Мир Знаний

Полтавська обласна гравіметрична обсерваторія (стр. 2 из 2)

Роботу Полтавській обсерваторії довелося перервати у 1941 році, коли фронт близько підійшов до міста. Обсерваторія була перенесена до Іркутська, де змогла продовжувати далі свою роботу на базі Іркутського університету імені А. А. Жданова.

О. Я. Орлов приїхав у Полтаву одразу після визволення міста від загарбників і почав відновлювати обсерваторію. В лютому 1944 році працівники обсерваторії відновили роботу обсерваторії в Полтаві.

Продовжуючи керувати Полтавською обсерваторією АН УРСР, Орлов у перші роки після війни приступив до організації другого великого академічного наукового закладу – Головної астрономічної обсерваторії.

В 1945-1948 роках Орлов керує проектом цієї обсерваторії, але з роками йому стає все тяжче пов’язувати велику наукову роботу з багатообразними адміністративними обов’язками. Тому в 1948 році він іде з посади директора Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, однак в 1950 році за проханням президіума знову повертається на цю посаду. Проте наступного року погане самопочуття змусило його назавжди відмовитися від адміністративної діяльності.

Орлов продовжував допомагати своїм учням, які працювали у Полтаві, Києві та інших наукових центрах України. З попередньою енергією він займався і питаннями організації праць по вивченню руху полюсів, усього за місяць до смерті він головував у Москві на зборах по цьому питанню. Серцевий напад, за яким прийшла смерть, настиг його, коли він закінчував статтю про рух полюса. Олександр Якович Орлов помер 25 січня 1954 року в Києві.

Повний список праць Орлова включає 140 монографій, статей і коротких повідомлень. В своїх наукових працях він займався двома темами: спостереження приливних коливань прямовисної лінії та рух полюсів.

Аксентьєва Зінаїда Миколаївна – другий директор Полтавської гравіметричної обсерваторії

25 липня 1900 року в місті Одеса на станції Одеса-Товарна, в родині залізничного фельдшера, народилася Зінаїда Миколаївна Аксентьєва. У 1907 році родина складалася з батьків і шести дітей. Батьки намагалися дати своїм дітям добру освіту. З 1909 по 1916 рік Зінаїда навчалася у приватній жіночій гімназії, яку закінчила з відзнакою. А в 1917 році закінчила восьмий допоміжний клас з правами чоловічих гімназій і вступила до Новоросійського університету вмісті Одеса на математичне відділення фізико-математичного факультету. В цьому університеті був створений інститут народної освіти, який Аксентьєва закінчила у 1924 році. З 14 років Зінаїда Миколаївна почала працювати: давала приватні уроки, як репетитор.

В 19 років, будучи студентко, Зінаїда Аксентьєва отримала роботу в Одеській астрономічній обсерваторії, і одночасно виконувала астрономічні та геофізичні спостереження під керівництвом О. Я. Орлова.

У 1926 році Аксентьєву запросили до Полтави на роботу в гравіметричну обсерваторію. Тут вона розпочала свою діяльність на посаді спостерігача-обчислювача. Згодом обіймала посаду астронома-метеоролога, старшого наукового заступника директора з питань наукової роботи.

Брала участь у створенні гравіметричної карти України. У 30-х роках Зінаїда Миколаївна розпочала регулярні спостереження за приливними нахилами земної поверхні в Полтаві з метою вивчення пружних властивостей земної кори.

1934 року Аксентьєва разом з провідними спеціалістами обсерваторії вимушена була залишити Полтаву і переїхати в Підмосков’я, рятуючись від кадебістів. У цей період Зінаїда Миколаївна проводила дослідження припливів у атмосфері з мето вивчення змін стану атмосфери і магнітного поля Землі.

Повернулась у Полтаву в 1939 році. 8 січня 1943 року Аксентьєва захистила дисертацію на ступінь кандидата фізико-математичних наук при Іркутському державному університеті. В лютому того ж року була затверджена старшим науковим співробітником Президії АН СРСР.

15 лютого 1944 року Аксентьєва повернулася до обсерваторії після визволення Полтави від фашистів.

24 грудня 1944 року Зінаїда Миколаївна захистила дисертацію на звання доктора фізико-математичних наук в Московському геофізичному інституті АН УРСР на тему: «Визначення слабих припливів».

12 листопада 1949 року Аксентьєва затверджена в науковому ступені доктора фізико-математичних наук ВАК УРСР. В жовтні 1951 року Зінаїда Миколаївна обрана членом-кореспондентом АН УРСР і призначена директором Полтавської гравіметричної обсерваторії.

Паралельно з науково-організаційною роботою Зінаїда Аксентьєва займалася великою громадською роботою і в 1951 році її обирають своїм депутатом Верховної ради УРСР робітники Чутовського району. В 1955 році Аксентьєва була обрана депутатом Полтавської обласної ради.

Плідна наукова, науково-організаційна і громадська робота Аксентьєвої була відзначена урядовими нагородами, їй було присвоєне звання «Заслужений діяч науки УРСР».

Зінаїда Миколаївна міряла про перетворення в 1975 оці Полтавської гравіметричної обсерваторії в спеціальний інститут астрономії, геодезії і геофізики в складі АН УРСР. Ймовірно, що так би воно й сталося, але 8 квітня 1969 року смерть не застала її прямо на роботі. Поховали Аксентьєву на центральному кладовищі міста Полтави.

Світова наукова громадськість достойно вшанувала і увіковічила добре ім’я нашої землячки в назві одного із кратерів Венери. Його назвали «Аксентьєва».

Гулак Юрій Костянтинович – лідер всесвітнього науково-технічного прогресу

Гулак Ю. К. народився 11 червня 1927 року в с. Перекопівці Роменського району Сумської області ( до 1925 року Полтавської губернії). Батько, Костянтин Дмитрович, працював у школах Роменського і Лохвицького районів директором. Мати, Марія Олександрівна (дівоче прізвище Яновська, походить із сім’ї Гоголів-Яновських), працювала учителем молодших класів. У 1935 році батька призначили директором школи №1 м. Ромни, дружина вчителює в цій же школі. Сина ж батьки віддали навчатися до СШ №2, щоб ніхто, не дай Боже, не завищував оцінки.

У червні 1941 року Юрій закінчує 7 клас, а у вересні родина евакуюється у Новокалитвянський район Воронезької області, де батька призначили директором місцевої школи, а потім Новокалитвянського райвно. Юрій ти часом закінчив курси трактористів, писав вірші, керував дитячим драматичним гуртком при районному клубі, мріяв стати артистом.

На початку 1942 року Юрій Гулак познайомився з Андрієм Малишком, який вчився разом з Гулаком-старшим в інституті соцвиховання. Малишко переконував Юрія стати письменником, проте в ті часи людям було не до поезії.

Потім родина Гулаків мусила переїхати у с. Благодатне Саратовської області. Незабаром батька забрали на військову службу, а мати працює в дитбудинку для дітей, евакуйованих з Москви. Зимували тяжко. І тільки восени Гулак повертається на Україну. Школу Юрій закінчив у Перекопівці.

У 1945 році Юрій Костянтинович вступив на фізичний факультет Київського університету. Юрій спочатку не відвідував астрономію, але після візиту на лекції Богородського Гулак вирішив, що стане астрофізиком. Дипломною роботою, навчанням в аспірантурі керував все той же Олександр Федорович Богородський. У січні 1953 року існувала загроза виключення із партії та аспірантури Гулака через його ідеологічні погляди. Але смерть диктатора врятувала юного науковця.

Дружину Юрій знайшов у Диканьці. Раїса була студенткою Харківського університету, вивчала англійську мову. Одружилися, скоро в них народився син. Переїхали до Сум. У педінституті Юрій Костянтинович працював завкафедрою, деканом фізико-математичного факультету. Кандидатську дисертацію захистив у 1958 році. У 1962 році одержує вчене звання доцента. У 1966 році призначений заступником ректора по навчальній роботі Полтавського педагогічного інституту. На цій посаді працював до 1970 року, з 1978 по 1982 рік – завідувачем кафедрою фізики.

За час роботи у вузах Юрій Костянтинович підготував 6200 вчителів фізики, астрономії і математики, з яких більше 10 захистили кандидатські дисертації. У співавторстві з викладачами вузів України написаний і опублікований підручник «Астрономія» для фізико-математичних факультетів педінститутів (вперше українською мовою, який отримав два видання), а також посібник для вчителів «Фізика космосу». Проводив активну науково-популяризаторську роботу серед населення.

Лише з 1991 по 1999 рік Гулак стає науковим працівником – старшим науковим співробітником Полтавської Гравіметричної Обсерваторії НАУ, суміщаючи ц роботу з викладацькою.

Гулаку Ю. К. вдалося започаткувати свій напрямок у науці, заклавши основи статистичної теорії квантування в ньютонівських планетарних системах. Наукові ідеї Гулака відомі в США. Міжнародний біографічний центр у Кембриджі вніс його до переліку Лідерів наукового прогресу. Зацікавилися роботами полтавця і російські науковці з Інституту імені В. Вернадського Сибірського відділення Російської АН, Головної астрономічної обсерваторії.


Література

Баймак А. А. Минуле, сучасне і майбутнє Полтавської гравіметричної обсерваторії / А. А. Баймак, О. В. Кива, С. І. Маюрніков, Д. В. Нікітін. – Полтава, 2003. – 39 с.