Причини такого розриву:
* витіснення з обігу металічних грошей та зниження обсягів комерційного кредиту (внаслідок недовіри)
* державне нормування розподілу та контроль за Р.;
* співвідношення швидкості обігу грошей.
У 1920 році взяли курс на деформацію, тобто на політику дорогих грошей (підвищення облікової ставки).
Інфляція після 1 світової війни була нетривалою, бюджет 1920-1921 року було заплановано без дефіциту (збільшення податків + частину знищених паперових грошей вилучено за обігу).
Після стабілізації почалася грошова реформа, що проводилася у 1925-1928 році (реставрація фунту с.). Внаслідок грошової реформи було введено золотозлитковий стандарт, отже поновлено розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом але з обмеженнями: обміну підлягали тільки банкноти на суму більше 1700 фунтів стерлінгів, на 12,5 кг золота.
Грошова реформа закінчилася прийняттям закону про надання банку Англії на фідуціарну емісію 260 млн. ф.с.
У 20-ті роки курс ф.с. був завищений у порівнянні із його купівельною спроможністю: підвищення курсу було не лише наслідком підвищення купівельної спроможності, а й наслідком надмірного попиту на валюту, що обмінювалася на золото.
Все це стимулювало імпорт в країну.
Світова економічна криза 1929-1933 рр. послабила позиції Великобританії на зовнішньому ринку і викликала відплив капіталів з країни. У вересні 1931 розмін ф.с. на золото було припинено. Таким чином, золотий стандарт зазнав остаточного краху: країна перейшла до паперової грошової системи. Курс ф.с. почав падати.
1932 р. золотий запас банку Англії було передано у розпорядження так званого валютного фонду, який було створено при казначействі Великобританії і використано для регулювання курсі ф.с.
До 2 світової війни Англія ввела вільну конверотованість своєї валюти до валют інших країн. З початком 2 світової війни в Англія переходять до валютних обмежень (припинено вільний обмін ф.с. крім стерлингової зони) - валютне угрупування країн колишньої британської імперії, яке склалося історично під егідою і проводило більш-менш узгоджену політику у сфері міжнародних валютних відносин з переважним використанням ф.с. у валютних операціях.
До цього існував стерлинговий блок (виник у 1931)
Особливості:
* юридично стерлингова зона не мала централізованого керівного органу;
* діяльність здійснюється на базі джентельменських угод банку та казначейства.
Із введенням валютних обмежень було встановлено офіційний курс на рівні 4$ за 1 ф.с. і цей курс не змінювався до девальвації 1949 року.
Золотий вміст ф.с. - 3.6 г золота.
За період 2 світової війни грошова маса збільшилася у 2.5 рази, а ціни зросли на 75%, хоча розміри інфляції були нижче ніж у інших країнах.
Причини:
питома вага податків у фінансуванні воєних витрат (більше 40%)
значна роль зовнішніх джерел фінансування (колоніальна імперія)
державний контроль над цінами.
Англія згідно з рішенням Бреттон-Вудськолї конференції з 1 липня 1947 року ввела обмежену конвертованість валюти для нерезидентів. Це призвело до збільшення темпів втрати залишків золотих запасів країни, тому 20 вересня 1947 року було введено жорсткі валютні обмеження.
Після 2 світової війни Англія довго зберігала карткову систему та контроль над цінами. Наявність великого зовнішнього боргу та дефіцит платіжного балансу стали причиною збереження жорстких валютних обмежень до кінця 50-х років. Лише в кінці 1958 року було введено вільний обмін ф.с. на $ та інші валюти, але лише за поточні операції платіжного балансу і лише для нерезидентів, за іншими операціями валютні обмеження зберіглися до 1979 року.
У післявоєнний час темпи інфляції в Англії були більшими ніж в інших країнах. Головна причина - хронічна інфляція та дефіцит платіжного балансу.
За 1945-80 роки дефіцит платіжного балансу зріс з 23 до 95 млрд.ф.с.
Після 2 світової війни відбулося падіння курсі ф.с., як результат цього - було проведено девальвацію ф.с. у 1949 році.
Курс ф.с. було знижено на 30,5% і офіційний курс становив 1ф.с.=2.8$.
1967 - чергова девальвація (на 14%), новий курс - 2.4$ за 1 ф.с., але ця девальвація була доповнена різкими фінансовими обмеженнями.
1969-1971 - велике позитивне сальдо за поточними операціями платіжного балансу.
У 1971 році ф.с. було револьвовано : 1 ф.с. = 2.6$.
1972 - встановлено режим плаваючого валютного курсу. З цього часу почалося різке падіння курсу англійської валюти.
З середини 1977 року позиції англійської валюти відносно змінилися. Причини: приток капіталів у країну з початком видобутку нафти у Північному морі.
1979 р.- знято всі валютні обмеження
1979 -1982 рр. - криза - відплив капіталу, падіння курсу . Це триває і дотепер.: 1 ф.с. = 1.65 - 1.67 $.
Із 60-х років стерлінгова зона почала розпадатися і зараз практично не існує.
Міжнародна роль ф.с. з роками зменшилася. На початок 1 світової війни біля 80% зовнішньої торгівля здійснювалося у англійській валюті, після 2 світової війни біля 50%, зараз - 5-6%.
Доля ф.с. у золото-валютних резервах країн : післявоєнні роки - 20%, зараз - 2%. Ф.с. втрачає статус світового резервного фонду.
2.Сучасний стан кредитної системи Великобританії.
Правове регламентування грошово-кредитної системи пройшло декілька етапів. Особливо слід виділити 70-80-ті роки нашого століття. Саме в цей час було прийнято послідовно 2 законодавчих акти, які складають основу законодавчого регулювання банків:
- закон 1979 року;
- закон 1987 року.
У банківському законодавстві Великобританії до 1979 року відсутнім було офіційне визначення терміну “банк”. Тобто кожна організація, яка могла продемонструвати три основні банківські функції (приймати депозити, видавати кредити, проводити розрахунково-касове обслуговування) могла називатися ”банком”.
У 1979 році з прийняттям Закону про банки, особливу увагу було приділено саме визначенню терміну “банк”. Було вказано, що під банком розуміється така компанія, яка визначається у якості банку державним банком Англії. Такий підхід мав два наслідки:
* бакн Англії отримав монопольне право дозволяти чи недозволяти банківську діяльність тій чи іншій установі.
* кожна організація, яка вирішала стати банком, отримувала чіткий план придбання необхідного їй статусу, тобто отримати ліцензію банку Англії.
Для одержання ліцензії на банківську діяльність від банку Англії:
* відповідна організація повинна переконати, що має достатній капітал ( не менше 5 млн. ф.с.)
* відповідну ліквідність
* реальний бізнес-план
* адекватну систему організації та контролю
* чесні наміри стосовно здійснення цієї діяльності
* майстерність та розсудливість у її здійсненні.
Якщо установа відповідає цим умовам, то державний банк повинен надати ліцензію.
Але є виключення, які складають дисконтні дома (discount houses), для них непотрібна ліцензія збоку банку Англії. Під виключення підпадають також банківські установи з обмеженими функціями (ліцензовані установи по прийому депозитів), ці організації отримують дозвіл на обмежені банківські функції і на практиці перед тим, як отримати статус банку, установа має пройти випробувальний термін в якості такої установи з обмеженими банківськими функціями.
Банк Англії також є має право анулювати статус банку у вже існуючих банків.
Другий Закон (1987) не відмінив повністю положення закону 1979 року, а лише доповнив деякі положення. Головне доповнення стосувалося системи захисту депозитів. Згідно закону 1987 року схема захисту депозитів в цілому залишилася незмінною, але максимальна сума вкладу , по якому надається 75-процентна компенсація підвищилася до 15000 ф.с.
Згідно закону 1987 року основою банківської системи Великобританії є банк Англії. Він був заснований як акціонерна компанія в 1694 році, як комерційна кредитна установа. Цей банк був найпотужнішим, і з самого початку діяльності виконував операції по дорученню королівського двору. З середини XVII ст. цей банк почав виконувати функції центрального емісійного банку, а з прийняттям банківського акту Роберта Піля (1844 р.) цей банк офіційно отримав статус центрального банку.
Основні положення акту Роберта Піля:
1. вся емісія банку Англії, яка перевищувала 14 млн. ф.с. повинна була на 100% забезпечуватися золотом. Тобто офіційно допускався розмір незабезпеченої емісії в 14 млн ф.с.
2. емісія інших банків обмежувалася сумою на момент прийняття закону.
3. при зливанні комерційних банків або при відкритті перефірійними банками своїх відділень у Лондоні вони взагалі втрачали право емісії, а частина (2/3) права переходило до банку Англії.
До кінця XIX ст. майже всі комерційні банки втратили право банкнотної емісії і банк Англії перетворився у центральний банк, але з законодавчої точки зору єдиним банком з правом емісії банкнот цей банк став тільки у 1921 році.
Після 2 світової війни у 1946 р. уряд лейбористів здійснив націоналізацію Банку Англії (шляхом викупу акцій в обмін на 3-%-тні облігації державної позики в відношенні 1:4).
Банк Англії сьогодні тримає основні рахунки уряду, здійснює операції щодо урядових позик, збереження золотого запасу. Головним завданням банку Англії єє забезпечення життєдіяльності грошово-кредитної системи країни.
Банку Англії (з боку нагляду за діяльністю комерційних банків) встановлює мінімальний набір правил для діяльності фінансових інститутів. Але разом з тим, Банк Англії не гарантує, що ці інститути будуть їх виконувати, тобто правила в значній мірі носять характер рекомендацій.
Другий рівень англійської банківської системи: самі комерційні банки. Згідно законодавству вони розділяються на:
* роздрібні
* оптові
Роздрібні банки призначені переважно для задоволення потреб громадян та малого бізнесу. Головні роздрібні банки мають досить розгалужену мережу, яка нараховує 12 тис. філій. До 75% дорослого населення мають рахунки в банку, а більше як 1/3 мають депозитні рахунки.