не більше як на 25 дітей. Вимоги до них такі ж самі, як І до стаціонарних дошкільних дитячих закладів.
Найважливіший гігієнічний західі, який належить здійснити -це організація водопостачання, яка забезпечувала б людей достатньою кількістю доброякісної води. Найкращою є, звичайно, артезіанська вода. Можливим є використання підґрунтової води з 2-3-го водоносних горизонтів. Для забору води обладнують шахтні або трубчасті колодязі. При відсутності на місці джерел доброякісної питної води треба організувати її привіз з дотриманням усіх санітарних вимог. Для цього треба виділити спеціальний транспорт та людину, яка пройшла медичний огляд.
У постійних польових станах окремо для чоловіків і жінок влаштовуються убиральні вигрібного або засипного типу не ближче 50 м від житла і кухні. Нечистоти в убиральнях треба постійно присипати землею. Територію польового стану максимально озеленюють. По всьому периметру і між секторами висаджують захисні смуги зелених насаджень.
ЛІТЕРАТУРА
1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. - М.: Медицина, 1988. - 320 с.
2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.
3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.
4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.
5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.
6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. - Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. - 328 с.
7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.
8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.
9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.
10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.
11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.