При визначенні засад валютно-курсової політики на 1999 р. НБУ передбачав утримання валютного коридору в межах 3,4-4,6 грн/дол. США всіма наявними методами монетарної політики. Курс 5,2163 грн/дол. США на кінець року свідчить про те, що валютний коридор не був дотриманий. На 2000 р. НБУ визначив, що найприйнятливішою для України буде політика плаваючого курсу.
В Україні у 1996 і 1997 рр. теж спостерігалась ревальвація національної грошової одиниці. Тому валютно–курсова політика в цей час негативно впливала на стан платіжного балансу, який і без цього мав негативне сальдо рахунку поточних операцій.
В Україні у 2000 р. певний період також спостерігається ревальвація гривні. У Росії за 1999 р. позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило більше 40 млрд дол. США, а в Україні - лише 2,3 млрд дол., причому за рахунок торгівлі послугами при від’ємному сальдо торгівлі товарами. Якщо ж врахувати, що темпи інфляції в Україні у 2000 р. більші за російські і до того ж фактично за півроку досягли запланованого річного рівня, стає зрозумілим, що негативний вплив фактору ревальвації національної грошової одиниці є для України значно більш відчутним, ніж для РФ. Зрештою, Росія може дозволити собі навіть незначну ревальвацію рубля, тоді як для України за умов недостатньої ефективності зовнішньоторговельної діяльності ревальвація гривні аж ніяк не бажана.
Взагалі реалізація валютно–курсової політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики. В той же час досягнення певної мети шляхом проведення адекватної валютно-курсової політики є доволі складною задачею для обох держав внаслідок обмеженості інструментів грошово-кредитної політики і слабкого розвитку фінансових ринків. Для України додатковим стримуючим фактором є недостатні обсяги валютних резервів НБУ.
Валютно–курсова політика повинна забезпечити збалансованість цілей макроекономіки (рівень інфляції) та мікроекономіки (конкурентоздатність експорту). Цьому відповідає збалансованість девальвації національної грошової одиниці та інфляції при їх невисоких рівнях. На відміну від України, Росії певним чином вдалося цього досягти протягом кінця 1996 р. - початку 1998 р.
Отже, відповідність між динамікою валютного курсу гривні і темпами інфляції дасть можливість певним чином узгодити інтереси експортерів та імпортерів. Проведення такої політики є цілком прийнятним як для залучення іноземних інвестицій з метою проведення структурної перебудови економіки і технологічного переозброєння підприємств, так і для виконання зобов’язань по зовнішніх боргах. При цьому враховується і те, що значні українські експортери в той же час можуть бути значними імпортерами енергоносіїв. В першу чергу це стосується металургійних підприємств.
У Росії та в Україні стабілізація валютного курсу національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютного регулювання. Суть валютного регулювання полягає у введенні певних обмежень щодо здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей в країну чи за її межі і т.і. Ці обмеження є законодавчою та адміністративною регламентацією через лімітування, ліцензування чи, навіть, заборону проведення вказаних операцій. Валютний контроль - це контроль за дотриманням валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій.
Валютне регулювання має на меті:
забезпечення держави валютою;
підтримку валютного курсу національної грошової одиниці;
підтримку платіжного балансу.
В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання у Росії та в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.
Потрібно відзначити, що більшість країн, які мають зараз валютний ринок практично без обмежень і вільноконвертовану валюту (це майже всі країни Західної Європи, США, Японія та інші), при здійсненні економічних перетворень до того моменту використовували політику жорстких обмежень на проведення поточних валютних операцій і рух капіталу, поки з’явилась можливість для повного зняття всіх обмежень на переміщення валютних ресурсів у середині країни та за її межі. Отже, здійснення валютного регулювання у Росії та в Україні не є унікальним явищем.
Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. І нічого дивного немає в тому, що багато підприємств виступає проти валютних обмежень. Як приклад можна привести норму обов’язкового продажу частини валютних надходжень підприємствами - експортерами, яка становить у Росії 75%, а в Україні - 50%. Підприємства-експортери дійсно втрачають від цього продажу валюти. Їм доводиться платити банкам за вимушену конвертацію валюти і нести втрати на курсовій різниці у зв’язку з можливою девальвацією національної грошової одиниці за час, що мине від моменту обов’язкового продажу до моменту купівлі валюти. Звісно, обов’язковий продаж частини валютних надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначалась на стані валютного ринку.
До основних обмежень, що визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:
централізація валютних операцій у центральному та уповноважених комерційних банках;
ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому повинна бути доведена необхідність виконання валютної операції; існує навіть повна заборона певних валютних операцій;
обмеження конвертованості валют - відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків;
обов’язкове декларування зарубіжних авуарів;
контроль за валютними позиціями комерційних банків;
ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;
контроль за грою на термінах на валютному ринку;
видача банкам ліцензії на здійснення валютних операцій лише за наявності певних обсягів статутного капіталу.
Відповідно до платіжного балансу, потрібно виділити дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції та фінансові операції (рух капіталів, інвестицій та інше). Форми валютних обмежень відображають їх зміст і структуру, відповідно до сфер застосування цих обмежень.
По поточних операціях використовуються такі форми обмежень:
блокування виручки іноземних експортерів від продажу товару в даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;
обов’язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами - резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію; обмеження по термінам цього продажу;
обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам; в деяких країнах імпортер зобов’язаний внести на депозит певну суму національної валюти для одержання валютної ліцензії;
обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти;
заборона продажу товарів за рубежем за національну валюту;
заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
регулювання строків платежів по експорту та імпорту товарів і строків надходження імпортних товарів в разі здійснення попередньої оплати;
наявність кількох валютних курсів - диференційовані курсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах.
При негативному сальдо рахунку поточних операцій використовуються наступні заходи щодо обмеження вивезення і стимулювання надходження капіталу з метою підтримки курсу національної валюти:
обмеження для резидентів на вивезення валютних цінностей та інвестування за кордоном;
контроль за діяльністю фінансових ринків: здійснення валютних операцій з дозволу центрального банку чи урядових органів; залучення іноземних кредитів з дозволу органів валютного контролю; обмеження участі банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті.
Вказані вище обмеження характеризують в цілому суть валютного регулювання і валютного контролю. Більшість із них використовувались чи використовуються в Україні та Російській Федерації.
Введення обмежень на вивезення валютних цінностей у зв’язку з негативним сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу в основному стосується України. В той же час застосування цих обмежень з метою зменшити вивезення капіталу стосується обох держав.
Правове забезпечення валютного регулювання і валютного контролю в РФ репрезентовано численними законодавчими і нормативними документами та актами. Серед них - Закон РФ, Укази президента, постанови Думи і Ради Федерації, нормативні документи ЦБ РФ, уряду, окремих міністерств і комітетів, Федеральної податкової служби, Федеральної служби валютного та експортного контролю і т.і.
основою валютного законодавства Російської Федерації є Закон "О валютном регулировании и валютном контроле" від 09.10.1992 р. № 3615-1. Він визначає загальні принципи здійснення валютного регулювання і валютного контролю. У розвиток окремих положень цього закону підготовлено цілий ряд інших нормативних документів, головним чином Центрального банку РФ. До цього часу діють "Основные положения о регулировании валютных операций на территории СССР" (лист Держбанка СРСР від 24 травня 1991 р. № 352).
Відповідно до цього Закону, об’єктом валютного регулювання в РФ є валюта і валютні цінності. Вживаються такі поняття: "валюта РФ", "іноземна валюта", а також "валютні цінності", які включають іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті, дорогоцінні матеріали та природні дорогоцінні камені. Суб’єктами валютних відносин виступають резиденти і нерезиденти. В основу цього поділу на резидентів і нерезидентів покладено визнаний міжнародним правом критерій осілості.