Смекни!
smekni.com

Моделювання ефективності комплексної системи захисту автоматизованих інформаційних ресурсів комерційного банку (стр. 25 из 39)

Усі платіжні повідомлення вводяться в систему в стандартному форматі, який спрощує автоматизовану обробку повідомлень та їх розуміння одержувачем, виключаючи можливість різного тлумачення повідомлень відправником і одержувачем. Переваги стандартизації настільки очевидні, що стандартні тексти повідомлень СВІФТ стають стандартами «де-факто» для фінансових повідомлень.

Для забезпечення єдності підходу всі повідомлення поділено на 11 (0, 1, ..., 9, n) категорій, які охоплюють понад 130 типів повідомлень. До категорії 0 належать системні повідомлення, які дають змогу взаємодіяти системі з користувачем. Такі повідомлення застосовуються для запитів щодо певних дій і отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей. СВІФТ може надсилати запити й очікувати відповіді на них користувача або інформувати його про стан системи, про її оновлення, появу нових послуг тощо.

До категорій 1—9 належать типи повідомлень, які призначено для визначення операцій, безпосередньо пов’язаних із банківською діяльністю. Категорії мають таке призначення: 1 — операції з обслуговування клієнтів; 2 — міжбанківські операції; 3 — валютні операції; 4 — акредитиви; 5 — цінні папери; 6 – операції з дорогоцінними металами, 7 — документальний кредит, 8 — дорожні чеки і 9 — спеціальні повідомлення, пов’язані з банківськими операціями (запит, звіт, підтвердження тощо). Категорія n містить повідомлення загальної групи.

Будь-яке повідомлення в системі СВІФТ утворюється з чотирьох складових: заголовок, текст, посвідчення і закінчення.

Заголовок містить адресну інформацію, необхідну для доставляння повідомлення, зокрема код одержувача (11 знаків), код термінала-відправника, (поточний п’ятисимвольний номер, який виконує контрольну та захисну функції), трисимвольний код типу повідомлення і т. ін.

Тип повідомлення в системі визначається його трицифровим номером, в якому перша цифра визначає номер категорії, а останні дві — номер типу в категорії. Наприклад, код повідомлення 100 означає операцію «переказ за дорученням клієнта»; 200 — переказ за рахунок коштів банку; 300 — підтвердження валютної угоди тощо. Код Х99 у всіх категоріях означає вільний формат.

Кожна категорія має свою групу типів повідомлень. Кількість типів повідомлень за категоріями різна. Наприклад, категорії 5 відповідає група в 16 типів повідомлень, а категорії 4 — 18 типів повідомлень.

Текст банківського повідомлення складається з послідовності полів, які заздалегідь пронумеровані двоцифровими кодами. Скажімо, 32 — сума, 70 — призначення платежу, 71 — за чий рахунок комісія, її сума тощо. Залежно від типу повідомлення поля можуть бути обов’язково заповнюваними або заповнюваними за вибором.

Посвідчення має гарантувати, що текст повідомлення не буде спотворений у процесі передавання. Фактично посвідчення відіграє роль «контрольної суми» і є, по суті, електронним підписом повідомлення.

Остання складова повідомлення — закінчення, слугує для визначення кінця повідомлення.

Безпека обміну повідомленнями дуже важлива для нормальної банківської діяльності. Саме тому їй приділяється велика увага і в системі СВІФТ. Високий рівень безпеки роботи системи досягається організаційними, програмними, технічними й технологічними засобами.

Організаційну гарантію безпеки та надійності роботи системи бере на себе Генеральна Інспекція — група спеціалістів, до обов’язків якої входить перевірка діяльності всієї компанії та її підрозділів. Ця структура підпорядкована безпосередньо лише Раді директорів, яка є виконавчим органом СВІФТ.

Для всіх приміщень існує режим обмеженого та контрольованого доступу. Крім того, співробітники центрів працюють і переміщуються в обмежених їхніми обов’язками робочих зонах. Існують також спеціальні інструкції на випадок пожежі, терористичних актів, витікання газу, збоїв у живленні і т. ін.

На програмному рівні спеціальна система автоматично виявляє випадки несанкціонованого доступу або необґрунтованого проникнення в роботу регіонального процесора. Автоматично фіксуються й аномалії та відхилення від норм параметрів системи.

Крім того, кожному повідомленню при його вводі в систему автоматично присвоюється послідовний вхідний номер, а при виводі — вихідний. Повідомлення, які вводяться до системи з порушенням послідовності цих номерів, з відхиленнями від чинного стандарту, протоколу або формату, відкидаються.

Усі пересилання повідомлень на міжнародних лініях зв’язку кодуються СВІФТ з використанням шифрів (вони діють і змінюються через випадкові проміжки часу) та спеціальних криптографічних пристроїв. Високий рівень безпеки забезпечується також системою контролю доступу до мережі, яка включає в себе місцеві паролі для вузлів, журнальні файли, в яких зберігається інформація про кожне підімкнення до мережі тощо. За час існування системи не було зареєстровано жодного випадку її «злому».

2.6 Структура та захист інформаційних потоків в платіжних системах банківських автоматів обслуговування пластикових платіжних карт

Пластикова картка — це загальний термін, яким називають всі види карток, які можуть відрізнятись технічними можливостями, призначенням та видами наданих ними послуг. Пластикові картки набули широкого застосування в банківських системах. Пластикова картка — це ключ клієнта для отримання електронних банківських послуг. З точки зору банку — це можливість персоніфікувати картку і таким чином ідентифікувати клієнта і визначити, які послуги може надати йому банк.

Розпізнання картки чи її персоналізація виконуються за допомогою PIN-коду (персонального ідентифікаційного коду). PIN-код відповідно до стандартів ISO вміщує від 4 до 6 символів, іноді до 12 символів. Цей код призначається клієнту під час придбання ним картки і служить засобом безпеки і захисту інформації від несанкціонованого доступу в тих випадках, якщо картка загублена чи викрадена у клієнта. Тобто, перш ніж дати згоду на обслуговування, система спочатку розпізнає PIN-код клієнта і проводить ідентифікацію клієнта. Процес ідентифікації клієнта з використанням PIN-коду називається авторизацією платежу. При авторизації платежу виконується не лише ідентифікація клієнта, а й перевірка наявності відповідної суми на рахунку клієнта в банку та перевірка по стоп-файлу. Стоп-файл — це файл, до якого заноситься інформація про втрачені чи викрадені картки, згідно із заявами їхніх власників.

Існує два способи перевірки PIN-коду: алгоритмічний та неалгоритмічний. Суть алгоритмічного способу перевірки полягає в тому, що введений з клавіатури код обробляється з допомогою секретного ключа по певному алгоритму і звіряється з PIN-кодом, який зберігається на картці. Перевага цього способу полягає у відсутності PIN-коду в базі даних системи, що виключає розкриття його персоналом банку.

Неалгоритмічний спосіб перевірки полягає в тому, що введений з клавіатури PIN-код порівнюється з його копією, яка зберігається в базі даних. Такий спосіб звичайно менш захищений, ніж алгоритмічний, особливо це стосується карток з магнітною смужкою. Не виключене розкриття PIN-коду не лише в середині банку, а і зовні, якщо картка буде загублена чи викрадена, адже сучасні технічні можливості дають змогу досить легко виконати несанкціоноване читання інформації з магнітної смужки.

Картки з магнітною смугою — це пластикові картки, на зворотній стороні яких є магнітна смуга, де може вміщуватися близько 100 байт інформації, яка може бути прочитана спеціальним пристроєм. Інформація на магнітній смузі збігається з даними на титулі: ім’ям, номером рахунку власника картки, датою закінчення дії картки. Картки цього типу використовуються як кредитні (типу VISA, Master Card, EuroCard, American Express), як банківські дебетові картки, картки для банкоматів.

Незважаючи на масове розповсюдження цього типу карток, вузьким місцем у їх використанні як платіжного засобу є недостатній рівень захисту від підробок.

Картки з кодування на чіпах поділяються на картки пам’яті та смарт-карти.

Картки пам’яті — це картки з мікросхемою, яка вміщує лише запам’ятовуючий пристрій. Обсяг пам’яті для звичайних карток становить близько 256 байт, є картки з пам’яттю від 32 байт до
8 Кбайт. Рівень захисту в таких картках не дуже високий, тому вони використовуються в системах, в яких не ставляться високі вимоги щодо захисту. У деяких європейських країнах такі картки використовуються як телефонні.

Смарт-карти зовні дуже схожі на картки пам’яті, але мікросхема цих карток містить мікропроцесор, який може виконувати операції обробки даних. Тому ці картки називають «смарт-картками» (smart — інтелектуальна чи розумна). Мікропроцесор — це, по суті, маленький комп’ютер, запрог-рамований на взаємодію з іншими комп’ютерними системами. Він може вміщувати інформацію про банк-емітент, що видав цю картку, термін дії картки, інформацію про клієнта та про суму коштів, яку може використовувати клієнт для розрахунків.

Мікропроцесор може не тільки зберігати інформацію, а й шифрувати і захищати її. Він має систему захисту, яка при спробах проникнути в «чіп» здійснює його саморуйнування. Мікропроцесор може містити близько 65 Кбайт інформації.

За функціональною ознакою картки поділяються на кредитні та дебетні картки, а також картки типу «електронний гаманець» і «електронні гроші».

Схему взаємодії учасників платіжної системи з використанням пластикових карток наведено на рис. 2.11.

Є два режими взаємодії банку-емітента і процесингового центру off-line і on-line.