Мир Знаний

Адміністративно-правові методи (стр. 2 из 6)

Прямий вплив виражає волю відповідного органу —,н а к а з. Непрямий вплив — це створення умов зацікавленості у виконавців", надання їм можли­вості обрати варіант поведінки та ін.

Застосування методу Р е г у л ю в_а_н_н я, .означає встановлення загальної політики та принципів щодо її реалізації через дер|жавне фінансування, пільги тощо. Керівництво має за мету {практичне втілення в життя загальної політики та принципів, здійс-нення контролю за підпорядкованими об'єктами, розроблення на-і прямів їх діяльності. Систематичний, безпосередній вплив суб'єктів [на об'єкти становить собою метод управління.

Проблема методів державно-управлінської діяльності, або адмі-Іністративно-правових методів, лежить в площині їх розумного поєднання з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних чинників, інших ов. Послідовне вирішення цього завдання залежить від темпів ро-I боти по упорядкуванню всієї системи державного управління відпо-I відно до мети політичного та економічного реформування суспільного життя.

2.Метод переконання

У системі методів державного управління важливе місце посідає переконання — особливий засіб правового впливу. Він поля-йгає в тому, щоб суб'єкти державного управління додержувалися пев­них вимог внаслідок їх внутрішнього визнання, а не через сліпе підкорення велінням влади. Це означає впровадження дисципліно­ваності, розуміння того, що міцна громадська дисципліна і законність являють собою необхідну умову успішної побудови правової, функції, форми та методи державного управління незалежної, демократичної держави, а також формування свідомої звички, спрямованої на додержання правових вимог, почуття недопус­тимості їх порушення, потреби активно боротися з правопорушеннями.

Таким чином, переконання — це система заходів.дравшого і неправового характеру, які проводяться державними та громадськи­ми органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз'яснюваль­них та заохочувальних методів, спрямов"анйх"на"ф6рмування у гро­мадян розуміння необхідності~чтгкого виконання законів та інших правових актів.

Основними формами переконання, які застосовуються в держав­ному управлінні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведеная семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); Інструктаж осіб підпорядкованого апа­рату і громадськості з питань найбільш дійового виконання постав­лених завдань; .заохочення (моральне — подяка, нагородження по­чесним знаком, присвоєння почесного звання і т. ін., матеріальне — грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи і поведінки окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більшого поширення набувають правові форми переконання, заходи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і громадських обов'язків. Зараз Урядом України розробляються юридичні акти, якими буде встановлено систему нагород та заохочень.

Зростаюче значення заохочень є важливим проявом посилення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності і життя всього суспільства..

3.Поняття і види адміністративного заохочення

Останнім часом у правовій науці більше уваги приділяється такому методу, як заохочення правомірної поведінки громадян.

Вважається, що цей метод досить ефективно використовується в ряді розвинених країн (США, Японія, ФРН, Швеція та ін.). Передбачається, що з побудовою правової економічно розвиненої і стабільної держави, він пошириться і в діяльності наших органів управління.

Заохочення - спосіб впливу, що через інтерес, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з погляду заохочуючого, справ. Заохочувальний вплив сприяє виникненню інтересу до здійснення визначених справ, одержанню матеріального, морального, іншого схвалення.

Як методу діяльності виконавчої влади заохоченню характерні наступні особливості:

• фактичною підставою для застосування заохочення є заслуга, діяння, позитивно оцінювані суб'єктами влади;

• заохочення пов'язане з оцінкою вже зроблених діянь, є

складовою частиною державного контролю;

• заохочення персоніфіковане, застосовується у відношенні окремих індивідуальних або колективних суб'єктів;

• заохочення укладається в моральному схваленні, наділенні визначеними правами, матеріальними цінностями й іншими благами;

• в основному заохочення врегульоване правом, у багатьох випадках реалізується у формі правозастосування;

• заохочення побічно впливає на волю заохочуваного, стимулюючи його.

В залежності від основ заохочення розрізняють:

• абсолютне заохочення, зумовлене абсолютними підставами заохочення. Такими підставами є: сумлінне виконання трудових і службових обов'язків; виконання громадянського обов'язку (допомога в затримці злочинця, порятунок потопаючого і т.п.); заохочення матерів, що народили і виховали більш п'яти дітей; ювілеї, заслуги іноземних громадян перед Україною в розвитку науки і т.п.;

• відносне. Відносне заохочення регламентоване КпАП України, дисциплінарними статутами. Норми зазначених актів зобов'язують заохочувати добровільне відмовлення від неправомірної діяльності, щире розкаяння, добровільне усунення заподіяної шкоди. Статтею 34 КпАП України визначено, що щире розкаяння винного, відвернення Шинним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди є обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушенняЗ погляду правової основи розрізняють:

• формальне заохочення - заохочення, регламентоване правовими нормами (відповідні міри оформляються спеціальними правозастосовчими актами і, як правило, заносяться в трудову книжку, службову картку);

• неформальне заохочення - застосування різноманітних заходів впливу, не передбачених юридичними нормами (наприклад, публічна похвала).

За змістом заохочення може бути:

• моральним (подяка, грамота);

• матеріальним (премія, коштовний подарунок);

• статусне (змінює правовий статус громадянина, наприклад, присвоєння почесного звання "Заслужений юрист України");

• змішане (часто одна міра містить моральне, матеріальне і статутне заохочення).

В залежності від кола осіб, до яких застосовуються заходи заохочення, розрізняють:

• заходи заохочення, що застосовуються до колективних

суб’єктів (наприклад, оголошення подяки Президента України колективу Академії ДПС України за заслуги по підготовці висококваліфікованих фахівців);

• заходи заохочення, що застосовуються до індивідуальних суб'єктів (наприклад, для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлене застосування такого заохочувального засобу, як надання особі почесного громадянства

Пріоритет прав людини у державній діяльності, розвиток демок­ратичних засад в управлінні вимагають в усіх сферах суспільного життя подальшого зміцнення правосвідомості громадян, виховання у кожного почуття громадського обов'язку, підвищення дисципліни і організованості.

Додержання правил співжиття в правовій державі здійснюєть­ся свідомо і добровільно, оскільки право втілює в собі волю наро­ду, його норми є загальнообов'язковими, спираються на підтримку держави і громадської думки.[2]

4. Метод адміністративного примусу

У числі адміністративно-правових методів були згадані і засоби індивідуального характеру, використовуючи які виконавчі органи забезпечують необхідний вплив, що упорядковує регулювання суспільних відносин. У своїй сукупності міри примусового забезпечення належного поводження підлеглих складають інститут адміністративного примусу. Природно, що в першу чергу маємо на увазі адміністративно-правові норми, що регулюють застосування такого роду засобів.

Будучи різновидом державного примусу, адміністративний примус використовується головним чином як крайній засіб забезпечення й охорони та по забезпеченню суспільної безпеки і т.п.

.Правовий примус правопорядку в сфері державного управління, виконує каральну функцію. Однак його значення не вичерпується тільки цим. Одночасно з метою охорони права адміністративно-примусові міри виконують і іншого роду функції тобто застосовуються не тільки як покарання за правопорушення, але і для їхнього попередження. Це означає, що їх варто розуміти значно ширше, ніж реалізація санкцій адміністративно-правових норм. У такім розумінні вони забезпечують суспільний порядок і суспільну безпеку.Для адміністративного примусу характерно наступне:

а) як правило, позасудове застосування передбачених законом чи підзаконними актами правових мір владою уповноважених на те виконавчих органів;

б) застосування примусових мір не усіма без винятку виконавчими органами, а лише тими, котрі наділені спеціальними повноваженнями по здійсненню адміністративної влади;

в) примусові заходи застосовуються з метою забезпечення дотримання не всіх адміністративно-правових норм, а тільки тих, котрі формують обов'язкові правила поведінки в сфері державного управління, що не мають відомчих меж.

г) як правило, примусові заходи застосовуються виконавчими органами, уповноваженими на здійснення правоохоронних функцій у сфері державного управління.

Особливе місце приділяється примусовим заходам, реалізованим у рамках державно-службових відносин. Воно полягає в тім, щоб забезпечити належне і своєчасне виконання кожним органом нижчого підпорядкування управління, його структурним чи підрозділом окремим службовцем розпоряджень вищих органів, підрозділів і посадових осіб. Мова йде про забезпечення вимог необхідної дисципліни там, де вони не дотримуються добровільно. Як міри дисциплінарного примусу застосовуються, з одного боку, психічний, вольовий примус, спрямований на те, щоб зажадати, змусити виконати відповідне розпорядження, а з іншого боку - дисциплінарна відповідальність. Однак безпосередніми примусовими заходами вони не є, тому що не кожен керівник наділений повноваженнями адміністративної влади.