МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.
УКРАЇНА У СВІТОВІЙ СПІЛЬНОТІ
ВСТУП
У соціально-полiтичному життi суспiльства значне мiсце посiдають мiжнароднi вiдносини держав свiтової спiльноти, яка у наш час налiчує більше 220 країн. Сучасні країни свiту мають рiзний рiвень економiчного, соцiального та духовного розвитку, з'єднанi у рiзнi мiжнароднi регiональнi органiзацiї. Це об'єктивно зумовлює необхiднiсть постiйного розвитку та удосконалення мiжнародних вiдносин, зовнiшньої полiтики кожної країни.
Метою лекцiї є розгляд сутностi та змiсту міжнародних відносин, зовнішньої політики, дипломатії та інших категорій теми. Ми розглянемо загальну характеристику сучасної міжнародної ситуації, еволюцію міжнародних відносин. А також геополітичні особливості, основні напрямки та цілі зовнішньої політики сучасної України.
Виходячи з цього ми розглянемо у лекції такі питання:
1. Сутність, зміст, еволюція та роль міжнародних відносин і зовнішньої політики держави.
2. Зовнішня політика України.Україна у світовій спільноті.
СУТНІСТЬ, ЗМІСТ, ЕВОЛЮЦІЯ ТА РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
Розподіл відносин між народами на зовнішні та внутрішні пройшов при виникненні держав. Як тільки з'явились суверенні держави, а з ними і кордони - відразу відбулося виділення зовнішньої політики, під якою розумілись дії, що виходили за ці кордони. Внутрішні відносини відрізняються від зовнішніх тим, що як правило, грунтуються на відносинах підкорення та панування. Зовнішні ж відносини можуть будуватися тільки на рівноправній засаді.
Одночасно з розподілом відносин на внутрішні та зовнішні держава встановлювала контроль над діями любих іноземних сил на своїй території, а непідконтрольні акції розцінювались як втручання у внутрішні справи.
У традиційних суспільствах (рабовласницькому, феодальному) прагнення до завоювання нових земель було цілком природним. Звичайно завоювання освячували ідеєю "боговибраності" якого-небудь народу. Суперечки та конфлікти між державами переростали у війни. За 56 віків людської цивілізації відбулося 14,5 тисяч війн, у яких загинуло 3,6 млрд. людей.
В історії зафіксовано 8000 мирних договорів, багато з яких укладалися на вічні часи, а строк дії не перевищував 10 років. Війна сприймалась як споконвічний історичний феномен. Стародавні римляни казали: "Хочеш миру - готуй війну".
Військова сила держави вважалася самостійною категорією і лише приблизно відповідала рівню її соціально-економічного розвитку. Не випадково "варварські племена" не раз громили цивілізовані країни. Кожний розумів мир як свою перемогу. Пакс Романа - мир по-римському наступив коли усе Середземномор'я та Західна Європа виявилися підконтрольними Риму.
Після великих географічних відкриттів XV ст., по мірі розвитку капіталізму у Європі відбулися зміни у міжнародній політиці : вона набула глобального характеру. ХХ ст. багате на міжнародні події. Усе сторіччя пройшло під знаком небезпеки та виявилося найкровавішим в історії людства. На зміну блоковому протиборству імперій після 1-ї світової війни прийшла Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин, що була схвалена країнами - переможницями: США, Англією, Францією, Італією, Японією.
У центрі цієї системи вперше стала міжнародна організація Ліга націй. Але вона не змогла вирішити міжнародні проблеми. Знову почалася світова війна.
У 1945 році була створена ООН, але переможна ейфорія була недовгою. Система міжнародних відносин, що була сформована у роки "холодної війни", суттєво відрізнялась від проектів військової пори. За 50 з лишнім післявоєнних років в світі відбулося 250 війн, в яких приймали участь 90 держав ,а загинуло 35 млн. людей. Але по мірі накопичення ядерної зброї змінилися акценти у формулі пруського генерала Клаузевиця "Війна - це продовження політики іншими засобами." Ядерна війна вже не може бути продовженням політики.
Зараз у міжнародних відносинах протистоять два процеси: міжнародні конфлікти та міжнародне співробітництво. Найбільша ступінь конфліктності характерна для регіонів Близького Сходу, колишньої Югославії, колишнього СРСР, Африки та ін. У Сербії, Хорватії ,Грузії, Чеченській Республіці та деяких районах Північного Кавказу конфлікти вилилися у справжні військові дії із людськими жертвами, руйнуванням міст та сел. Тому дуже важливою проблемою міжнародних відносин є припинення військових конфліктів, подолання конфліктних ситуацій шляхом переговорів, компромісів та досягнення балансу інтересів між конфліктуючими сторонами.
Що таке зовнішня політика ? Зовнішня політика - це частина міжнародних відносин, діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів та потреб на міжнародній арені.
Зовнішня політика будь-якої держави є продовженням внутрішньої політики. Головна мета зовнішньої політики - забезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення національної безпеки та добробуту народу. Зовнішня політика зв’язана із пануючим економічним укладом, суспільним та державним устроєм суспільства і висловлює їх на міжнародній арені. Одночасно зовнішня політика держави має цілий ряд специфічних, тільки їй притаманних особливостей. Вона має більш широкі просторові та соціальні виміри, бо характеризує собою взаємодію з двома або більше країнами. Зовнішня політика визначається зовнішніми факторами, міжнародними обставинами, бо кожна держава існує не ізольовано, а у системі держав, у системі міжнародних відносин.
У кінцевому рахунку і внутрішня і зовнішня політика вирішують одну задачу - забезпечують збереження, ствердження та розвиток існуючої у даній державісистеми суспільних відносин. Але у рамках цієї принципової спільності кожна з двох царин політики має свою важливу специфіку. Методи вирішення внутрішньополітичних задач визначаються тим, що держава - володіє монополією на політичну владу у даному суспільстві. На міжнародній арені центру влади не існує, там діють суверенні держави, які у принципі рівноправні і відносини між котрими складаються у результаті боротьби та переговорів, різного роду згод та компромісів.
Одним з найважливіших напрямків зовнішньополітичної діяльності держави є дипломатична діяльність. Що таке дипломатія? Слово "дипломатія" походить від грецького слова "диплома" (у Стародавній Греції - подвійні дошки з письменами, які підтверджують повноваження).
Дипломатія - один з основних засобів зовнішньої політики держави, це офіційна діяльність держав та урядів, міністрів іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях, по захисту прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном.
У залежності від історичного моменту завдання дипломатії змінювались : від обслуговування війни до перетворення її на систему засобів проведення переговорів та забезпечення мирних умов взаємодії держав.
Зовнішньоекономічні цілі держави реалізуються також шляхом встановлення та розширення торгово-економічних ,науково-технічних , кредитно-фінансових та культурних зв’язків. Ці зв’язки підтримуються як на офіційному рівні так і за допомогою суспільних та приватних організацій та установ.
Відносини між державами здійснюються у формі встановлення та підтримки дипломатичних відносин. Вони передбачають взаємне визнання , що особливо важливо при появі у світовій спільноті нової незалежної держави, на яку у разі визнання розповсюджується принцип суверенітету та невтручання у внутрішні справи. Це головна умова, якою формалізуються міжнародні відносини. Невизнання однією державою іншої - не просто показник того, що вони з будь-яких приводів "не дружать", а ситуація, яка виводить їх відносини з царини політико-правового регулювання та рівноправного існування. У цьому смислі дипломатичні відносини - це необхідний мінімум нормальних зв’язків між країнами.
У наш час на політичній карті світу існує приблизно 220 держав.
Якщо уявити розмаїття відносин між ними як ниті, що зв’язують їх одне з одним, то у більшості випадків вони будуть вичерпані тільки лінією підтримки дипломатичних відносин. Дійсно, інтенсивність та глибина двосторонніх контактів у масштабі усього світу, в цілому, мала. Що пов’язує Бангладеш та Фіджі, Руанду та Парагвай, Фінляндію та Нікарагуа, Люксембург та Пакистан окрім взаємного визнання факту існування та чергових вітань з приводу національних свят ? Навіть провідні країни світу не вважають можливим відкривати свої посольства, постійні представництва та консульства всюди.
Розміри та кількість офіційних установ однієї держави у другій завжди відображають реальний рівень контактів та зв’язків, що залежать від історично складених відносин та важливості того чи іншого регіону для зовнішньої політики даної країни.
Тісна взаємодія у політичній, військовій, економічній та культурній сферах між державами об’єктивно переводить їх відносини у повнокровне співробітництво, яке реалізується шляхом різноманітних, окрім дипломатичних, каналів. Але, безперечно, найважливішу функцію дипломатія як засіб спілкування між країнами виконує при колективному узгодженні інтересів. Особливо актуально її значення у наш час, коли світова спільнота має світові та регіональні інститути.
Найважливіший з них - Організації Об’єднаних Націй (ООН), яка була заснована у 1945 році з метою підтримки колективної безпеки і діюча нині як механізм узгодження позицій країн у зовнішній політиці.
У статуті ООН закріплені принципи міжнародного співробітництва : суверенна рівність усіх її членів, розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами, відмова від погрози силою або її застосування, невтручання ООН у справи, що входять до внутрішньої компетенції суверенної держави.