Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості.
Отже, сучасні грошові знаки є грошима для “рахунку”, які представляють вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.
На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання економічного життя суспільства.
Засіб обігу ¾ це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і заабезпечеють їх обіг.
Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується із попередньою функцією як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну.
Суть грошей у функціії засобу обігу полягає у тому, що гроші виступають посередником при обміні товарів.
Процес товарного обміну виражається формулою:
Т ¾ Г ¾ Т.
Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші ¾ на інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (Т¾Г¾Т) функціонування грошей як засіб обіігу представляє ланцюг безперервних актів: Т¾Г і Г¾Т тобто продажа здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне переміщення грошей іі товарів у протележних напрямках: гроші передаються продавцю, товари ¾ покупцю. Товарний і грошовий обіг виступають тут як похідні від товарного обміну. Участь грошей в товарному обміні надає йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей як засіб обігу товарообмін став набагато зручнішим і більш ефективним.
Гроші є ідеальним засобом товарного обміну. Це означає, що за гроші можна будь-коли придбати любий із усього набору товарів, що поступають на ринок. Наприклад, якщо ви працюєте, ви обмінюєте результати вашої праці на гроші. Якщо ви купуєте товари, ви обмінюєте ваші гроші на товари. Безпосереднє споживання грошей немає сенсу. Особливість споживної вартості грошей ¾ це їх здатність обмінюватись на будь-який товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовільнити свої потреби тобто придбати певні товари або послуги.
Для того, щоб бути засобом обігу, гроші повинні користуватися загальним визнанням з боку суб¢єктів ринку. Йдеться про суспільне визнання здатності грошей виконувати функцію посередника обміну товарів. Слід урахувати, що суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші здатні представляти вартість, а точніше ¾ виступати у функції збереження вартості. Гроші успішно виконують цю функцію до тих пір, поки їх вартість (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною. Суб¢єкти ринку приймають гроші в обмін на товари чи послуги оскільки переконані, що вони в будь-який момент зиожуть обміняти гроші на еквівалентні матеріальні блага. Навпаки, знецінення грошей викликає у суб¢єктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання швидше їх обміняти на товари, що стимулює ажіотажний попит. Водночас учасники бізнесу вважають доцільним перехід до бартерного обміну, ніж продати свої товари за гроші, які мають тенденцію до різкого знецінення.
У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх кількість. При цьому зовсім не иає значення в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого, товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб¢єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв¢язку обігу грошей і товарів. Так в обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у безпосередньому зв¢язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї якості.
Маса грошей, що функціонує в сфері обігу:
Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів то послуг, що реалізуються, і обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це загальний закон грошового обігу.
Попит на гроші як засіб обігу залежить не тільки від об¢єму покупок товарів та послуг, але і від вартості грошей, періодичності виплати заробітної плати, від доступності позичок, тобто від ступеня розвитку грошово-кредитної системи.
Важливою ознакою функції грошей засобу обігу є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійних акти ¾ продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі. А це вносить суттєві зміни у ринкові відносини:
* по-перше, як засіб обігу гроші дають можливість суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін, економлять ресурси і час обміну товару на товар, а значить сприяють економії витрат обігу;
* по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації виробництва;
* по-третє, на відміну від бартерного обміну, де єдиною можливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє процесу розширеного відтворення.
Разом з тим у схемі (Т-Г-Т) акт продажі (Т-Г) не означає досягнення мети обміну жодним з власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний обмін не відбудеться. У даному випадку гроші на певний період часу випадають із обігу, а це може призвести до порушення безперервного процесу товарного обігу, в чому приховується абстрактна можливість кризи збуту і неплатежів. У нашій країні у зв¢язку з інфляційними процесами, що набрали широкого розмаху в період переходу до ринкової системи господарювання, спричинили звуження сфери функціонування грошей як засобу обігу, стихійного запровадження натурального товарообміну (бартеру), нелегального проникнення у сферу обігу іноземної валюти, переважно, американського долара. Внаслідок чого порушилась система товарно-грошових відносин.
Альтернативою товарного обміну або бартеру може бути раціонування ¾ це коли держава застосовує у торгівлі розподільчі талони. Ці талони дають їх власникам право на придбання певної кількості споживчих товарів із виділеного набору. Мета раціонування ¾ обмежити попит на товари в умовах контрольованих цін і швидкого зростання номінальних доходів окремих верств населення. Інакше кажучи ¾ це державна програма “замороження” цін на окремі види товарів в умовах зростання інфляції. З допомогою політики раціонування держава має можливість у даній ситуації контролювати попит та обсяги постачання товарів. Але, далеко не завжди система раціонування, випробована в Україні, була ефективною. На практиці, як засвідчує досвід, дуже трудно розподілити талони на всі види продуктів, що виробляються в суспільстві; надзвичайно трудно домогтись того, щоб кількість талонів точно відповідала реальному набору товарів. Крім того, раціонування обмежує споживчий вибір. Внаслідок чого, система раціонування послабляється, а талони втрачають свій специфічний характер і стають просто ще одним видом грошей.
Засіб платежу ¾ це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов¢язань між суб¢єктами економічних відносин.
Функція грошей як засіб платежу за змістом є продовженням функції грошей засобу обігу і появилась вона пізніше на вищій стадії розвитку товарного виробництва і кредитних відносин. Ця функція грошей формально не є обов¢язковою. Якщо гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, то логічно вони можуть існувати без функцій засобу платежу. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу. Це значить, що товари безпосередньо продаються не за гроші, а під боргові зобов¢язання покупця. Товар поступає у розпорядження покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець ¾ боржником.