Характеристика отруйних речовин за дією на організм людини (стр. 4 из 5)

Комплект пристосувань до автомобільних водо, мастило і паливозаправників ДКЗ призначається для дезактивації, дегазації і дезинфекції автотракторної техніки з використанням автопаливозаправника АТЗ3157, механізованої автоцистерни АЦМ4150 або водомастилозаправника ВМЗЗІЛ157 (комплект до ВМЗ може бути використаний також для миття особового складу). Обробка автотракторної техніки за допомогою комплекту ДКЗ може виконуватися бензином, гасом, дизельним паливом, водою або розчином для дезактивації. Маса комплекту ДКЗ 26 кг, час розгортання 510 хв., кількість одночасно об’єктів, що обробляються, 12.

Поливальна мийна машина ПМ130 може використовуватися для дезактивації, дегазації і дезинфекції території, споруд і техніки. В обладнанні ПМ130 для цього є три насадки, два пожежних рукава з брандспойтами і обладнання для очищення від снігу. Основні тактикотехнічні дані ПМ130: тип базового шасі ЗІЛ130, ємність цистерни 6000 л, ширина смуги миття до 8 м, ширина смуги поливки до 18 м, ширина смуги підмітання 2,3 м, витрати води при митті 1 л, при поливці – 0,25 л, робоча швидкість при митті (поливі) 20 км/г.

Пункт спеціальної обробки ПуСО призначається для проведення повної санітарної обробки особового складу і населення, повної дезактивації, дегазації і дезинфекції озброєння, техніки, дезактивації і дезинфекції обмундирування, одягу, взуття і засобів захисту. Розгортається на незараженій місцевості близько або безпосередньо в районі дій сил ЦО, що підлягають спеціальній обробці.

Станція обеззаражування транспорту СОТ створюється для проведення повного обеззаражування техніки і автотранспорту невоєнізованих формувань ЦО. СОТ формується на базі автомобільних колон, гаражів, міських автохазяйств, станцій технічного обслужування автомобілів, мийних відділень трамвайних і тролейбусних депо.

Можливості СОТ: по дегазації протиранням змоченим мотлохом – 60 од. (з розрахунку роботи 20 годин за добу).

Дегазація одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту здійснюється кип’ятінням, пароаміачною сумішкою, стиркою і провітрюванням.

Дегазація кип’ятінням проводиться в бучильних установках БУ4М або інших ємностях для верхнього одягу, шерстяного одягу і головних уборів з штучного хутра (шубнохутрові і шкіряні вироби цим способом проводити дегазацію не можливо).

Дегазація способом стирання основана на розкладу і змиванню отруйних речовин водяними розчинами миючих засобів при високих температурах. Дегазації стиркою підвергаються вироби з хлопчатопаперових тканин, а також ватяний одяг. В якості миючого розчину використовується 0,3 %й водяний розчин порошку СФ2У (СФ2).

Дегазація провітрюванням (природна дегазація) може бути використана для всіх видів одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту, особливо в випадках їх зараження отруйними речовинами. Вона проводиться при наявності часу і при відсутності інших засобів дегазації. Дегазація провітрюванням найбільш швидко проходить в літніх умовах при температурі 1825 °C.

Для дегазації і дезинфекції хлопчатопаперового одягу, індивідуальних засобів захисту і брезентів, а також предметів домашнього побуту призначена бучильна установка БУ4М.

Основні тактикотехнічні характеристики БУ4М: ємність бучильного чану 450 л, об’єм ємності для води 2570 л (бак для води на 570 л і резервуар з тканини на 2000 л), вантажопідйомність підйомного пристосування 300 кг, продуктивність насосу БКФ4 60 л/хв., час розгортання (згортання) без встановлення сушила 2832 хв., середня продуктивність по дегазації (дезинфекції) хлопчатопаперового одягу за 10 год. роботи літом 320 компл., зимою – 240 компл., розрахунок – 4 чол.

Станція обеззаражування одягу СОО створюються на базі механічних пралень, пралень самообслуговування, фабрик і ательє хімчисток, дезінфекційних відділень бань і санітарних пропускників. Призначаються для обеззаражування одягу і індивідуальних засобів захисту, заражених радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами.

Речовини, які використовуються для виготовлення розчинів для дегазації:

гексахлормеламін, діхлорамін, діхлоретан, їдкий натр, аміачна вода, моноетаноламін, ДТС ГК, хлорне вапно.

Гексахлормеламін (ДТ6) – кристалічний порошок білого або слабожовтого кольору з запахом хлору. Не розчиняється в воді, добре розчиняється в діхлоретані. Температура плавлення 125135 °C. Зберігається в мішках з поліхлорвінілу, що поміщені в дерев’яні ящики. Маса продукту в ящику 3040 кг.

Діхлораміни (ДТ2, ДТХ2) – білі або злегка жовтуваті кристалічні порошки з запахом хлору. В сухому виді стійкі, в воді не розчиняються, добре розчиняються в діхлоретані. В сухому виді зберігається в фанерних штампованих бочках масою 25 кг.

Діхлоретан – летуча, безцвітна або злегка жовтувата рідина з запахом спирту або хлороформу. Температура кипіння 84 °C, температура замерзання –35 °C. В воді не розчинюється, при підпалюванні горить. При попаданні в організм людини викликає сильне отруєння або смерть, його пари шкідливі при тривалому диханні. Діхлоретан використовується в якості розчинника речовин ДТ6, ДТ2, ДТХ2 для дегазації; зберігається і перевозиться в залізних бочках ємністю 100 і 250 л, а також в залізничних цистернах.

Їдкий натр (каустична сода) – білі куски або мілкі лусочки. На повітрі поглинає вологу, зберігається в герметичній тарі. Добре розчиняється в воді. Концентровані розчини (більше 35%) роз’їдають шкіру людини і викликають порчу тканин і взуття. Зберігається і транспортується в залізних барабанах ємністю 100 л.

Аміачна вода являє собою 2025 %й розчин аміаку в воді. Вона викликає роздратування слизистих оболонок очей і носа, на шкіру людини практично не діє. Температура замерзання аміачної води залежить від наявності в ній аміаку і складає для 8 %го розчину –10 °C, для 12 %го розчину –17 °C, для 25 %го розчину –40 °C. Зберігається аміачна вода в залізних бочках ємністю 100250 л і інших ємностях.

Великомасштабні хімічні надзвичайні ситуації можуть приводити до ураження різної важкості великої кількості людей. В результаті складується важка обстановка для надання медичної допомоги як за об’ємом робіт, так і за умовами їх проведення. Часто ця обстановка ускладнюється тим, що потерпілих додатково приходиться захищати від супроводжуючих аварію (катастрофу) вторинних факторів ураження (пожеж, вибухів, отруєння новими хімічними речовинами і т.д.).

Потерпілим в зоні зараження або в районі хімічної небезпечної ситуації надається перша медична допомога і приймаються заходи щодо негайної евакуації потерпілих в лікарняні установи.

Для вирішення цих об’ємних завдань часто не достатньо сил і засобів на об’єкті аварії і навіть в близько розташованому районі (місті обласного підпорядкування). У зв’язку з цим планами захисту від СДОР повинно бути передбачено залучення для вирішення цих задач формування медичної служби ЦО сусідніх районів (міст обласного підпорядкування), а також підрозділи сил цивільної оборони.

Таким чином, в основу організації медичної допомоги при небезпечних хімічних надзвичайних ситуаціях повинен бути покладений диференційний підхід в залежності від обставин, передбачена двохетапна система медичного евакуаційного забезпечення: перша медична і перша лікарняна допомога, що надається безпосередньо в районі аварії (катастрофи) і осередку хімічного зараження, і спеціалізована допомога і стаціонарне лікування, що організовані за межами хімічного зараження.

На першому найбільш важливішому в організаційному відношенню етапу головним завданням медичної служби при виникненні хімічної небезпечної ситуації є своєчасне надання медичної допомоги потерпілим, а в ряді випадків і проведення санітарних гігієнічних заходів з попередження виникнення інфекційних захворювань. Для виконання цих задач необхідні мобільні медичні підрозділи (формування), які мають високу готовність і здібні негайно приступити до надання допомоги потерпілим при любих обставинах. Потрібна координація їх дій, чітке визначення їх сфери діяльності, встановлення об’ємів робіт і керівництво медичними підрозділами (формуваннями) з єдиного центру.

Порядок використання медичних підрозділів (формувань) при аваріях з СДОР визначається виходячи з положень лікарняного евакуаційного забезпечення потерпілих.

Перша медична допомога особам, які потерпіли від СДОР і отримали травми, надається безпосередньо на місці ураження (отримання травми).

Це досягається двома шляхами: поперше, самі потерпілі оказують само і взаємодопомогу, подруге, до рятувальних робіт негайно залучаються медичні підрозділи (санітарні дружини, санітарні пости і медичні підрозділи суб’єктів господарської діяльності. Потерпілі евакуйовуються з району аварії і зони зараження незалежно від важкості ураження. Важко уражених супроводжує медичний персонал, для чого формуються бригади супроводу. Всі пораненні і хворі доставляються в лікувальні заклади (клініки, лікарні, госпіталі і т.д.).

Головна вимога до організації першої медичної допомоги – надати її максимальній кількості потерпілих в короткі строки і доставити їх в лікарняні заклади. При цьому легкопоранені можуть евакуйовуватися невеликими групами пішим порядком. Потерпілі, які знаходяться у важкому стані, вивозяться транспортом. Для перевезення потерпілих використовують санітарний транспорт і тільки в окремих випадках допускається використання транспортних засобів загального користування. Неправильне транспортування небезпечно ускладненнями для потерпілих. Ось чому автомобілі, що призначенні для перевезення потерпілих, повинні мати відповідне санітарне обладнання.