Смекни!
smekni.com

Конституція України-Основний Закон суспільства і держави (стр. 1 из 6)

Зміст.

Стор

Вступ 2
1. Основні положення, вчення про Конституцію. 4
2. Конституція України-Основний Закон суспільства і держави. 8
2.1. Поняття і класифікація конституцій. 8
2.2. Загальна характеристика діючої Конституції України. 10
2.3. Принципи та юридичні властивості Конституції України. 15
3. Сучасні проблеми Конституційного розвитку в Україні. 18
Висновок.Список використаної літератури. 2225

Вступ

Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь-яка конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку.

Як відомо, 26 червня 1996 року сталася чи не найвизначніша подія в політичному та суспільному житті незалежної демократичної України –була прийнята нова Конституція. В ній вперше системно, повно і як пріоритетні положення закріплені всі основні риси-принципи української держави, які тривалий час були її ідеалом. До того ж ці принципи було закріплено подвійним чином: ненормативно (в Преамбулі) і нормативно у ст.1, 2 та ін..

Важлива роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки. ЇЇ не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави.

Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріпленіКонституцією України, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі деся­тиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована,але далеко ще не реалізована, її реалізація—одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію.

Таким чином, кожна держава повинна мати конституцію. Держава без конституції була б анархією.


1. Основні положення, вчення про Конституцію.

У сучасному конституційному праві існує багато визначень конституції. За основу як правило береться одна або декілька ознак, що відносяться до предмету конституційного регулювання, місця, яке посідає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі. так, французький політолог Ж. Бюрдо визначав конституцію як "сукупність правил, що відносяться до способу призначення, організації і функціонування політичних влад". Американський дослідник К. Берд додає до цього таку ознаку як "визначення свобод громадян".

.

В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Конституція також визначає герб, прапор, гімн та столицю держави.

Термін “конституція” походить від латинськогo слова constitutio, що означає “устрій”, “встановлення”. Так іменувалися деякі з актів, проголошуваних римськими імператорами. Застосування терміна “конституція” в сучасному його розумінні пов’язане з пізнішими часами –з епохою буржуазних революцій, коли інтереси нового класу, який прийшов до політичної влади, вимагали скасування віджилих феодальних відносин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найважливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих проблем і стала конституція, яка згодом обернулася на невід’ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першими буржуазними конституціями в сучасному понятті були Американська Конституція, прийнята в 1787 році та Французька, прийнята у 1791.

При аналізі конституцій в системі права слід враховувати, що від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють в широкому смислі слова методи та форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм якісно відрізняється від предмету правового регулювання звичайних законів своєю вищою політичноюважливістю та фундаментальністю, оскільки вони торкаються основних умов політичного існування усього суспільства. Саме цим перш за все пояснюється відносна стабільність конституцій, які не є продуктом повсякденної нормовстановлюючої діяльності. Дата прийняття конституції в історії будь-якої держави представляє собою найважливішу віху, що відмічає переломний момент його розвитку. Конституція в принципі не може бути актом законодавчої сваволі, її прийняття, як правило, є історично обумовленим.

В сучасному світі нараховується близько ста чинних конституцій. Деякі з них були прийняті більше ста років тому. Найбільш старими є конституції США (1787), Норвегії (1814), Бельгії (1831), Люксембурга (1868), Швейцарії (1874). До другої світової війни також були прийняті і зараз є чинними конституції Австралії, Мексики, Ірландії. Однак більшість конституцій з'явилися після другої світової війни ( конституції країн Азії, Африки, Америки ). У післявоєнний період були прийняті або суттєво змінені конституції багатьох країн Європи (Італія, Франція, ФРН, Данія, Греція, Іспанія, Португалія), Америки, (Бразилія, Болівія, Гондурас, Домініканська Республіка, Сальвадор, Канада), Азії (Японія, Турція, Республіка Корея, Філліпіни).

Кожна з нині чинних конституцій має свої специфічні індивідуальні риси та особливості. У них знайшли відображення соціальні, національні, політичні, історичні, релігійні та інші особливості відповідних країн. У той же час конституціям притаманні спільні риси:

1). Усі конституції в тій чи іншій формі проголошують лозунг народного суверенітету. У цьому відношенні єдині як старі, так і нещодавно прийняті конституції. Конституція США (преамбула) : " Ми, народ Сполучених Штатівурочисто проголошуємо і встановлюємо дану Конституцію..." У преамбулі перераховуються "цілі утворення більш досконалого Союзу", але нічого не сказано про владу та її носіїв. Конституція Бельгії 1831 року : " Уся влада походить від народу. Вона здійснюється у встановленому в Конституції порядку"(ст. 25).У статті 1 Конституції Іспанії 1978 року сказано : " 1. Іспанія - соціальна, правова і демократична держава... 2. Національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави".

2). Усі конституції в тій чи іншій формі закріплюють інститут приватної власності.

3). У конституціях зазвичай закріплюються основні принципи теорії розподілу влад. У деяких конституціях (Італійська, Французька, Конституція ФРН) концепція розподілу влад не висловлена семантично точно, вона ніби мається на увазі. В інших ( Американська, Датська, Японська ) принципи розподілу влад чітко сформульовані у відповідних статтях. Принцип розподілу влад, доповнений "системою стримувань та противаг", покладений в основу Американської Конституції. Три перші статті Конституції починаються наступними положеннями : "Усі законодавчі повноваження, цим встановлені, належать Конгресу Сполучених Штатів..." (Ст. 1, розділ 1 ) ; "Виконавча влада належить Президенту Сполучених Штатів Америки..." (Ст. 2, розділ 1) ; " Судова влада Сполучених Штатів належить одному Верховному суду... " Ст.3, розділ 1. У Японській Конституції знаходяться такі приписи стосовно цього питання : " Парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави " (Ст. 41); "Виконавча влада здійснюється Кабінетом" (ст. 65).; "Вся повнота судової влади належить Верховному суду" (ст. 76). У Датській Конституції концепція влад сформульована в одній статті : " Законодавча влада належить Королю і Фолькетингу сумісно. Виконавча влада належить Королю, судова влада - судам" (Розділ І, § 3).

4). Усі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави - республіку чи монархію. Конституційні приписи по цьому питанню можуть бути різноманітні, але вони завжди є в наявності в тексті Основного Закону. Так, Конституція США нічого не говорить про фотрму правління всього Союзу, але закріплює республіканську форму правління для штатів : "Сполучені Штати гарантують кожному штату в даному Союзі републіканську форму правління..." (Ст. ІV, розділ 4). У преамбулі до Конституції Індії сказано : " Ми, народ Індії, урочисто вирішивши утвердити Індію як суверенну демократичну республіку...". Монархічна форма правління у більшості випадків визначається з тексту конституції, хоча прямих положень щодо цього може і не бути. Так, у Конституції Нідерландів говориться про "територію Королівства Нідерландів" (Розділ І, ст. І). Форма правління Японії не визначена у тексті Основного Закону, але оскільки на чолі держави стоїть Імператор, влада якого обмежена у сфері законодавчій та виконавчій, то цілком логічно припустити, що Японія є парламентарною монархією. А от у Конституції Іспанії 1978 року про форму правління сказано прямо :"Політичною формою іспанської держави є парламентарна монархія".