Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.
Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:
тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;
нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.
У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.
Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних важелів регулювання ЗЕД важливу роль відіграють валютні обмеження, тобто регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями, яка може обмежувати зовнішньоекономічну діяльність або її стимулювати.
Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулювання ввезень і вивезень капіталу. Воно спрямоване на ефективне використання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.
Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має двоякий характер. З одного боку, держава зацікавлена у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналізації, переведення прибутків, репатріації капіталу, надання різних пільг, а з іншого - провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну економіку. Іноземні інвестиції в Україну можна робити у вигляді:
іноземної валюти, яку НБУ визначає конвертованою;
валюти України - у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвестування або в інші об'єкти інвестування;
будь-якого рухомого або нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав;
акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті України;
грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зобов'язань, гарантованих першокласними банками;
будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора і міжнародними торговельними звичаями та експертною оцінкою в Україні;
прав на ведення господарської діяльності, у тому числі прав на використання природних ресурсів, поданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями.
Іноземні інвестиції в Україні є в таких формах:
часткова участь у підприємствах, створених спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, а також філій та інших відособлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання ними у повну власність уже діючих підприємств;
придбання нерухомого і рухомого майна, зокрема, будинків, квартир, приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
придбання самостійно або за участю українських юридичних і фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.
Крім того, іноземні інвестиції можуть бути і в інших формах, не заборонених законодавством України.
Для іноземних інвесторів на території України запроваджено національний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він визначений як режим економічних відносин між державами, за якого одна держава створює фізичним і юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж, умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не передбачає іноземним інвесторам пільгових умов для господарської діяльності. В ньому не визначені податкові пільги або податкові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інвестицій. Це одна з причин того, що іноземні інвестиції повільно надходять в економіку України.
Згідно з законодавством на території України можна створювати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запроваджено спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування законів України.
З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регулювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у межах їхньої компетенції, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на засадах відповідних координаційних угод, укладених між ними.
ЗЕД в Україні регулюють за допомогою:
Законів України і передбачених ними актів митного (тарифного) і немитного регулювання, які видають державні органи України в межах їхньої компетенції;
економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;
рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів України;
договорів, укладених суб'єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.
2. Правовою формою реалізації зовнішньоекономічної діяльності служить зовнішньоекономічний договір (контракт). У вітчизняному законодавстві і практиці різні вираження використовуються для того, щоб підкреслити, що мова йде про відносини суб'єктів господарювання в області зовнішньоекономічної діяльності: «зовнішньоторговельна операція» (статті 45, 568 і 569 ГК України), «угода по зовнішній торгівлі» (ст. 567 ГКУ), «зобов'язання по зовнішній торгівлі» (ст. 170 ГКУ), «зовнішньоторговельний контракт», «договір у міжнародній торгівлі» і т. д. Часте застосування в українському законодавстві терміна «внеш неекономічний» відбиває той факт, що в сучасних умовах господарські зв'язки не можуть бути зведені лише до зовнішньої торгівлі у вузькому змісті, оскільки охоплюють співробітництво партнерів з різних країн в області науки, тих ники, виробництва і т.д. Цим же порозумівається використання поняття «внеш неекономічний договір».
Законодавство України не містило визначення зовнішньоторговельної і зовнішньоекономічної угоди. З появою поняття «зовнішньоекономічна угода (договір)» виникло запитання про його визначення і про співвідношення двох названих понять. У визначеннях, що пропонувалися, містилася вказівка на суб'єкти й об'єкт правового регулювання, тобто, по-перше, відзначалося з деякими варіаціями, що в угоді беруть участь обличчя (суб'єкти) різної національної (державної) приналежності, і, по-друге, окреслювалося коло відносин, у сфері яких полягають такого роду угоди [11].
У той же час специфіка правового відображення економічних відносин припускає вироблення досить чітких і щодо стабільних критеріїв. Тому до зовнішньоекономічних договорів варто відносити договори, що укладаються в ході здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах.
Принцип місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних країнах як підстава для розмежування зовнішньоекономічних і внутрішніх господарських договорів одержав міжнародне визнання, про що вже йшла мова вище. Доцільність його включення в нормативне определение відповідного поняття залежало від участі України в міжнародних конвенціях, де він використаний, а в більшому ступені — від позиції законодавця. До прийняття Закону України про ЗЕД визначення зовнішньоекономічного договору законодавчо не було закріплено. Приймаючи в квітні 1991 р. цей Закон, Верховна Рада України визначила зовнішньоекономічний договір (контракт) як «матеріально оформлена угода двох чи більш суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, чи зміну припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності».
Згідно ст. 6 Закону про ЗЕД суб'єкти, що є сторонами зовнішньоекономічного договору, повинні бути здатні до його висновку відповідно до законодавства України. Зовнішньоекономічний договір полягає відповідно до законодавства України і з обліком її міжнародних договорів. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту контракту мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних установ і організацій, якщо це не заборонено прямо й у винятковій формі законодавством України.