Смекни!
smekni.com

Ціна банківського кредиту

Реферат з з банківської справи

ЦІНА БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ.


Основним видом плати за користування банківським креди­том є процент. Поряд з процентом банки можуть установлюва­ти комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни бан­ківського кредитування. Комісія встановлюється, як правило, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує дода­ткову роботу, пов'язану з оформленням позички і контролем, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо або додаватися до процента.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів:

— облікова ставка центрального банку;

— рівень інфляції;

— строк позички;

— ціна сформованих ресурсів;

— ризик;

— розмір позички;

— попит на банківські позички;

— якість застави;

— зміст заходів, що кредитується;

— витрати на оформлення позички і контроль;

— ставка банку-конкурента;

— характер відносин між банком і клієнтом;

— норма прибутку від інших активних операцій.

Пилип цих факторів на рівень процентної плати за користу­вання банківськими позичками є взаємозв'язаним, тому важко

тим щоб забезпечити повне і своєчасне погашення кредитної за­боргованості і процентів по ній.

Висока особиста репутація клієнта має бути підкріплена його менеджерськими здібностями. Якщо у підприємця справи зага­лом ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що за­ходи (проект), які він (підприємець) планує здійснити за рахунок кредиту, будуть реалізовані успішно. Водночас не можна вважа­ти, що гарні справи на підприємстві в цілому завжди є надійною запорукою ефективного впровадження нового заходу, реалізація якого потребує кредиту. Тому фактор «можливість» необхідно враховувати як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і сі осовію тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал. Цей фактор означає, що потенційний позичальник повинен мати певну суму власного капіталу, яка буде використа­на в проекті, що кредитуватиметься. Інакше кажучи, позичальник мусить розділити кредитний ризик з банком.

Для світової банківської практики характерно, що частка влас­ного капіталу позичальника у фінансуванні проекту традиційно становить близько 30 % його вартості, 70 % вартості проекту банк кредитує.

Умови. Згідно з цим фактором банкір мусить добре знати стан місцевої, регіональної і національної економіки, а також умови господарювання позичальника, здійснювати їх періодичним огляд і прогнозування.

Неоднакові економічні умови та прогнози для окремих галу­зей господарства свідчать про те, що критерії для надання пози­чок мають бути різними.

Застава. Надійне забезпечення кредиту у формі застави може подолати слабкість інших параметрів кредитної угоди. Однак ба­нкіру необхідно звертати увагу на якість застави, її юридичне оформлення, співвідношення між вартістю застави і позички і як часто ця вартість змінюється.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямо­вані на мінімізацію втрат від кредитного ризику, а саме:

— лімітування;

— дотримання нормативів кредитного ризику;

— диверсифікація;

— вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника;

— отримання від клієнтів достатнього і якісного забезпечення;

— оперативність при стягненні боргу;

— страхування;

— визначення кредитної політики;

— підтримання оптимальної структури заборгованості за кре­дитами;

— формування резервів.

Лімітування — це встановлення межі кредиту.

Межа (ліміт) кредиту може встановлюватися окремим позича­льникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає змогу уникнути ризику концентрації кредитних вкладень в окремих суб'єктів, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських мене­джерів і структур відносно ухвалення рішення про надання кре­диту.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фі­нансових показників позичальника і прогнозування його майбут­ніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фі­нансових результатів діяльності суб'єкта, що кредитується, за квартальний термін. Через квартал необхідно робити уточнення потреб і можливостей позичальників.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія. Вона являє собою юридичне офор­млене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного терміну (від кварталу до року) позички в ме­жах узгодженої суми.

Кредитна лінія встановлюється у разі тривалих зв'язків між банком і позичальником. Вона мас декілька переваг порівняно з одноразовим кредитом. Позичальник має змогу точніше оцінити перспективи свого розвитку, скоротити витрати часу, пов'язані з переговорами про укладання окремих угод на кредитування. За­значені переваги стосуються і банку. При цьому у нього з'явля­ється можливість детальніше ознайомитися з діяльністю позича­льника.

Установивши кредиту лінію, банк, незалежно від ситуації на ринку позичкових капіталів, зобов'язується надавати кредити у повній відповідності з укладеною кредитною угодою.

Лімітування прав менеджерів і підрозділів може здійснювати­ся в системі одного банку, і «розмір» права на видачу кредиту за­лежить від рівня кваліфікації відповідного фахівця та обсягу ка­піталу, яким оперує банківська установа (відділення, філія тощо).

Зазначене вище лімітування — це засіб захисту від кредитного ризику, який застосовується з ініціативи банку-кредитора. Існує певне лімітування, ініціатором якого є центральний банк (Націо­нальний банк України). Це нормативи кредитного ризику, які є

прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансове стабільні юридичні особи (підприємст­ва) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10—15 діб більше від строку погашення позички, повернення якої забезпе­чене гарантією.

Гарантійний лист складається в двох примірниках. Один при­мірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує га­ранта, про прийняття гарантії подасться до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.

Якщо позичальник не повертає у встановлений строк борг, за­безпечений гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.

Зразок гарантійного листа (договору-поручительства) наведе­ний у додатку 15.

Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає переданий банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо па погашення позички при настанні строку її по­вернення.

Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і пози­чальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляться, та інші умови.

Якщо позичальник має поточний рахунок у даному банку, то угоду про перевідступлення можна не складати, а обумовити цю умову (цесію) в кредитній угоді.

Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпо­тека надає право банку переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі непла­тоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

При використанні такої форми забезпечення зобов'язань пози­чальника перед банком, як страхування відповідальності, клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції. Банк повинен переконатися в наявності у страхователя необ­хідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.

Банк може самостійно застрахувати позичку, що надасться шляхом укладання зі страховою установою угоди про добровіль­не страхування кредитного ризику. У цьому разі сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою.

Зразок договору страхування наведений у додатку 16.

Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стяг­нення пені і штрафів. Пенею є визначена законом або угодою грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема у випадку прострочення виконання.

Стягнення пені передбачається в кредитній угоді і застосову­ється при несвоєчасній сплаті процентів за користування креди­том і несвоєчасному поверненні позички. Пеня визначаться а процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, і нараховується у встановленому розмірі за кожний день про­строчення платежу.

Однією з форм страхування кредитного ризику є створення бан­ком резервів для покриття можливих втрат від кредитних опера­цій. Детально про це йдеться в розділі 10.1.