Таким чином, механізм управління зайнятістю має бути еластичним, чітко реагувати на зміни в суспільстві, де живуть і працюють люди, різні за рівнем розвитку, свідомістю, інтересами, дисциплінованістю тощо. Тільки так реально можна забезпечити мотиваційний механізм залучення трудящих до продуктивності праці, який дозволяв би, з одного боку, забезпечити високу ефективність їх використання в народному господарстві, а з іншого - подолати вплив ряду негативних явищ у сфері зайнятості населення, що дісталися у спадок від адміністративно-командної системи.
З урахуванням цього центр ваги повинен бути перенесений на вироблення змістовних аспектів зайнятості за рахунок керування нею. Складовими елементами такого механізму мають стати:
· визначення пріоритетних напрямів формування збалансованості робочої сили (професійно-кваліфікаційної, статево-вікової структури трудових ресурсів у галузевому і регіональному планах) з рівнем і структурою виробництва, оскільки незбалансованість між попитом і пропозицією робочої сили і розвитком виробництва серйозно дестабілізує економіку;
· оцінка забезпечення народного господарства за галузями і регіонами трудовими ресурсами, вибір і організаційно-економічна оцінка пріоритетів формування організаційно-економічного механізму зайнятості;
· аналіз і корекція соціально-економічних параметрів кожного з пріоритетних напрямів залежно від реальної соціально-економічної ситуації в країні;
· вироблення системи заходів державного контролю, спрямованих на оптимізацію галузевих і регіональних пропорцій у розподілі трудових ресурсів, підвищення їх зайнятості і ефективного використання.
Відмінною ознакою такого механізму має бути не його директивний характер, а рекомендаційний, індикативний характер. Він повинен створювати сприятливі умови кожній ланці служби зайнятості, незалежно від рівня, самостійно визначати власну стратегію розвитку, яка допомагала б підприємствам та населенню реалізовувати державні гарантії зайнятості, права громадян на працю, безкоштовну допомогу в процесі працевлаштування, умови для професійної підготовки та навчання, професійної переорієнтації, соціального захисту від негативних наслідків безробіття чи нестабільної зайнятості. Це по-перше.
По-друге, при управлінні зайнятістю треба звернути особливу увагу на дослідження допускових меж зайнятості. У межах 2-5 незайнятість можна розглядати як елемент неминучих витрат рухливості трудового потенціалу.
По-третє, в ході соціально-економічних перетворень руйнується стара командно-адміністративна система і створюються передумови для ринкової. "Територія" нового укладу розшириться одночасно з відтворенням старого. Обидва уклади існують ніби в автономних режимах. Відволікаючи на підтримання свого "існування" більшу частину ресурсів і управлінських структур, старий уклад створює нездоланні труднощі для становлення нового. В зв’язку з цим неминучі соціальні колізії і посилення напруження в суспільстві. Потрібні відповідні механізми, спрямовані на ліквідацію старих монопольних структур, перерозподілу ресурсів з традиційних сфер на нові, що дозволить забезпечити розв’язування глобальної проблеми у сфері трудових відносин - збалансування робочих місць і робочої сили.
Третій підхід до управління зайнятістю означає, що воно:
· має формуватися в кожному регіоні на основі пріоритетності потреб та інтересів людей з урахуванням соціально-економічних, демографічних, природно-кліматичних, історичних особливостей;
· має не лише забезпечувати ефективну зайнятість на основі суспільнокорисного характеру трудової діяльності, а й формувати оптимальну структуру народного господарства (співвідношення між сферами, галузями, видами виробництва та ін.), яка забезпечила би розподіл суспільної праці відповідно до загальнонаціональних інтересів;
· має розвиватися під впливом структурної перебудови всіх галузей народного господарства, які визначають основні умови залучення трудових ресурсів до продуктивної діяльності, активно впливати на вибір форм участі у тій чи іншій сфері суспільнокорисної діяльності на основі власних інтересів і коливань соціально-економічної кон’юнктури, визначати для себе сфери заняття: державна чи приватна, навчання чи домашнє господарство.
Отже, удосконалення умов зайнятості населення спрямоване на створення реальних засад забезпечення конституційного права на працю, гармонізацію інтересів особи і суспільства, формування психологічної готовності кожної людини брати на себе відповідальність за результати своєї діяльності, і гарантію сприятливих можливостей нормального відновлення і розвитку затрачуваних у виробничій діяльності життєвих сил людини (сучасні режими праці і відпочинку, фізичного і духовного розвитку, професійного вдосконалення).
Можна зробити висновок, що тимчасові заходи, якими б вони не були, не розв’яжуть проблеми зайнятості населення. Пріоритетними в боротьбі з безробіттям мають бути державна концепція стимулювання економічного росту, підвищення ефективності сучасного виробництва, підвищення продуктивності праці, які повинні розглядатися, як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості, а також створення Національного фонду зайнятості, який фінансував би державні програми допомоги тим, хто втратив роботу, перепідготовку, компенсацію часткового безробіття, модернізації, конверсії і децентралізації виробництва.
Для вирішення цих завдань необхідно:
· визначити загальні законодавчо встановлювані принципи організації зайнятості на підприємствах усіх форм власності;
· розробити механізм гнучких форм зайнятості за потребами розвитку виробництва та економічної ситуації, що склалась, не створюючи соціальної напруженості при звільненні працівників;
· забезпечити економічні і правові умови для введення нової концепції зайнятості;
· законодавчо закріпити роль інституту соціально-трудового партнерства в питаннях регулювання зайнятості населення (на загальнодержавному, регіональному, галузевому рівнях і рівні підприємств);
· чітко розмежувати повноваження у сфері регулювання зайнятості міждержавними органами управління і органами виконавчої влади; регіональних суб’єктів.