Смекни!
smekni.com

Основні права народу нації людства (стр. 4 из 5)

Все це свідчить про те, що в Україні створені належні організаційні, матеріально-фінансові і правові гарантії забезпечення прав національних меншин. Прийняте в Україні законодавство направлено на затвердження священних принціпів свободи, гуманізма, соціальної справедливості, рівноправ’я всіх етнічних груп народу України, що має велике значення для зміцнення миру і згоди в суспільстві.

3. Політичне тлумачення поняття «Український народ»

Поліетнічний склад населення України, складне соціально-політичне становище, вступ до Ради Європи, бажання розбудувати правову демократину державу на основі верховенства права та необхідність визначитись у відносинах із сусідніми державами висунули перед Україною на перший план завдання ефективного забезпечення основних прав та свобод людини, а також прав осіб, які належать до національних меншин[16].

Світовий досвід довів, що відмова від будь-яких форм дискримінації (зокрема відмова до негатвного ставлення до меншин у політичній, соціальній, культурній та економічній сферах) сприяє політичній та економічній стабільності держав. Тому в новій Конституції України передбасено, що «... не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками ...»[17]. Відмова від будь-якої дискримінації поряд із позитивними результатами у внутрішній та зовнішній політиці сприяє політичній та соціальній стабільності.

Для виходу із соціально-політичної кризи потрібна стабільність та злагода в самому суспільтсві. Першим кроком до цього в багатонаціональній державі є знаходження об’єднуючої ідеї для всіх громадян країни. Однією з таких ідей стало тлумачення терміна «Український народ», як політичного, а не етнічного. Це знайшло своє відображення в преамбулі Конституції: Український народ - громадяни України всіх національностей. Саме словосполучення «Український народ» (з великої літери) вбирає зміст всьогополітичного складу населення України, створюючи прецедент тлумачення цього словосполучення як початкового етнічного терміна і одночасно політичного терміна, маючи на увазі тлумачення, дане йому в першому реченні преамбіли Конституції. Більше того, в третій частині преамбули право на самовизначення і проголошення незалежності України закріплено не тільки за «українською нацією», а й за усім «Українським народом», підтверджуючи тим самим існуючу об’єктивну реальність, що Україна є Батьківщиною та «рідним домом» для представників усіх національностей, для всіх громадян.

4. Конституція України і міжнародні договори з питань захисту прав національних меншин.

Основний Закон україни створює переумови гармонізації міжнародногоі внутрішньодержавного права, норми якого покликані виконувати властиву для них функцію забезпечення захисту колективних прав національних меншин та розв’язання ймовірних конфліктів мирним шляхом. Так Конституція передбачає, що «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України...»[18]. Оскільки «укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції україни» (част. 2 ст. 9), то під час опрацювання проекту Конституції ми внесли зміни та доповнення, які дозволяють ратифікувати будь-які міжнародні конвенції щодо основних прав та свобод національних меншин, у тому числі і колективних прав. Окрім випадків позитивної дискримінації (част. 2 ст. 24). Отже ратифікації вже підписаних «Конвенції про регіональні та міноритарні мови» та «Рамкової конвенції про захист національних меншин», які Україна зобов’язалася ратифікувати під час вступу до Ради Європи, такі документи стануть частиною українського законодавства і поряд із законами України «Про мови» та «Про національні меншини» закріплять як основні колективні права та свободи національних меншин, так і нідивідуальні права осіб, меншин України тв стануть гарантом їх розширення, оскільки частиною першою ст. 22 передбачено, що «права і свободи людиниі громаднина, закріплені Конституцією, не є вичерпними», а частина 3 цієї ж статті вказує, що «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Ці положення гарантують «розширення прав» і запобігають скасуванню вже «виборених прав та свобод».

\/І. Міжнародно-правові стандарти з прав людини та законодавство України.

10 грудня 1991 року було прийнято закон «Про дію міжнародних договорів на території України», в якому, закрема, підкреслено: «виходячи з пріорітету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних пинципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включатись у системи правових відносин між державами на основі взаємної поваги до державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства»[19].

Висновки

У даній курсовій роботі, тема якої «Основні права народу, нації, людства», ми дали визначення основним правам нації (народу), а також основним правам людства, охарактеризували основні міжнародно-правові акти, які визнають і захищають права народу (нації) і більш детально зупинилися на розгляді питання стосовно політологічної проблеми прав народу (нації).

З викладеного в даній курсовій роботі матеріалу можна зробити слідуючі висновки:

- первинним основним правом нації (народу) є право на існування та вільне самовизначення - насамперед політичне (державна самоорганізація), а також економічне, соціальне, духовно-культурне (гуманітарне);

- представників інших національностей, які прожвають на території тієї чи іншої країни можна умовно поділити на чотири групи: перша - це корінні етноси, які мешкають на своїй етнічній території; друга - представники інших націй, етнічна батьківщина яких знаходиться за межами країни помешкання; третя група - робітники-емігранти без громадянства;

- проблема прав людини і прав нації безпосередньо пов’язана з питанням відродження та поступу національної культури. І тільки в середовищі національної культури можлива реалізація прав людини.

Отже, проблема прав людини і прав нації - одна з головних у процесі зміцнення незалежності, державотворення, реформування суспільтва. Шлях її вирішення полягає у площині формування громадянського суспільства і правової держави не в межах колишнього Союзу, а в новостворених незалежних державах. Народ, яеий формується на підвалинах корінної нації і предстваників інших національностей, що мещкають на території певного державного утворення, повинен стати суб’єктом державної влади, гарантом її суверенітету. Національні цінності і здобутки нації, яка дала ім’я державі, як це властиво цивілізованим країнам світу, зумовлюють специфіку країни, її політичну культуру. Німецька, фінська чи якась інша нація, як відомо визначають своєю культурою, традиціями специфіку розвитку своїх країн. Така ж ситуація має відбутися і в Україні. Під час розбудови Української незалежної держави її національні права і права людини мають здійснюватися одночасно і в повній єдності.

Список використаних першоджерел

1. Конституція України.

2. Права людини. Основні міжнародно-правові документи: 35 док. / Упоряд. Ю.К. Качуренко.

3. Міжнародний Пакт про економічні соціальні і культурні права.

4. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права.

5. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 року .

6. Права людини і права нації як політологічна проблема. // Куць О. ; Розбудова держави, 1994 р., №6.

7. Права національних меншин у новій конституції України та перспективи їх розвитку. І.Попеску // Нова політика, 1996 р., № 5.

8. Дорошкевич В. Ментальність України і проблеми державності // Розбудова держави. 1992 р., № 7.

9. Звідки взялися на Україні чародєєви // Народна газета. 1993 р., - № 38.

10.Закон України «Про національни меншини в Україні від 25 червня 1992 р.

11.Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р.

12.Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996 р.

13.Загальна теорія держави і права: Навч. посібник:/ За ред. В.В. Копейчикова, - К.: Юрінком Інтер, 1998 р.

14.Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997 р.

15.Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р.

16.Молдован В.В. Основи держави і права: опорні конспекти: Навчальний посібник, - К.: Юмана, 1997р.

17.Основы государства и права: Учеб. Пособие / Под. общ. ред. проф. П.И.Орлова. 3-е изд-во., доп. и доп. - Харьков Ун-т внутр. дел, 1997 г.

18.Новое время // 1992, № 38. - Ст. 15

19.Утопічний соціалізм в Росії. - Москва.

20.Ф.Енгельс. Полное собрание сочинений. Т. 6

1. Гегель Г.В. Філософія права. - М. 1990 р.


[1] Рабінович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спец. "Правознавство".-Бородянка, 1993 р., - ст. 11