Наслідки визнання правочину недійсним (стр. 1 из 6)
Міністерство освіти і науки України
Головне управління освіти і науки
Львівська обласна Мала Академія Наук
Секція Правознавства
«ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ ПРАВОЧИНІВ
НЕДІЙСНИМИ»
Роботу виконав:
Лакомський І. Я.
учень 10-В класу
школи №37
Науковий керівник Яновицька Г.Б.
асистент кафедри цивільного права
та процесу
Юридичного факультету
Львівського національного
університету ім. І. Франка
Львів-2004
2
Зміст
Вступ...................................................................................................................3
1. Поняття та види недійсних угод....................................................................4
2. Загальні та спеціальні наслідки визнання правочинів недійсними.............8
3. Наслідки недодержаня форми, суб’єктного складу, волевиявлення, змісту правочинів.........................................................................................................14
Висновки...........................................................................................................22
Список використаних джерел..........................................................................24
3
Вступ
Дії як акти поведінки людини (окремої особи, наділеною волею і здатністю виявляти цю волю) є предметом вивчення психології або інших наук про людину. В тому ж випадку, коли волевиявлення відбувається у взаємодії, спілкуванні однієї людини з іншими, що призводить до суспільних відносин, дії можуть викликати і юридичний інтерес, причому такий інтерес можуть викликати не лише протиправні, а й правомірні дії.
Під юридично-значимими діями розуміють ті виявлення волі однієї особи відносно інших, які приводять до безпосереднього або опосередкованого виникнення юридичнох фактів (угоди, делікти тощо). Опосередковано юридичні факти виникають тоді, коли особа де вступає в безпосереднє спілкування з зацікавленими особами, але наслідки своїх дій пов’язує з їх інтересами (складання заповіту, видача довіреності).
Національна економічна система розвивається, збільшується кількість різноманітних угод, які щодня укладаються різноманітними підприємствами та організаціями, зрештою практично кожна фізична особа, здійснюючи щоденну діяльність змушена укладати ті чи інші угоди. До найпоширеніших юридичних фактів належать угоди, а за новим ЦК України – правочини, тобто дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Вони є основною підставою виникнення зобов’язально-правових відносин (зобов’язань); він встановлює певні суб’єктивні права і обов’язки для сторін, що його уклали. Але чи всі вони відповідають чинному законодавству, і здійснюються виключно на користь суспільства та окремих громадян. Безперечно не всі, тому законодавство повинно встигати за динамікою розвитку суспільства і чітко розмежовувати угоди, які можуть так чи інакше зашкодити інтересам зацікавлених суб'єктів (держави, фізичних та юридичних осіб). Оскільки з 1 січня цього року набрав чинності новий Цивільний кодекс України, при розгляді даної теми мене насамперед цікавило питання наскільки ефективно новий кодекс буде вирішувати питання про визнання правочинів недійсними та правові наслідки таких правочинів.
4
1. Поняття та види недійсних правочинів
Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивіьних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали (наприклад повернення отриманого майна, виникнення обов'язку відшкодовувати збитки, моральну шкоду).
Загальною підставою визнання правочину недійсним є (ст. 215 Цивільного Кодексу України) недодержння в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, встановлених частинами 1 - 3, 5 - 6 ст. 203 ЦК України.
Вказана норма ЦК України визначає лише загальні умови недійсності правочику, але при наявності спеціальних норм закону умови недійсності правочину визначаються цими спеціальними нормами. Слід зазначити, що недійсним може бути визнаний лише вчинений правочин, однак визнання його недійсним не потребує реального виконання сторонами, оскільки воно не має значення для визнання правочину недійсним. Це викликано тим, що за загальним правилом правочин вважається недійсним з моменту його вчинення, а у випадку якщо права та обов'зки за таким правочином передбачалися на майбутнє, припиняється можливість їх настання у майбутньому (ст. 236 ЦК України), оскільки неможливо повернути усе одержане за ними (наприклад, уже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо).
Крім вищезазначеної підстави ст. 215 Цивільного Кодексу України передбачає недійсність правочину у наступних двох випадках:
1. Якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
У цьому разі визнання такого правочину судом недійсним невимагається.
У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.
2.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, алеодна із сторін або інша заінтересована особа заперечує йогодійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин можебути визнаний судом недійсним.
У першому випадку правочин є недійсним з самого факту його вчинення. Другий випадок передбачає право сторін оспорювати в судовому порядку дійсність правочину в цілому, чи окремих його частин.
Правочин може бути визнаний недійсним повністю або в окремій частині, однак недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
5
Так, якщо визнана недійсною частина правочину належить до випадкових умов, вона виключається з правочину без наслідків для інших його частин. Однак, якщо ця частина містить істотну умову, без якої правочин не відповідає вимогам закону, він може бути визнаний недійсним. У такому випадку, як зазначав у своєму роз'ясненні „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 року Вищий арбітражний суд України, у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути в установленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема завдяки укладенню нового договору, який не відповідає закону у певній частині1.
Беручи до уваги те, що дійсність правочину залежить від елементів, які його складають, та взявши за критерій порушення вимог щодо дійсності правочину, серед конкретних підстав визнання правочину недійсним можна визначити:
1) дефекти суб'єктного складу (відсутність у сторін правочину
дієздатності - у фізичних та правоздатності - у юридичних осіб);
2) дефекти форми правочину, що стосуються виключно письмової форми
правочину (недодержання сторонами простої письмової форми
правочину, яка передбачена законом, тягне недійсність правочину лише
у випадках, передбачених законом, на відміну від цього недодержання
нотаріальної форми правочину спричинює його недійсність);
3) дефекти змісту правочину (невідповідність умов правочину вимогам
законодавства, наприклад, фіктивні, удавані правочини, правочини, що
порушують публічний порядок);
4) дефекти волі (правочини, вчиненні без внутрішньої волі на їх вчинення,
та угоди, в яких внутрішня воля особи сформувалася неправильно). Так,
без внутрішньої волі вчиняються правочини особою, яка не
усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, або
правочини, вчинені особою під впливом обману.
Залежно від характеру порушення закону при вчиненні правочинів та правових наслідків, вчинення таких правочинів останні поділяються на нікчемні та заперечні.
Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, наприклад, правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), односторонній чи двосторонній правочин, щодо якого недодержано вимоги законодавства про нотаріальне посвідчення (статті 219 - 220 ЦК України), правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) або опікуна (ст.222 ЦК України), правочин вчинений особою, над якою встановлена опіка без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), правочин, вчинений недієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опікуном (ст. 226 ЦК України).
' ВВР. - 2002. - № 3 - 4. - Ст. 27.
6
У випадках, встановлених законом, нікчемними є правочини, щодо яких недодержана письмова форма, встановлена законом, наприклад, договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 719 ЦК України), договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України), кредитний договір (ст. 547 ЦК України). Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається (ст. 215 ЦК України).
Водночас у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч.2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч.2 ст.226 ЦК України), нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (наприклад, якщо сторони при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості домовилися за всіма істотними умовами договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою в цьому особою. Наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи має право застосувати суд. Треба також зазначити, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть бути замінені за домовленістю сторін.