IV. Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав і воль людини
Значним прогресом у розвитку світового співтовариства в xx столітті з'явилося розуміння цінності людської особистості, її достоїнства в нерозривному зв'язку з необхідністю забезпечення мінімальних гарантій існування і вільного розвитку людини. Основними коштами затвердження цих прав і воль стали розробка й прийняття відповідних міжнародно-правових документів, зобов'язаних для виконання державами, що добровільно визнали їх юридичну, політичну й моральну чинність.
В 1945 році був прийнятий Устав ООН, що проголосив у якості в одній із цілей це організації здійснення міжнародного співробітництва в гуманітарній сфері, заохочення й розвитку поваги до прав людини і основних воль всіх людей без винятку. Цей документ був основним політичним і юридичним фундаментом для наступного співробітництва суверенних держав і народів в області прав і воль людини. Іншим важливим документом була Загальна Декларація прав людини 1948 року. Декларація визначила мінімальний обсяг прав і воль, якими повина володіти будь-яка людина політичній, економічній, соціальній і культурній сфері громадського життя, давши перелік конкретних прав. Декларація не є юридично обов'язковим документом і має характер рекомендації державою. Саме на її основі і у розвитку її положень надалі минулому прийняті юридично обов'язкові міжнародні документи по правах людини. Самими значними з них є Пакт про цивільні і політичні права і Пакт про економічні, соціальні й культурні права. [18]
Юридична чинність документів, що становлять хартію прав людини, різна – з однієї сторони Декларація носить рекомендаційні норми, норми – заклики, а з іншого боку, пакти, як міжнародні договори, установлюють обов'язкові норми поводження для держав учасників пактів. [19]
У тих випадках, коли загальновизнана норма міжнародного права, що ставиться до прав людини, не передбачена законодавством держави або суперечить їм, то діє норма міжнародного права.
Міжнародно-правове регулювання положення людини в суспільстві може мати велике значення й відіграє істотну роль у світлі рішення проблеми прав і свобод особи. Але при цьому воно завжди є похідним, вторинним стосовно внутрішнього життя даного суспільства.
Поряд із внутрішньо державним захистом прав і воль людини існують і міжнародно-правові правила, що забезпечують дотримання державами – членами прийнятих по конвенції зобов'язань: так скарга в Страс Бург державою або індивідом спочатку направляється в Європейську комісію із прав людини – незалежний автономний орган, члени якого обираються Комітетом міністрів Світла Європи. Число членів комісії відповідає числу членів – держав. Якщо скарга зізнається припустимої Комісія приймає її – установлює факти, предмет суперечки. Якщо це не вдається складається доповідь і передається в Європейський суд по правах людини.[20]
V. Правове положення особистості в Україні
Протягом багатьох тисячоріч Україна не існувала, не мала не якого національного самовизначення, внаслідок чого людина є «гвинтиком» у механізмі держави і належних гарантій і прав не мала.
Так час безповоротно зник - 1 грудня 1991 року народ України в могутньому пориві самовизначення висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні контури нової української державності закріплені в Декларації про суверенітет України. Саме цей документ став орієнтиром у будівництві України як демократичної правової держави, що повинна піклуватися про затвердження прав і воль людини, піклуватися про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток його права.
Виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права Верховна Рада України прийняла закон, відповідно до якого ув'язнені і відповідним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять сьогодні нерозривну частку національного законодавства України.
Наступним етапом створення Української демократичної держави, що нерозривно пов'язана із процесами відновлення юридичної бази захисту прав і воль громадян з'явилося прийняття нової Конституції України (28 липня 1996 року). Яскравою рисою Конституції є її соціальна спрямованість, орієнтація на людину як на вищу соціальну цінність суспільства. І оскільки Конституція є основним нормативним актом, що визначає правове положення особистості в Україні, то я зупиняюся на короткій її характеристиці.
У новій Конституції України значно розширений перелік прав і воль людини, насамперед за рахунок включення в неї прав і воль, закріплених міжнародно-правових актах. Істотно новими є: права людини на повагу її достоїнства (ст. 23); право вільно збирати, використовувати, поширювати інформацію з свого вибору (ст. 34); право на безпечну для життя й здоров'я навколишнє середовище (ст. 50) і ін.. Також у Конституції не тільки збільшений обсяг прав і воль, але й посилені їхні гарантії, наприклад у випадку безробіття або незаконного звільнення.
Але слід зазначити, що необхідною умовою ефективності реалізації конституційних прав і воль громадян є органічне уплітання правового механізму, чого немає на Україні, тому турбота про людину - це гасло, а в дійсності права й свободи особи в Україні ущемляються.
Висновок
При дослідженні теми права і свободи особи, розглянувши різні точки зору із приводу поняття особистості, що поняття особистість використовується для розкриття взаємин людини в суспільстві і особистість - член суспільства, характеризующийся сукупністю і утримуванням різноманітних відносин які визначають її положення в суспільстві, а правове положення особистості нормативно всю життєдіяльність особистості в суспільстві, що означає, що народу із правами й волею, особистість має і обов'язки, за невиконання яких наступає юридична відповідальність.
Також немаловажну роль в існуванні особистості грає держава, вона виступає від імені суспільства і надає кожній особистості права й волю, а так же покладає обов'язки, у той час і сама несе певні обов'язки стосовно особистості. Від характеру правління, політики, режиму держави залежить правове положення особистості. Але не можна сказати, що держава дає права і свободу особі, як «дарунок», держава тільки констатує вже встановлені закономірності.
Основними проблемами в співвідношенні держави і особистості я б назвала:
1) взаємну відповідальність держави і особистості;
2) гармонічне з'єднання інтересів держави і особистості;
3) розширення прав і воль громадян, підвищення їхньої соціальної активності і самовизначення дисципліни при виконанні обов'язків;
4) законність цих відносин.
І всі ці проблеми можуть бути дозволені тільки при побудові правової держави, тільки при встановленні реального механізму дії правового положення особистості, чого не вистачає на даному етапі побудови правої держави в Україні.
Список використаної літератури:
1. Конституція України
2. Загальна декларація прав людини
3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права
4. Міжнародний пакт про цивільні й політичні права
5. Витрук Н.В. Правовий статус особистості в СССР-М.: Юрид.літ. 1978
6. Дюрегин И.Я. Громадянин і закон - М: Юрид. літ.. 1991
7. Кучинский В.А. Особистість, воля, право. - М.: Юрид. літ. 1978
8. Лукашева Е.А. Право, мораль,особистість. - М.: Юрид. літ. 1986
9. Лазарєв В.В. Загальна теорія права й держави. - М. Юрист..1994
10. Марченко М.Н. Теорія держави й права. к. лек. - М.: МГУ. 1996
11. Матузов Н.И. Особистість. Права. Демократія. Теоретичні проблеми суб'єктивного права. - Саратов. 1972
12. Настюк М. Правознавство. - Львів: Свит. 1995
13. Рабинович П. Правознавство: терміни, афоризми, приповідки.- Л.1995
14. Сурилов О.В. Теорія держави й права: учеб. пособ. - Київ. 1989
15. Шмельова Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини//Право України. 1994№ 10
16. // Держава й право № 4.: 1993 Захист прав людини в об'єднаній Європі.
P.S.
В Одеській області відкритий Міжнародний комітет захисту прав людини. Комітет готовий відстоювати й захищати права кожного, хто став жертвою в руках беззаконня. Комітет буде домагатися, щоб кожний, що зазіхнув на Ваші права й волі, незважаючи на його державний статус, соціальний стан і політичну приналежність, ніс повну відповідальність перед законом.
Його основні напрямки діяльності:
1) надання правової допомоги особам, яким вона потрібна, в області українського, європейського й світового правозахисного законодавства;
2) поширення серед населення ідей, викладених у Декларації прав людини й ін.. міжнародних документах правозахисного втримування;
3) сприяння гуманізму умов утримування підлітків і дорослих у місцях виконання покарання;
4) захист невід'ємних прав громадян України й громадян інших держав;
5) участі в міжнародних акціях і довгострокових проектах, пов'язаних з питаннями захисту прав людини;
6) реалізація постійної програми по наданню матеріальної допомоги;
7) установи засобів масової інформації, видання книг, журналів, листівок, буклетів і т.п. з метою поширення ідеї й реальних дій організації, також надання населенню світової інформації з питань прав людини;
У своїй діяльності комітет керується Конституцією України, законами нашої держави, указами Президента України й Кабінету Міністрів. Насамперед, комітет проводить роз'яснювальну роботу щодо Загальної декларації прав людини.
[1]В.А. Кучинский Особистість, воля, право - М.: Юрид. Літ. 1986.ст.54
[2]. М.Н. Марченко Теорія держави й права: Курс лекцій.- М.: МГУ, 1996-З. 152-154
[3]Матузов Н.И. Особистість. Права. Демократія. Теоритические проблеми суб'єктивного права. -Саратов, 1972.с189