РЕФЕРАТ
на тему:
ПЕРЕДУМОВИ РЕГУЛЮВАННЯ
КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ:
ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ
Становлення та розвиток системи регулювання кредитної діяльності і комерційних банків перебуває в постійному русі залежно від зміни потреб економічного розвитку країни. Протягом історичного та соціального розвитку людства поступово формувались та набували нових форм економічні відносини між його представниками. Зокрема, ці відносини стосувалися грошово-кредитного обігу і, як наслідок, виникала необхідність регулювання їх. Необхідність регулювання кредитної діяльності пов'язана з циклічністю розвитку економіки, нерівномірністю інвестиційного процесу, коливанням споживчого попиту.
Слово "діалектика" передбачає в своєму первісному значенні логічний метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента. Протягом другої половини XIX ст. та на початку XX ст. вченими Є.І. Ламанським, Б. Лаумом, І.І. Куфманом, П. Ротом, М. Арістовим, М.І. Зібером, Е. Мейєром та ін. проводилося вивчення історичних матеріалів, що висвітлюють історію зародження та розвитку банківської справи, зокрема вчення про кредит. Ці дослідження знайшли відображення в роботах З.С. Каценеленбаума, В. Лексиса, І.Ф. Гіндіна, Н.К. Соколова, М.В. Довнар-Запольського, І. Коропецького. Вони дають можливість у хронологічному порядку вивести етапи становлення та розвитку передумов регулювання кредитної діяльності як необхідної складової стабільності грошово-кредитних відносин.
Національна економіка України має своєрідні умови розвитку та національні надбання. На жаль, Україна не мала безперервної та повної політичної незалежності, не існує тяглості фінансово-економічних показників, що дають можливість охарактеризувати стан розвитку кредитної, діяльності національної економіки. Тому для періодизації варто звернутися до політичних подій, що суттєво впливали на стан економічного розвитку України. Такий підхід виправданий для дослідження української і економіки, а саме регулювання кредитної діяльності як прояву потреби в стабільному поступовому економічному розвитку. Найбільшого економічного розвитку Україна досягала в періоди своєї самостійності. В ці часи набули суттєвого розвитку грошовий обіг, нагромадження капіталу, кредитні відносини та, як необхідність, застосовувались елементи регулювання кредитної діяльності.
Зважаючи на вищенаведені аргументи, на наш погляд, доцільно розглядати основні етапи розвитку системи регулювання кредитної діяльності комерційного банку в національній економіці України згідно з такими періодами.
І. Період до Київської Русі (до IXст.).
2. Київська Русь (IX— середина XIVст.).
3. Гетьманщина (середина XVII— середина XVIIIст.),
4. Період після Першої світової війни.
5. Незалежність України.
Період до ІХ ст. характеризується розвитком грошово-кредитного обігу та виникненням елементів регулювання кредитної діяльності в різних країнах. У багатьох первісних народів активно використовувалися система позик під роботу і навіть рабство за борги.
Першим та єдиним, протягом тривалого періоду в історії людства, видом кредитних угод були позики грошима, хлібом та ін. Причиною перших кредитних угод завжди була потреба, яку відчував кредитошукач через втрату чи недостатність доходу. Перші відомості про кредитну діяльність містить Закон Хаммурапі (2300 років до н.е.). Він визначав центрами кредитних операцій у Давньому Вавилоні храми, де зберігалися зерно, посуд, срібло та інші цінності. Майже одночасно із виникненням кредитних операцій виникла потреба регулювання цієї діяльності: храми видавали позики під боргові розписки та відповідні проценти. В епоху першого розквіту Вавилонської монархії (2400-2100 рр. до н.е.) отримали розвиток приватні угоди про позику грошей під 17-20% річних. З.С. Канценеленбаум наводить відомості про існування в Ассірії в VII— IX ст. до н. е. векселів та чогось схожого на сучасні чеки, що виписувались на певну вагу срібла чи міді. Але ці операції проводились не для отримання фінансового прибутку, а для сплати зобов'язань громадян на користь держави та»храму. В VII—Vст. до н.е. у Вавилоні кредитні операції почали здійснювати приватні банкіри. Відомі імена двох банкірів того часу: Ігібі та Мурашу, які здійснювали розміщення вкладів, що прийняли на зберігання. Безумовно, регулювання кредитної діяльності якщо і проводилось цими банкірами, то лише на елементарному рівні, але точних відомостей про це праці вчених не подають.
З появою грошей та розвитком міждержавної торгівлі суттєво змінювались і економічні умови життя. Е. Мейєр вбачає в цьому причину соціальних криз, здебільшого в VII—VIст. до н.е.: "Селянин вже не може обмінювати вироблені ним продукти на ті, які йому потрібні. З'явився посередник — гроші, і ринкові ціни залежать від становища великої торгівлі, від ввезення заморських продуктів. Для того, щоб купити одяг і життєві припаси, щоб поповнити свій інвентар, щоб прогодувати себе та свою родину в неврожайні роки, він повинен мати гроші, а через те, що їх у нього немає, він позичає під лихварські відсотки і потім, у випадку неплатоспроможності, він сам, його дружина і його майно зазнають усієї строгості боргового права. Та сама небезпека загрожує і поручителю: "поручись — і ти в небезпеці" — застерігає мудрий спартанець Хілон". Е. Мейєр за всіма показниками порівнює цей період з періодом VII—VIIIст. н. е.
У Стародавній Греції першими почали проводити кредитні операції служителі храмів. Найбільш відомими храмами, що виконували функцію банків, були Дельфійський (в догомерівську епоху), Ефеський, Делоський та Самоський. Довгий час храми були зручним місцем зберігання цінностей, і служителі цих храмів почали надавати гроші під відсотки як громадянам, так і державі. Але служителі храмів не сплачували відсотків своїм вкладникам, тому як протидія в V—IVст. до н.е. почали з'являтися приватні банки. Спочатку діяльність приватних банків обмежувалась обмінними операціями грошових знаків. Приватних банкірів у Стародавній Греції називали трапезитами (від гр. trapeza— стіл). На столах розкладали різні види монет та проводили обмінні операції. До нас дійшли імена трапезитів: Філостефан, Пазіон. Промисел банкірів, так само як торгівля, не вважався шляхетною справою — ним займались лише іноземці і та вільновідпущені раби. Операції проводились досить примітивні, а про і регулювання взагалі не йшлося. Розписки ще не були відомі трапезитам.
Перші елементи регулювання кредитної діяльності відносять до часів Стародавнього Риму. В Стародавньому Римі, в IV—IIIст. до н.е., банки дістали більший розвиток. Приватних банкірів спочатку називали трапезитами, на зразок грецьких, а пізніше вони отримали назву аргентарії. Аргентарії здійснювали обмінні операції в своїх лавках на ринках-форумах, проводячи обмін монетами та зливками дорогоцінних металів. Також аргентарії надавали позики під відсотки під заставу рухомості, нерухомості та морських вантажів. Відомо, що аргентарії були зобов'язані державою вести облікові книги. В Римській імперії, на початку епохи імператорів, розпочали регламентувати максимальний відсоток, тобто регулювати процес надання кредитів (він становив 12% річних). За імператора Юстиніана максимальний відсоток диференціювався таким чином: для підприємців — 8 1/3 %, для знаті — 4 1/6, для всіх інших — до 6 1/4 %. Тільки за морськими позиками, через підвищений ризик, дозволялося стягувати 12 1/2, %. З розпадом Римської імперії та занепадом господарства протягом раннього Середньовіччя банківські операції повністю припинились.
Довгий час потому будь-яке стягнення відсотків трактувалось як лихварство, тобто позика, що пригнічувала кредитоотримувача.
Християнська церква не тільки визнавала стягнення відсотків аморальним, але пізніше забороняла під страхом духовного покарання.
У Київській Русі кредит існував нарівні з готівковими грошима, але не набув значного поширення. В ті часи відсотки мали назву рези, рости, лихва, взвиття. З давніх часів у русичів існував звичай давати речі в 2 поклажу, тобто на зберігання, та брати відсотки з грошей та речей, що позичаються, а також гроші в куплю чи в гостьбу, тобто для торгових оборотів. Сформовані традиції і звичаї русичів були вироблені потребами життя. Згодом вони набули статусу законодавства, що містило певні правила (вимоги) до кредитної діяльності в економіці Київської Русі. Зведення законів, що формувало та регулювало систему майнових відносин, мало назву Руська правда. Руська правда поповнювалась з часом новими вимогами щодо правил надання кредиту.
У первісному списку Руської правди Ярослава Мудрого 1019 р. були визначені три правила щодо позики майна під відсотки:
1) договір про віддачу майна із прибутку чи грошей із відсотків мав укладатися при свідках, тобто здійснення купецьких угод потребувало свідків (послухів);
2) якщо борг становив більше 3 гривень і при укладенні договору не було поставлено свідків, а борг не повертався, неправомірно було вимагати його повернення.
3) якщо свідки під присягою показували на користь позивача, то він міг стягувати борг згідно з умовами договору.
Також ці статті містили вимоги до розмірів відсотків. Відсотки передбачалися трьох видів. Найменший за терміном — місячний відсоток — дозволялось брати на невелику кількість днів, тобто гроші давались на короткий строк. Наступним за терміном був третной рез, він дозволявся при запозиченні капіталу на рік, при цьому місячний відсоток скасовувався. Останнім видом відсотка був річний рез, він був меншим за третной рез і брався у разі запозичення грошей більше, ніж на два роки.
Також перша редакція Руської правди містила такі правила надання кредиту:
1) торговець, що ненавмисно втратив товар, взятий у кредит, за необхідності міг отримати відстрочку платежу;