Розподіл між класичними та соціальними правами не є абсолютним. Наприклад, класичне право на справедливий суд вимагає від держави не тільки невтручання в діяльність судових установ, але й створення умов для їх нормального функціонування.
Незважаючи на те, що метою прав людини є захист кожного окремого індивіда, деякі з них можуть здійснюватись індивідами лише спільно: свобода мирних зібрань, право створювати профсоюзи та вступати до них, тощо.
Права людини та міжнародне право
Міжнародне право регулює велике коло питань, що включають до свого складу безпеку, дипломатичні відносини, торгівлю, культуру і, звісно, права людини. Існує велика різниця між системою міжнародного права та правовим системами окремих держав. В міжнародному праві немає єдиної законодавчої влади, а також інституту, що має, як виконавча влада в окремій державі, монополію на використання сили. Тож міжнародне право, в тому числі й міжнародне право в галузі прав людини, може з¢явитись лише за згодою держав, що є його суб¢єктами, та значною мірою залежить від згоди окремих держав дотримуватись його.
Приєднуючись до угоди по правам людини, держава бере на себе зобов¢язання виконувати зазначені в ньому зобов¢язання та забезпечувати відповідність своїх національних законів положенням договору. Таким чином, приєднання до угоди у галузі прав людини передбачає підзвітність держави перед світовою спільнотою, перед іншими державами, що також ратифікували цю угоду, перед власними громадянами та іншими особами, що проживають на його території.
Право міжнародних угод є головною часткою сучасного міжнародного права. Окрім угод існує велика кількість інших документів (декларації, резолюції, акти...), що не мають обов¢язкової сили. Але ці документи мають значний моральний вплив та є політичним руководством для держав при проведенні ними політики. Цінність цих документів у їх признанні та прийнятті значною кількістю держав, тож навіть не маючи обов¢язкової сили, вони можуть розглядатись як документи, що декларують загально прийняти принципи в межах міжнародного суспільства. Найкращім прикладом є Загальна декларація прав людини, що не є обов¢язковою з формальної точки зору. В той же час Декларація є основою багатьох інших документів, що мають обов¢язкову силу. “Загальна декларація в якості загального стандарту прогресу для усіх народів та всіх націй ... не тільки виділяє політичну думку нашого часу, але й впливає на мислення законодавців усього світу”. (Даг Хаммаршельд, другий Генеральний секретар ООН 1953-1961 рр.)
Міжнародні організації з прав людини та їх діяльність
Організація об’єднаних націй (www.un.org)
Право на развитие является показателем уважения всех других прав человека. Наша цель заключается в том, чтобы создать условия, при которых все люди могут максимально раскрыть свои потенциальные возможности и содействовать развитию общества в целом.
Кофи Аннан, Генеральный секретарь ООН
ООН ¾ це універсальна міжурядова міжнародна організація, що допомагає державам усього світу знаходити шляхи врегулювання конфліктів та розв’язувати з якими повсякчас зустрічаються люди. Основою діяльності ООН є Устав ¾ міжнародний договір, згідно з яким держави-члени зобов¢язуються також й приймати міри для захисту прав людини в усьому світі.
Генеральна асамблея, яку іноді називають найближчим аналогом загальносвітового парламенту, є головним радним органом ООН. В ній представлені усі держави-члени, кожне з яких має один голос. Асамблея має право обговорювати на своїх засіданнях усі питання в межах уставу ООН. Вона також виробляє рекомендації у цілях “сприяння здійсненню прав людини та головних свобод для усіх без різниці раси, мови, релігії”. Починаючи з 1948 року Генеральна асамблея прийняла значну кількість декларацій та конвенцій з питань прав людини. Питання з прав людини обговорюються у Третьому комітеті Генеральної асамблеї. Прийняті Комітетом проекти резолюцій та рішень виносяться на розгляд пленарного засідання Генеральної Асамблеї та приймаються простою більшістю голосів.
Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР)
Економічна та Соціальна Рада складається з 54 держав, третина яких щорічно перевибирається Генеральною Асамблеєю. Згідно з Уставом ООН, ЕКОСОР “має повноваження давати рекомендації в цілях заохочення поваги та дотримання прав людини та основних свобод для усіх”, а також “створює комісії в економічній та соціальній галузях для заохочення прав людини”. Рада може готувати для розгляду Генеральною Асамблеєю проекти конвенцій та організовувати міжнародні конференції з питань прав людини. Багато стандартів та механізмів у галузі прав людини було прийнято (затверджено) резолюціями та рішеннями ЕКОСОРу.
Комісія з прав людини є головним органом ООН з прав людини та може займатися різними питаннями, що торкаються цих прав. Комісія почала свою роботу у 1947 році.
Комісія складається з 53 держав, третина яких щорічно переобирається ЕКОСОРом. Сесії проходять щорічно. Комісія готує дослідження по правам людини, рекомендації та проекти міжнародних документів; виконує спеціальні доручення ЕКОСОРу, в тому числі й розглядає заяви, що торкаються порушення прав людини та займається розглядом повідомлень відносно цих порушень; здійснює тісне співробітництво з усіма іншими органами ООН, до компетенції яких входять питання прав людини. Крім того Комісія грає головну роль в процесі контролю за дотриманням прав людини в усьому світі. Саме в межах комісії окремі держави або недержавні установи мають змогу піднімати будь-які питання, що торкаються прав людини.
Підкомісія по заохоченню та захисту прав людини
В 1947 році на своїй першій сесії Комісія ООН з прав людини заснувала Підкомісію по запобіганню дискримінації та захисту меншостей з метою: “а) проводити дослідження, особливо на основі Загальної декларації прав людини, та давати Комісії рекомендації по правам людини про зупинення дискримінації будь-якого роду у відношенні прав людини та головних свобод та захисту расових, національних, релігійних та мовних меншостей; та б) виконувати будь-які інші функції, які можуть бути покладені на неї ЕКОСОРом”. З 27 липня 1999 року Підкомісія має назву ¾ підкомісія по заохоченню та захисту прав людини.
До складу підкомісії входить 26 експертів у галузі прав людини, що обираються Комісією з прав людини на 4 роки. Члени підкомісії виступають у власній якості, а не як представники держав.
Підкомісія займається широким колом питань прав людини та є тим органом, який ініціює дискусію з приводу нових проблем у галузі прав людини та привертає увагу комісії з прав людини до загострення ситуації з правами людини в окремих країнах. Підкомісія заснувала чотири робочих групи, які збираються перед щорічною сесією: Робочу групу по повідомленням, що розглядає повідомлення, які торкаються порушення прав людини, та доводить до відома Підкомісії ті повідомлення, які вочевидь є свідоцтвами систематичних та підтверджених грубих порушень прав людини; Робочу групу з питань рабства, включаючи експлуатацію дитячої праці тощо; Робочу групу з питань корінного населення; Робочу групу з питань меншостей. Підкомісія також може створювати сесійні робочі групи для розгляду окремих питань порядку денного.
По деяким питань підкомісія приймає власні рішення та резолюції, по інших вона розробляє проекти резолюцій та рішення для розгляду Комісією з прав людини та ЕКОСОРом.
Адреса:
Sub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights
United Nations Office at Geneva
Palais des Nations, 8-14 avenue de la Paix,
1211 Geneva 10, Switzerland
Верховний комісар ООН з прав людини
20 грудня 1993 року Генеральна асамблея ООН заснувала пост верховного комісара ООН з прав людини, який є головною посадовою особою, відповідальною за координацію усієї діяльності у галузі прав людини в межах ООН. Головною задачею верховного комісара є сприяння повному здійсненню усіх прав людини шляхом проведення до життя відповідних рішень, прийнятих керуючими органами ООН.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини складається приблизно з 200 працівників і складається з 3 відділів: 1) відділ досліджень та права на розвиток, який проводить дослідницьку та аналітичну роботу з різних питань прав людини та розробляє стратегію здійснення права на розвиток; 2) відділ служб підтримки, якій здійснює допомогу Комісії з прав людини, Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини; 3) відділ програмної діяльності, який займається програмами технічної допомоги у галузі прав людини окремим країнам, забезпечує роботу спеціальних доповідачів та робочих груп по розслідуванню порушень прав людини на місцях, сприяє здійсненню освітніх програм.