Смекни!
smekni.com

Професійне консультування та професійне самовизначення (стр. 1 из 7)

Реферат з психології

ПРОФЕСІЙНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

ТА ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ

ПЛАН

1. Консультування.

2. Професійне консультування. Загальні підходи в профорієнтаційній роботі.

3. Рекомендації.

4. Додатки.


1.Щороку реальний попит на кваліфіковані психологічні послуги неухильно зростає і разом з тим зростає кількість псевдо-професіоналів, які пропонують такі послуги. Украй швидкий, вибуховий розвиток вітчизняного психологічно­го консультування, що відбувається останніми роками, призводить до розми­вання меж професійної і непрофесійної психологічної допомоги різним вер­ствам населення. Контролювати ринкову стихію, дбаючи як про захист клієнта, так і про захист професіонала, ніхто всерйоз поки що не намагається.

Таким чином, специфіка консультування у тому, що консультант відмовляється від погляду на клієнта, як на хворого, не зовсім здорового чи ненормального. Перед консультантом завжди знаходиться людина, яка пе­реживає не кращі часи і шукає допомоги.

Консультування - це передусім допомога клієнтові в кращому розумінні себе, усвідомленні своїх справжніх проблем, у саморегуляції, подоланні конфліктів, розв'язанні складних життєвих колізій. Це допомога в оптимізації життєдіяльності, спілкування, сфери сімейних, професійних стосунків, адаптації до нових, незвичних умов існування. Коротко кажучи, це допомога в гармонізації себе, свого оточення та способу життя.

Консультування є передусім превентивною, попереджальною роботою, яка не дає проблемам надто загостритися, стати хронічними. Інколи кон­сультування стає першою фазою подальшої глибокої і тривалої психотера­певтичної роботи. Під час консультування цілеспрямовано актуалізуються внутрішні ресурси людини, що звернулася по допомогу, стимулюються її власні потенції.

Завдання консультування, його ефективність та тривалість

З якими скаргами найчастіше звертаються до кризового консультанта люди? Вони перебувають у стані розпачу, пригніченості, розгубленості, переживаючи тяжку втрату, опинившись перед болісним вибором, втративши орієнтацію у своєму житті, їм страшно, вони нікому не довіряють, підозрюю­чи скрізь зради, несподівані напади, жахливі приниження, небезпечні взає­мини. Вони вкрай напружені, виснажені, самотні, нещасні. Кризові клієнти шукають допомоги навіть не у розв'язанні своїх реальних проблем, а у полег­шенні суб'єктивно нестерпного емоційного стану. І цей запит не можна не враховувати, хоча він інколи і не звучить.

Найперше завдання консультування - допомога клієнтові в усвідом­ленні його справжнього запиту. Людина має взяти на себе відповідальність за напрямок подальшої роботи, визначитися з пріоритетами, відповісти кон­кретно, над чим саме вона хоче працювати. Лише після цього вона буде здат­ною йти на той глибинний контакт, який абсолютно необхідний для досяг­нення стійкого успіху.

Перший крок на цьому шляху - поступово забезпечити певний рівень до­віри. Це завдання не вирішується одномоментно. На нього інколи витрачається чимало зустрічей. Але без такого адаптаційного етапу обійтися неможливо. Якщо довіри немає, контакт формальний, ніякого поступу вперед в усвідомленні влас­ної проблеми не буде. Щоб довіра зростала, консультант має створити безпечний простір, у якому людина поступово відчула б себе захищені.

3. Фрейд вважав, що таїна людини просочується крізь пори ЇЇ шкіри.

Треба навчитися її бачити, відчувати, розуміти. А для цього необхідно не лише слухати, а й уважно дивитись, придивлятись, спостерігаючи водночас і за собою, за власними відчуттями, які інколи стають найважливішими інди­каторами у роботі з клієнтом. У спостереженні дрібниць немає, важливою може стати будь-яка деталь.

Як людина домовляється про першу зустріч? Тривожно? Напружено? Надмірно деталізуючи всі можливі аспекти майбутньої роботи чи, навпаки, вкрай лаконічно, суто по-діловому? Як вона заходить до кімнати: рішучо, невпевнено, намагаючись довести, що з нею все гаразд? Яке місце для себе вибирає? Дехто сідає так, щоб обов'язково бачити перед собою двері, трима­ючи все під контролем, дехто шукає затишний куточок, щоб там заховатися. Важливо, яким голосом (тихо, голосно, швидко, дуже повільно) клієпт-новачок починає розповідати. Що відбувається з його диханням, позою, мімікою, інтонаціями? Як він реагує на запитання?

Молодий консультант працює не один рік, щоб навчитися слухати клієнта, водночас спостерігаючи за його невербальною поведінкою та чітко відстежуючи свої власні реакції. Бажано так розподіляти увагу, щоб власний емоційний стан завжди був у фокусі, щоб можна було не лише відчути тепло, симпатію до клієнта або «спіймати» у собі якесь напруження, роздратування, але й усвідомити витоки цих почуттів у минулому досвіді. Можливо, клієнт Вам когось нагадує. Можливо, його візитові передував* дуже напружений день, загострення конфлікту на роботі чи вдома.

Якщо забувати про власний стан, не стежити за своєю мімікою чи поста­вою, не відчувати, як змінюється дихання і колір обличчя у відповідь на роз­повідь клієнта, не звертатися вчасно до своїх колег по допомогу щодо влас­них проблем та супервізію, необхідного для консультування простору взаєм­ної довіри не буде створено.

Консультант створює цей простір, коли він по-справжньому готовий прий­мати все, що йому приніс клієнт. Приймати без поспіху, який часто відчу­вається у початківців, без зайвих запитань, що ними інколи так переванта­жують першу зустріч. Приймати без бажання відразу показати, як за пер­шою розповіддю клієнта розумному консультантові вже бачиться його ретальна прихована проблема.

Щоб зняти напругу, яка нерідко виникає під час першого контакту, особ­ливо якщо клієнт не поспішає говорити про свої проблеми, непогано висло­вити повагу до його рішення звернутися до консультанта. Це дійсно дуже непросто прийти до незнайомої людини і відразу спробувати бути з нею відвертою. Треба мати мужність, щоб у нашій країні, де поки що не дуже популярні такі візити, відважитись па цей крок. В інших культурних умовах дозволити собі це рішення легше, тому що звичніше. Така підтримка клієнтові допоможе трохи розслабитися і почати працювати.

Інколи забезпечення першої сповіді стає вирішальним у консультуванні.

Клієнт вперше проговорює вголос усе, що його бентежить, озвучуючи, означу­ючи не лише факти свого нелегкого життя, але й дуже приховані, потаємні почуття, передбачення, припущення. Нерідко наприкінці зустрічі доводиться чути: «Я ніколи про це нікому не розповідав і навіть не уявляв, що колись зможу розказати». Виговорившись, клієнт потроху починає бачити свої життєві обставини зі сторони, більш відсторонено, що вже на самому початку прино­сить певне полегшення. Тактовність, делікатність консультанта, відсутність зайвої допитливості допомагає людині, яка пішла на ризик відвертості, не шкодувати з приводу своєї сповіді, знайти в собі сили для продовження праці.

Другим кроком після встановлення стосунків довіри є крок поступового наближення до реальності. Він теж ніколи не буває миттєвим.

Під час консультування клієнт за підтримки психолога працює над прий­няттям тих життєвих обставин, які є на сьогодні, тієї історії, яку неможливо змінити, тих почуттів, які він насправді переживає. Деякі автори називають цей процес адеквацією або розширенням свідомості. Людина навчається більш адекватно сприймати себе, свої обмеження, реальніше дивитись на свою життєву ситуацію, свої можливості тощо.

Не можна забувати і про клієнтські очікування щодо майбутніх резуль­татів спільної праці. Ці очікування теж мають бути реалістичними. Кон­сультант не буде обіцяти повернути чоловіка, який пішов до іншої жінки, чи зробити так, щоб одинока людина через місяць знайшла своє щастя. Довіра зростає, якщо бути чесним з тим, хто шукає допомоги, обговорюючи перс­пективи праці та її тривалість.

Третій крок полягає в тому, щоб дати змогу клієнтові відчути себе авто­ром усього, що з ним трапляється. Повірити у власні сили. Під час консуль­тування поступово відбувається підвищення рівня суб'єктності клієнта, він стає інтернальнішим, тобто бере на себе відповідальність. Типові запитання «Хто винний?», «Чому все це трапилось саме зі мною?» втрачають акту­альність, і людина починає шукати шляхи розв'язання проблеми.

Що вважати критерієм успішності психологічної допомоги?

Суб'єктивні чинники на зразок самопочуття клієнта, його задоволеність серією консультацій? Чи оцінки близьких, товаришів, друзів, які вважають, що людина достоту змінилася у кращий бік, що її не впізнати? Чи так звані об'єктивні чинники на кшталт досягнення консультантом мети, яку він перед собою поставив?

Щодо ефективності остаточної відповіді немає. Найголовнішими все-таки більшість вважає оцінки клієнта щодо пробудження самостійності, автоном­ності, почуття цілісності, підвищення життєвої активності, зростання почут­тя благополуччя. Дехто підкреслює досягнення внутрішнього спокою, стабільно позитивного ставлення до себе, дехто говорить про нову якість життя.

Найдивовижніші дані щодо ефективності психологічної допомоги наво­дить усім відомий Г. Айзенк, стверджуючи, що ремісія без лікування (так звана «спонтанна ремісія») розвивається настільки часто, як і поліпшення стану після психотерапії (1994). І про це треба пам'ятати особливо консультантам-початківцям, н перевищувати власної значущості. Всі ми лише супро­воджуємо людину у її праці над собою, лише створюємо умови, які полегшу­ють цей непростий шлях до більшого самоусвідомлення та самосприйняття.

Порівняння психоаналітичного, біхевіорального, гештальтистського, психодраматичного та інших видів консультування не дає остаточних даних щодо більшої ефективності якогось із них. У кожного є свої плюси й мінуси. Головне в питанні ефективності - особистість психолога, його професійність і віра клієнта передусім у цю людину, в корисність для себе того специфічно­го контакту, який створюється під час консультацій. Як підкреслює І. Ялом, лікує атмосфера, що виникає в кабінеті психотерапевта, лікує його вміння слухати.