Смекни!
smekni.com

Масова комунікація парадокс сучасного суспільства (стр. 1 из 4)

Реферат з інформатики

Масова комунікація – парадокс сучасного суспільства


Парадокс сучасності полягає в тім, що в нову добу людина, з однієї сторони, залежить від технологічного розвитку власного суспільства, а з іншої сторони, вона сама відповідає за своє майбутнє, яке творить своїм інтелектом та здатністю до самовдосконалення. Через це, повторимо, людина стає головним суб’єктом і головним об’єктом Глобального інформаційного Суспільства, його засобом і метою одночасно.

П.Лазарсфельд і Р.Мертон розглядають масову комунікацію (МК) у контексті організованої нею соціальної дії і спровокованих масових смаків. На їх погляд- масова комунікація являє собою потік комунікативних дій з метою (крім чисто інформаційних, просвітницьких цілей):

1)присвоєння певного статусу суспільним проблемам, особистостям, організаціям і суспільним рухам;

2) зміцнення соціальних норм;

3)наркотизації соціуму.

"Те, що масова комунікація підвищує рівень інформованості широких верств населення є безперечним. Разом з тим, що зростає потік повідомлень масової комунікації може ненавмисно відволікати енергію людей від активної участі до пасивного знання".

У сучасному світі- комунікація усе більш пронизує різні сторони життя людини. Інформація, яка циркулює по каналах комунікації, перетворює суспільство в інформаційне. А.І.Ракітов сформулював основні характеристики цього суспільства.

1. Можливість для будь-якого суб'єкта макро- і мікросоціального середовища одержати будь-яку інформацію і знання, необхідні для життєдіяльності, втілення особистої і соціальної творчості.

2. Наявність для цих цілей відповідної сучасної технологічної бази.

3. Наявність інфраструктур, здатних забезпечити створення необхідних національних інформаційних ресурсів і адекватного науково-виробничого творчого макро- і мікросередовища.

4. Прискорена автоматизація і роботизація всіх сфер виробництва і керування.

5. Радикальні зміни в самому соціальному мікросередовищі по розвитку сфери інформаційної діяльності і послуг. Іншими словами, - забезпечення усього соціокультурного циклу відповідними каналами комунікації та обслуговуючим персоналом.

Інформаційна сфера поступово стає фундаментальним базисом усіх видів економічної діяльності – від фінансово-кредитних операцій до промислового і сільськогосподарського виробництва, бо вона виконує найважливішу функцію – інформаційне забезпечення господарської діяльності та керівництво нею. Сучасне матеріальне виробництво набуває розвитку в принципово нових умовах, серед яких, по-перше, наростаюче вичерпування природних ресурсів, і особливо тих, що не поновлюються. По-друге, екологічна катастрофа, що насувається. По-третє, демографічний дисбаланс. Вчетверте - зростаюча нерівномірність і розрив в економічному, індустріальному, інформаційному розвитку різних країн світу. Нарешті, вп’яте, прискорений розвиток високих наукових технологій та інформаційних процесів необхідними темпами відбувається лише в декількох розвинутих країнах світу.

Подібні кардинальні зміни дозволяють говорити про становлення в світі “нової економіки”.

Одна з головних критик сучасного інформаційно-комунікаційного розвитку зосереджується на монополії на певні знання. Виникає загроза, що прошарок людей (в глобальному аспекті – держави чи групи держав), оволодівши суспільно-значущими інформаційними ресурсами віддаляється від інших людей, використовуючи дану інформацію для маніпуляції та легітимації власного курсу, ігноруючи інтереси і потреби інших людей. В умовах, коли інформація та знання становляться безпосередньою виробничою силою, виникає монопольний ресурс, що характеризується абсолютно новими якостями, з якими ніколи раніше не зіштовхувалася суспільна свідомість та виробництво.

З однієї сторони, саме засвоювання людиною знань та інформації тотожньо в певній мірі виробництву нового знання; в той же час передача його іншим людям не зменшує кількості цього ресурсу; таким чином, він виявляється практично невичерпним. Його виробництво та використання змінюють характер цілей та задач, що стоять перед людиною, формують нову систему мотивів діяльності і, отже, виявляються базою для становлення в суспільстві нових соціальних груп, що мають основні ознаки класів.

З іншої сторони, доступ до цього специфічного ресурсу обмежений, так як знання відмінні від більшості індустріальних благ своєю рідкістю і невідтворенням, а затрати, що вимагаються для їхнього створення не пропорційні отримуваним результатам. Тому цінність знання визначається законами цін монопольних благ, і його творці – окремі особи чи цілі співтовариства – опиняються у виключному положенні щодо інших. В цьому контексті особової уваги заслуговує той факт, що окремі індивіди, соціальні групи та цілі нації, що користуються сьогодні усіма перевагами технологічного процесу, розпоряджаються багатством, яке вони не присвоїли в ході експлуатації пригнічених класів, а скоріше створили самі своєю творчою діяльністю, не відняли силою, а придбали в результаті ринкового обміну. Це стає, по суті, глобальною, а для країн – загальнонаціональною проблемою, про яку останнім часом усі частіше говорять у світі.

Мова йде про так звану “цифрову прірву” (Digital Gap, Digital Divide), що розділяє суспільство на дві частини: тих, хто має можливість (а часом, просто змушений) користатися високими технологіями (IT, Internet, телекомунікаціями та ін.), і тих, кому вони по різних причинах недоступні (у тому числі через їхнє неприйняття). Проблема полягає в тім, що швидкість такого розшарування суспільства росте вже навряд чи не експоненційно( Поздняков В., 46)

Це є наслідком того, що в сучасному світі, де інформація оновлюється дуже швидко та від цього залежить вже сам процес існування людини, не всі поспівають за цим процесом, тобто людина часто достатньо об’єктивно не може використовувати свій інтелектуальний ресурс чи є обмеженою в цьому внаслідок різних причин.

З іншої сторони, є ще один нюанс, який полягає в тому, що цей процес породжує певні комплекси у самої людини, яка не може в силу цих обставин осягнути певний масив знань і тому виникають вже психологічні проблеми.

Формування такого суспільства зв'язано з інформаційно-комп'ютерною революцією. У ній необхідно виділити ряд глобальних процесів, способстующих виникненню цього суспільства. Це: електронізація, комп'ютеризація, медиатизація, і, нарешті, інформатизація всього суспільства (А.И.Ракитов. Філософія комп'ютерної революції. М., 1991, с. 32-33).

Масова комунікація за допомогою технічних ЗМК породила масову ж культуру саме в погоні за масовим "свіжоспеченими" або запозиченими "культуремами", позбавленими глибоких раціональних і ценнісних якостей. Їх місце посідає культурний товар, культурний продукт, легко засвоюваний, тому що він впливає насамперед на емоції і так само легко забувається. Саме тому сучасні ЗМК з дня в день, оперуюють штампами і прийомами. Закордонні дослідники пов'язують такий наступ масової культури через засоби масової комунікації з тим, що ця опосередкована культура як би зливається, возз'єднується з вітальними (життєвими) потребами людини - потребою в їжі, у продовження роду, у житлі, одязі, з іншими фізіологічними потребами . Вона витісняє зі свідомості саму думку про ціннісні, духовні потреби, потреби в успадкуванні культурної і моральної пам'яті народу і нації.

Технологічний прогрес стає основою нового суспільства і це явно видно на прикладі розвинутих країн, що дозволяє провідним вченим акцентувати увагу на тому, що суспільство в нову епоху “стає електронним”[i]. Набагато раніше З. Бжезинський визначив це суспільство як те, “що формується у всіх відношеннях під впливом сучасної техніки та електроніки”, і де, в той же час, “де індустріальні процеси вже не є вирішальним фактором соціальних змін і еволюції образу життя, соціального устрою та моральних цінностей”[ii]( Brzezinski, 4). Тобто в новому суспільстві гармонійно поєднуються технічна та соціальна сфера, не домінуючи одна над іншою, а взаємодіючи задля подальшого суспільного прогресу.

Інший мислитель, Елвін Тоффлер, який теж є одним з головних ідеологів інформаційного суспільства, не дає однозначного визначення новій цивілізації, але через всі свої твори проводить думку про її принципово новий характер, що представляє собою новий кодекс поведінки і виводить людство за межі концентрації сили, коштів і влади.

Інші дослідники пов’язують нове суспільство з розвитком комунікаційних мереж та й інтерпретують його в цьому контексті. З’являються концепції суспільства мережевого інтелекту (Тапскотт), підкреслюється мережевий характер майбутніх соціальних структур (Кастельс) та ін. Суспільство в даних концепціях виступає як стійка мережа, павутина (схожа на Інтернет з технологічної точки зору) інформаційних зв’язків та взаємодій, причому такої структури набувають всі рівні соціальної організації. Провідний соціолог Мануель Кастельс відмічає, що відтепер “глобальні мережі інструментального обміну селективно підключають або відключають індивідів, групи, райони і навіть країни відповідно до їхньої значущості для виконання цілей, що обробляються в мережі, у безперервному потоці стратегічних рішень”. Через це становлення суспільства такого типу набуває глобального характеру, торкаючись усіх без винятку країн і соціумів. Але положення і статус цих акторів вже буде залежати від них самих, від їхньої політики та потенціалу, а також ступеня включеності в ці процеси.

З огляду на це необхідно звернутися до політичної сфери, бо саме в цих специфічних відносинах лежить основа поступу у майбутнє. Адже, так чи інакше, відсутність політичної стратегії переходу до інформаційного суспільства та нормативного забезпечення цього процесу в системі права та світогляду громадян, навряд чи дасть змогу говорити про ефективні і безболісні тактики щодо цього, і тим більше про вступ у інформаційну еру на рівних з іншими.