Формування кримінологічної політики у сфері боротьби зі злочинністю, а тим більше — з її організованими формами, неможливе без інформаційно-аналітичного забезпечення. Ми впевнені, що відомчий порядок реєстрації злочинів і ведення статистики не може забезпечити одержання адекватного уявлення стосовно криміногенної ситуації в нашій країні. Загальновідомо, що відомчий характер кримінальної статистики призводить до таких негативних явищ, як порушення прав жертв злочинів, неможливість виділення пріоритетів у проведенні кримінальної політики і координації довгострокових профілактичних заходів різних суб’єктів і т. п. На І з’їзді кримінологів України вже висловлювалася пропозиція стосовно необхідності видання незалежного аналітичного збірника, де має акумулюватися інформація про кримінальну ситуацію в нашій країні. Важко уявити розвиток кримінологічної науки і практичне прогнозування злочинності без подібної інформаційної підтримки.
Формування генеральної і регіональної кримінологічної політики припускає здійснення кримінологічного моніторингу суспільних процесів і явищ, а також законодавства (кримінального, кримінально-виконавчого, господарського, фінансового і т. п.). Назріло питання щодо створення Інституту проблем кримінологічної безпеки, до науково-дослідної роботи якого мають бути залученими не тільки кримінологи, юристи, але й економісти, психологи, соціологи, медики. Монополізм відомчої науки у сфері отримання знання щодо такого багатофакторного об’єкту, як злочинність, здатний спричинити катастрофічні наслідки для суспільства. Сама природа відомчого підходу є такою, що його зосереджено на реалізації інтересів корпоративних груп, обслуговуванні миттєвих політичних інтересів, а не на постановці і рішенні реальних суспільних проблем, одержанні фундаментального, об’єктивного знання. Без незалежної науки неможливо сформувати соціально-значимі цілі, визначити механізми і межі діяльності для окремих державних структур, виробити ефективну кримінологічну політику.
При аналізі сформованої в Україні кримінологічної політики і виробленні нових стратегій необхідно враховувати соціокультурні традиції суспільства, що поширюються і на основні суб’єкти боротьби зі злочинністю, і ті структури влади, що тією чи іншою мірою до неї причетні. До таких соціокультурних особливостей варто віднести відсутність у владних і політичних структур потреби у кримінологічних знаннях. Слід враховувати сформований тип суспільства, що традиційно реагує на ситуацію не з точки зору знання цієї ситуації, а з боку забезпечення кращого виживання соціальних структур і людей, що до них входять. Таким чином, важливо не тільки отримати знання про кримінальну ситуацію в країні і регіоні, але й виявити адресатів — потенційних ефективних споживачів кримінологічної інформації, серед яких мають бути як центральні, так і регіональні суб’єкти боротьби зі злочинністю.
У межах розгляду окремої проблеми неможливо охопити увесь спектр проблем, що відносяться до змісту й основних напрямів кримінологічної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю. За висновки варто визнати, що насамперед у країні не існує єдиної багаторівневої системи боротьби з організованою злочинністю. Створення такої системи передбачає розробку концептуальних основ кримінологічної політики держави, складовою частиною якої має стати стратегія боротьби з організованою злочинністю, основою якої є усвідомлення організованої злочинності як багатофакторного системного соціального явища, що має властивістю самодетермінації і відтворення. Кримінологічна політика повинна сприяти забезпеченню кримінологічної безпеки в країні. Однак очевидно, що досягнення зазначних цілей неможливе без прояву політичної волі у напряму зміни змісту діяльності правоохоронних органів, судів, органів державної влади і управління.